Догмат викуплення - центральний догмат християнства. Христос є Викупителем і Спасителем роду людського. Вся попередня історія людства, є приготуванням до пришестя на землю Сина Божого. Вся наступна історія людства після воскресіння і вознесіння Господа є здійсненням звершеного спасіння, сприйняття його, засвоєння його віруючими. Завершення цього з'єднується уже з кінцем світу. В самому ж центрі цього, стоїть Викупительна жертва Христа.
Те що здійснив Спаситель, вся повнота Його служіння, неосяжні для людського розуму і незбагнені ним. Це неможливо ні описати, ні пояснити. Єдине, що можемо усвідомити і побачити, це всеперемагаюча любов Бога до падшого світу. Тому Господь цю істину розкриває нам в образах і притчах.
Сама істина спасіння, цей головний момент нашої віри, для самих апостолів була цілком явною у своїй суті. Вони на ній основують всі свої настанови, нею вони пояснюють всі явища в житті людства, її кладуть в основу життя Церкви і майбутньої долі світу. Вона є предметом їхнього благовістя. В своїх проповідях прямо говорять, що Христос "спас нас". Про спасіння апостоли вчать в різних виразах і образах: "викуплені від клятви закону", "виправдані", "куплені дорогою ціною", "примирені з Богом", "освятились Його кров'ю" та інших.
В цих виразах апостоли заключали ясну істину про те, що реально здійснено Христом. Звісно, всі вони вказуючи на окремі моменти здійснення нашого спасіння, але розкривають реальність того, що здійснив Христос. Розкриваючи істину про реальність звершеного спасіння Христом, апостоли вчать і про необхідність кожної людини звершувати своє власне спасіння - набувати плоди звершеного Христом.
Пам'ятаючи про неосяжність розумом повноти і величі справи Христової, необхідно підійти до її усвідомлення через простоту Євангельського і апостольського вчення, де ця істина стає для нас зрозумілою через образні порівняння і уподібнення.
Сам Спаситель розкриваючи істину Викуплення і Спасіння людства користується образами і уподібненнями. Найбільш часто у Святому Письмі використовується образ саду. В пророчих книгах Старого Завіту, а також в псалмах, боговибраний народ часто порівнюється з садом, виноградником, лозою виноградною, Божим насадженням, яке повинно приносити відповідний плід і Господь чекає цього плоду від них. А також в Новому Завіті цей образ використовує Іван Предтеча: "Вже й сокира біля коріння дерева лежить: бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь." (Мф. 3,10).
Сам Спаситель дає притчу про безплідну смоківницю: "один чоловік мав у своєму винограднику посаджену смоківницю, і прийшов шукати плоду на ній і не знайшов; і сказав виноградареві: ось третій рік я приходжу шукати плоду на цій смоківниці і не знаходжу; зрубай її; навіщо вона і землю займає? Але він сказав йому у відповідь: Господарю! залиши її і на цей рік, поки я обкопаю її і обложу гноєм, - чи не дасть вона плоду; а якщо ні, на той рік зрубаєш її." (Лк. 13,6-9). Подібно до цієї смоківниці, безплідним залишався і людський рід, за що був приречений до знищення.
Людство, в лиці своїх кращих представників, знало про свою безплідність, свій борг перед Богом. Цей борг викликав у людей із покоління в покоління почуття винності, особливо народ іудейський, для котрого ця винність була частково згладжена Старозавітними жертвами. Але жертва спасти не могла. Тому Творець ще до створіння світу, передбачивши падіння людей, передбачає і Викуплення, визначивши для цієї мети Сина Свого Єдинородного, Котрий прийшов на землю, втілився і народився від Діви Марії, жив з людьми, благовіствував їм, став за нас Жертвою, воскрес і став начальником і звершителем нового життя для людей. Будучи Істинним Богом і Істиною людиною, Господь Ісус Христос звершив справу спасіння у всій її повноті. Він викупив нас, відродив, дав нові сили. Не маючи гріха особистого, Христос бере на Себе весь тягар гріховності людства, починаючи від гріхопадіння і до сьогодні.
Плід служіння на землі Сина Людського настільки не вимірний, що покрив всю попередню безплідність людства. Ці невимірні наслідки служіння Христа називають: "все переважаюча любов Христова". "Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх." (Ів. 15,13). І в посланні до Коринфян, апостол Павло каже: "Бо любов Христова обіймає нас, міркуючи так: якщо один помер за всіх, то всі померли. А Христос помер за всіх, щоб живущі вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого." (2Кор. 5,14-15).
