Ім’я Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета ввійшло твердо у свідомість православних українців. Дуже часто можна від віруючих почути: «Це наш Філарет, а якщо не Філарет то не наш». І це не повинно викликати у нас ніякого подиву, адже митрополит Київський і Галицький Філарет, потім Святійший Патріарх вже чотири десятки років очолює кафедру нашого першопрестольного града Києва. Можна собі тільки уявити, а підрахувати було б важко, скільки раз за православний люд Золотоверхого Києва і за весь український народ цей святитель здіймав руки за Божественною Літургією у Володимирському соборі до Бога Вседержителя. Зі слізьми, побожно звершував кожне богослужіння.
Нещодавно до моїх рук потрапила одна книга в якій розповідається із уст святителя Григорія Богослова, яким був святитель Василій Великий: «Море народу, а у вівтарі і поблизу не стільки людська, скільки ангельська благопрекрасність, і попереду всіх в прямому вигляді стояв Василій, як в слові Божому описується Саул, тілом не зігнутий, ні поглядом, ні думкою (як нібито в храмі не відбулося нічого нового), але прилипнувши (скажу так) до Бога і престолу, і всі хто оточував його стояли в якомусь страху та благоговінні».
В своєму житті ми шукаємо часто зразок, приклад з якого щось можна почерпнути. Це було так здавна і особливо в Церкві Божій. Образ ідеального пастиря вбачав святитель Григорій Богослов в Афанасія Великого: «Високий ділами, настільки ж смиренний серцем, в добрих ділах ніхто його не може перевершити, доступний для всіх, хто до нього звертається, лагідний, не гнівливий, співстраждальний, приємний у розмові, ще більш приємний за характером, ангелоподібний зовнішнім виглядом, ще більш ангелоподібніший серцем; коли робив зауваження, був спокійний, коли хвалив – настановляв. Він ні однієї із своїх якостей не псував недоречністю: у нього зауваження були батьківськими і похвали, притаманні начальнику; і м’якість його характеру не являла собою слабість, а суворість – жорстокості, навпаки – перша являлась поступливістю, остання – розсудком, а та і інша любомудрістю. Йому не багато потрібно було слів, тому що для настановлення інших достатньо було життя його».
Цими наведеними словами без сумніву можна охарактеризувати і постать Святішого Патріарха Філарета, оскільки приємственість від часів апостольських діє в Церкві благодаттю Святого Духа і Господь поставляє на кафедри архіпастирів в різний час, але вони є завжди схожими за своїм пастирським, хоч і індивідуальним, характером. Навряд чи сьогодні серед великої кількості ієрархів Церкви Христової ви знайдете такого ревного служителя, постійного звершувача богослужінь, як Святійший Патріарх. Бувало навіть так, що, ще тоді митрополит, повертається із закордонного відрядження і відразу замовляє архієрейську службу, або якщо така вже почалася зразу ж їде на богослужіння. Інколи складається враження, що перш освятитель постійно священнодіє.
Не раз у своїх повчаннях Святійший Владика нагадує новопоставленим єпископам, що архієрей повинен служити Богові, не лінуватися звершувати богослужіння, інакше духовно загине і стане невгодним Богові. Своє перше богослужіння, як архиєпископ Київський і Галицький, патріарший екзарх всієї України владика Філарет, відслужив у Володимирському соборі 14 травня 1966 року, в день пам’яті священномученика Макарія, митрополита Київського. Його мощі спочивають у цьому ж кафедральному соборі. Це було дійсно символічно, оскільки цей угодник Божий управляв митрополичою кафедрою недовго і загинув від рук безбожних агарян по дорозі до свого першопрестольного Києва.
Цього дня він немов прорікав до молодого митрополита: «Прийми цей світильник, за який я поклав життя своє і стій твердо у вірі, бо безбожні агаряни панують і зараз». Стародавня митрополича кафедра, заснована в часи хрещення Руси-України, як першопрестольна, управлялась багатьма церковними достойниками – першим митролитом Михаїлом, першим митрополитом-русичем Іларіоном, митрополитом Климентієм Смолятичом, який назвався першим автокефальним митрополитом Русі, митрополитом Йосифом Султаном, який поклав початок встановлення канонічного порядку в Київській Митрополії в ХVІ столітті. Не можна не згадати тут і великого святителя Петра Могилу, який підніс Київську Митрополію до високого освіченого богословського та церковно-богослужбового рівня. Не менш значущою була постать і блаженного, як його називали сучасники, митрополита Рафаїла Заборовського.
Кожного із названих митрополитів Київських, їх діяльність, якось по особливому увібрав в себе їх наступник Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Перший митрополит Михаїл християнізовував Русь, ніс свою місіонерську проповідь. Так само і наш першосвятитель, прийшовши на Київську кафедру в далекому 1966 році, побачив наскільки сплюндрованим хрущовським гонінням було церковне життя в Україні і подолавши весь спротив тодішньої безбожної влади почав відроджувати церковне життя. Не раз згадує Святійший Владика яким розгубленим та морально роздавленим цим гонінням було духовенство. Його поїздки до Почаївської Лаври і взагалі архіпастирські подорожі по всіх єпархіях України підтримували, гуртували духовенство, яке хотіло чути розрадливе слово свого першосвятителя. За таку сміливість не раз кивали пальцем молодому 37-ми річному митрополиту Київському уповноважені. Нагадували, що попередники ваші такого не робили. Але твердим і рішучим та непоступливим був екзарх.
Відчайдушно боровся за автокефалію і відокремлення від Константинопольського Патріарха митрополит Климентій Смолятич, поставлений на кафедру 1147 року. Наміри збудувати самостійну митрополію Русі жили вже тоді, фактично на зорі хрещення наших земель. Сьогодні уособленням цієї боротьби є Святійший Патріарх Філарет. Його твердості і стійкості в питанні автокефалії ніхто сьогодні не сумнівається. Наш Предстоятель на ділі доказав, що церковна незалежність, хай в гірких муках, але все таки відбулася, як відбулася і Помісна Українська Православна Церква Київського Патріархату і питання її визнання це лише питання часу.
Пригадується, як попередник нашого першосвятителя Святійший Патріарх Володимир (Романюк) любив завжди підкреслювати, що Леонід Кравчук – перший Президент України, розвалив Радянський Союз, а митрополит Філарет «Рускую Церков». І хоч як це пафосно і політично не звучить, абсолютна доля правди в цих словах є. Для цього лише достатньо подивитися на злобу по відношення до Святішого Владики, тих хто ратує за повернення до великого і могучого.
Митрополит Київський Йосиф ІІ Солтан 1509 року скликав у Вільно православний Собор, для того щоб впорядкувати канонічний устрій Церкви і навести церковний лад. Святійший Патріарх Філарет завжди суворо в будь-яких церковних справах дотримувався канонів святої Православної Церкви. Власне, він завжди повторює, що значення канонів для Церкви не потрібно перебільшувати, вони є своєрідна огорожа для Церкви, але не догмат. Відокремлення від Московського Патріархату 1992 року Української Православної Церкви було канонічним, тому що як досвідчений митрополит, владика Філарет знав, що для цього потрібно скликати собор Української Православної Церкви, що й було зроблено 1-3 листопада 1991 року. Канони були порушені не митрополитом Київським і всієї України Філаретом, а тими, хто не надав автокефалії Українській Церкві і зухвало потоптався по рішеннях доленосного та історичного собору. Та й власне, а чи канонічним було приєднання Київської Митрополії до Московського Патріархату 1686 року? Святійший Патріарх любить канонічний, церковний порядок і завжди хоче, щоб його дотримувалися інші. Суворо наказує тих, хто його не дотримується, дбає про моральну чистоту єпископату та кліру.
Великий святитель Петро Могила не довго керував Київської Митрополією - з 1632 по 1647 рік. Але його діяльність з впорядкування церковних богослужбових книг, пожертви і турбота про розвиток церковної освіти, відбудова понищених святинь дали право історикам називати цей період в історії нашої Церкви «могилянським». Інколи дивуєшся з якою точністю повторює святительський подвиг митрополита Петра Могила його невтомну працю у винограднику Христовому Святійший Патріарх Філарет. Його святительське око спочиває на всіх ділянках церковного життя. Він опікується сьогодні духовною освітою не менше, аніж Петро Могила. Адже за митрополита Київського Філарета відновились столичні духовні Академія та Семінарія.
Завдяки його щирій жертві вони існують і розвиваються. Митрополит Петро Могила виправив і уклав нові чини Требника і Служебника, справляв деякі богослужбові книги. Сьогодні завдяки наполегливій праці Святішого Патріарха ми маємо всі богослужбові книги, які потрібні для відправи богослужінь. На українську мову він їх перекладав день і ніч. Трудився невтомно, навіть під час своїх далеких заокеанських архіпастирських поїздок він не залишав перекладу. За ним завжди їхала валізка наповнена необхідними книгами для перекладу. Святійший Патріарх Філарет увійде в історію як четвертий перекладач Біблії українською мовою.
Нині вона є доступною для всіх. Цей переклад є сучасний, літературно і по богословському правильний. Новий переклад прийняли до уваги Греко-Католицька та Римсько-Католицька церкви в Україні, які видали цю книгу спільно для духовного вжитку своїх вірних. Як і Петро Могила Святійший Владика дбає про відродження храмів і українських національних святинь. Він намагається багато жертвувати на храми. Сьогодні не тільки в Київській єпархії будуються, завдяки фінансовій підтримці Святішого Патріарха Філарета, храми. Вони з його щедрої руки будуються по всій Україні. Він ніколи не відмовляє нужденним. До нього по допомогу звертаються всі.
Святійший Патріарх Філарет талановитий богослов і проповідник. Його праці вміщуються сьогодні в шести томах і це ще не останні. Він проповідує з церковних амвонів, завжди буває у телевізійних студіях, регулярно щосереди і щовівторка виступає по радіо, дає інтерв’ю друкованим ЗМІ. Часто Святійший Владика відповідає на проблеми сьогодення. Піклується не тільки про моральний стан своєї пастви, а й про все українське суспільство. Він багато працює. Зранку і до пізньої ночі, у своєму кабінеті чи в покоях. Його авторитет, як духовного лідера є незаперечним.
14 травня минає 40 років, як на Київській кафедрі загорівся світильник, єлею від якого вистачатиме на цілі прийдешні покоління ієрархів, духовенства та вірних. Він є справжній пастирський зразок. Його життя вартує наслідування, його молитовний подвиг надихає всіх до праці. Його стійкість і непохитність вражає недругів, полонить серця тих, хто любить Україну від щирого серця.
Душа Святішого Патріарха Філарета полум’яніє любов’ю до пастви і всього українського народу, за правду якого він і страждає, витримує образи, але слізно молиться за недругів і словами святителя Григорія Богослова промовляє: «Якими б не були багаточисельними мої страждання, все ще не дістає багато чого: оцту, жовчі, тернового вінця і багряниці. Все прийму разом з Господом і заради Господа».
Постать Святішого Патріарха Філарета без сумніву вписана золотими літерами в українську церковну історію, бо 40 років це велика епоха для однієї людини та ієрарха. Святійший Патріарх Філарет, не дивлячись на свій поважний вік, сповнений великого оптимізму та надії – «Українська Помісна Православна Церква відбудеться», - стверджує він і всюди ці слова підкреслює. В його мудрій постаті вмістилися два століття з переломними подіями та новими етапами. Святійший Патріарх Філарет завжди підкреслює і слова премудрого Соломона, що нічого немає нового під сонцем. І це дійсно так. На його поважному віці відбулося багато змін і потрясінь.
Місія ж Церкви у світі ніколи не змінюється. Її предстоятелі твердо повинні дбати про чистоту віри, непорушність вчення. І наш Патріарх як страж Дому Господнього. Він як ангел, що боронить від різних зазіхань на чистоту і правдивість християнського вчення. Він справжній просвітитель. Бо навряд чи хто у православному християнському світі відважився б безкоштовно видрукувати і роздати понад 500 тисяч примірників Закону Божого. Він хоче, щоб ця книга з основ божественного вчення потрапила до кожної оселі, завітала в кожну сім’ю.
Угодних Богові трудівників у Його винограднику Господь поставляє, Господь і охороняє, обдаровує їх довгим життям. І ми бажаємо Святішому Патріарху многих і благословенних літ!
Автор: Архиєпископ Димитрій (Рудюк)
