18 березня, в суботу, Святійший Патріарх Філарет освятив невеликий новозбудований храм на честь св. великомученика Пантелеймона на Нивках в м. Києві. Храм був збудований на місці зруйнованої в 30-ті роки минулого століття церкви св. олександра Невського. Храм відновлений стараннями настоятеля священика Миколая Йосифчука, депутата Київради пана Борисика та інших спонсорів і благодійників, які були відзначені Патріархом орденами і патріаршими грамотами.

Після освячення храму Святійший Патріарх Філарет відправив першу Божественну літургію на новоосвяченому престолі і виголосив проповідь про значення храму для духовного відродження людини і суспільства. Будівництво нових храмів – це яскраве свідчення про духовне відродження в Україні, це перемога Церкви над державним атеїзмом. Освячення нового храму викликало велике задоволення жителів Святошинського району м.Києва.

 

По проспекту Перемоги 73-А на масиві Ґалаґани в минулому був розташований Свято-Олександро-Невський храм і про його існування досі нагадують вулиці «Олександрівська» і «Невська» та тролейбусно-автобусні зупинки «Олександрівська» і «Невська». Перший храмовий камінь було закладено в червні 1891 р. та освячено Київським митрополи­том Іоанікієм в жовтні 1893 р. При храмі в 1893 р. був по­будований будинок священика з трапезною, просфорнею і пара­фіяльною школою, в останній у двох класах навчалось 65 дітей. Будинок був переданий верстатобудівному заводу в 1934 р. під гуртожиток і зберігся до на­шого часу. На сьогодні він не викорис­товується і піддається постійній руйнації, хоча згідно законодав­ства України споруди побудова­ні раніше 1900 р. повинні охоро­нятись як пам'ятки культурної спадщини, проте це не указ для керівництва верстатобудівного заводу.

Після революції в 1917 р. пара­фія налічувала майже 2 000 пара­фіян — жителів масивів Ґалаґани і Нивок. Поряд з храмом було розта­шоване церковне кладовище, на якому було поховано перших на­стоятелів та понад 300 парафіян. Долю храму вирішило пога­не співпадіння — церковна те­риторія і кладовище увійшли в серпні 1934 р. в межі новоствореного Київського верстатобу­дівного заводу. Зважаючи на це, керівництво заводу звернулось до органів міської влади з проханням за­чинити храм і передати його під будинок культури, що і було задоволено рішенням президії Київради 16 жовтня 1934 р. Одночасно було арештова­но останнього настоятеля храму отця Павла Алабовського і зго­дом розстріляно. Відшукано і арештовано навіть сина першого настоятеля хра­му отця Стефана Самборського (працював 1894-1914 рр.) — Ми­колу Степановича Самборського і його також розстріляно, хоч він і не належав до духовенства.

Тоді ж почато роботи по при­веденню в належний стан вигляду «тимчасового клубу», тому було знято дзвони, хрести на куполах, зруйновано внутрішнє устатку­вання, зокрема, вівтар та престол, замальовано церковні розписи по стінах. Проте це не зберегло храм від руйнації, нестача будівельних матеріалів, зокрема, цегли, під­штовхнули керівництво заводу до повної його руйнації. Тому в за­водському акті майнових ресур­сів за 1936 р. «тимчасовий клуб» вже відсутній, не збереглось та­кож і рішення-дозвіл президії Київради на його знесення. Подібна доля спіткала і церков­не кладовище бо в кінці 1934 р. могильні поховання було зрівня­но з землею, а надгробні пам'ят­ки вкинути в фундаменти нових корпусів. Побудувати «щось» на зруйнованих могилах тоді не на­важились, тому на сьогодні це на­півпорожня ділянка за корпусом дирекції заводу.

Господній Суд ніколи не забуває такого нелюд­ського варварства, і тому, незва­жаючи на прислуговування владі, перший директор був заарешто­ваний і потім розстріляний. Питання відбудови зруйно­ваного храму було знову піднято жителями Ґалаґан в кінці 90-х ро­ків XX ст., проте безуспішно. В 2002 р. при підтримці го­лови Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації Мазепи В.О., народного депутата України Бондаренка В.Д., депута­та Київради Борисенка С.І. дане питання було підтримане і згодом почато будівництво каплиці, яка має стати одним із елементів від­роджуваного Свято-Олександро-Невського храмового комплексу. 2 вересня 2004 р. на засіданні містобудівної ради м. Києва було погоджено історико-містобудівне обґрунтування відродження Свято-Олександро-Невського храму по проспекту Перемоги 73-А.

Одночасно було зауважено, що відбудова храму можлива лише за умови повернення пара­фії колишнього будинку свяще­ника і це питання слід вирішити з користувачем будівлі ВАТ «Кон­церн Веркон». Тому парафіянами було про­ведено кілька зустрічей з почес­ним президентом ВАТ «Концерн Веркон» — депутатом Київради Дрозденком Валентином Михай­ловичем, але він відмовив у від­будові зруйнованої святині і за­уважив, що «відбудований храм буде лише заважати заводу», про­те яким чином не пояснив. Крім того, щоб дане питання претензій парафії закрити раз і на завжди, він починає з черв­ня 2005 р. під приводом «рекон­струкції» руйнувати 120-річну культову будівлю — будинок свя­щеника по проспекту Перемоги 73-А.

Одночасно почато роботи по виготовлення технічного звіту на відведення земельної ділянки за згаданою адресою, для того щоб вона ніяким чином не діста­лась парафії під відбудову храму. Через дивне співпадіння рівно 70 років тому працівники заводу за наказом одного директора по варварськи зруйнували Свято-Олександро-Невський храм під приводом «блаустрою території», то в 2005 р. за наказом теперіш­нього керівника заводу Дрозденка В.М. також по варварськи почато руйнування будівлі, але вже під приво­дом «реконструкції». І сьогодні можна з сумом споглядати на цю спаплюжену та знівечену будівлю яка дивом пережи­ла дві світові війни — проте не встоя­ла перед новітніми варварами, які пови­бивали вікна і двері, зруйнували мабуть ще «царське» пере­криття і це свідчить лише про незрозумі­ле безглуздя.

Прикро, що ке­рівництво заводу надало перевагу не духовно-соціальній роботі в будинку священика для жите­лів масиву, а як найближче сміттєзвалище та тимча­совий туалет для безпритульних осіб, що створює неприємне вра­ження як і для мешканців Ґалаґан так і гостей столиці. Тричі з боку парафії було на­діслано листи з проханням при­пинити руйнування, але вони за­лишились без відповіді. І лише коли в останньому лис­ті було зауважено, що парафією готується судовий позов до за­воду не тільки про матеріальне відшкодування за руйнування храму в 1935р., але за сучасне руйнування будинку священика парафія не може відкрити клас недільної школи з бібліотекою для дітей Ґалаґан, створити мо­лодіжний центр для молоді та інші соціальні структури, які так є необхідними в нашому Святошинському районі. Депутату Київради Дрозденку В. М. мабуть проблеми молоді теж байдужі, бо єдиний на Ґа­лаґанах будинок культури, який будувався працівниками заводу, давно зачинений і сьогодні там проводить дозвілля не молодь, а комерційні структури, які орен­дують приміщення.

Отож молодим людям нічого не залишається, як проводити «дозвілля» в найближчих підва­лах і горищах, поповнюючи ряди наркозалежних осіб. Ми люди духовні і віримо, що Господній Суд не залишить без відповіді подібне варварство, а святий благовірний Олександр Невський допоможе нам, незва­жаючи на такі перешкоди, відбу­дувати святиню, яка присвячена в його честь. Ми знаємо, що колишній буди­нок священика не буде слугувати стихійним смітєзвалищем для амо­ральних осіб, а стане основою для духовно-соціального Центру Свя­того Пантелеймона, де обов'язко­во буде відкрито недільну школу з бібліотекою для дітей, їдальню для малозабезпечених, профілактич­ний центр по запобіганню нарко­манії та інші соціальні структури.

Ми переконані, що «добрі на­міри» президента ВАТ «Концерн Веркон» — депутата Київради Дрозденка В. М. побудувати житлові будинки на фундамен­тах зруйнованого храму чи те­риторії кладовища, не прине­суть йому вигоди, бо сказана Господь: «Яка користь людині, яка весь світ здобуде, а власну душу загубить». І дійсно чи є в цьому тим­часовому житті людини щось дорожче за спасіння власної душі?

Автор: прот.Миколай Йосипчук для cerkva.info