Водами вчення вашого оросившись...

Просвітителі слов’ян, святі брати Кирило і Мефодій уподібнились святим апостолам і їх трудам у благовісті віри Христової. Про цю священну двоїцю писало багато церковних письмеників. Їх подвижницька праця стала об’єктом дослідження багатьох істориків, особливо слов’янських країн. Вони були несправедливо забутими тоді, коли балканські країни потрапили під владу створеної на руїнах Візантії Османської імперії. Пам’ять про них відроджувалась і до заступництва їхнього зверталися тоді, коли в цих слов’янських країнах зароджувався національно-визвольний рух і боротьба за незалежність.

Святі рівноапостольні Кирило і Мефодій були синами одного знатного воєводи, слов’янина-болгара, який жив у Солуні (Македонія). Старший Мефодій у зрілому віці вступив до військової служби і став правителем однієї із слов’янських областей. Після 10 років такої служби «пустельнолюбний» Мефодій пішов на гору Олімп до Вифанії і, прийнявши там чернецтво, весь віддав себе богомислію, читаючи священні книги та перебуваючи постійно в молитві. Молодший брат Констянтин від юності своєї показав блискучі успіхи в освіті. Він виховувався з майбутнім Візантійським імператором Михаїлом.

Після закінчення навчання він також відійшов в один із монастирів, який був розташований біля Чорного моря. Але не довго Констянтину прийшлося подвизатися в обителі. Його силою повернули до столиці імперії Константинополя. Невдовзі він прийняв священичий сан і був призначений бібліотекарем при храмі святої Софії та вчителем філософії в головній Царгородській школі. Всебічна богословська освіченність Констянтина дала йому можливість перемогти в диспуті з Ананією іконоборцем. Імператор і патріарх послали «золотословесного» ритора разом з Георгієм Асинкритом в місійну проповідь до мусульманських земель на прохання еміра Мелітенського.

Після повернення Констянтин жив деякий час в Царгороді, а потім поїхав до брата свого Мефодія і розділив з ним подвиг чернецтва. У 858 році хозари, які жили на берегах Дону, Волги і Азовського моря звернулися до імператора Михаїла з проханням прислати їм знатних в науках християнських мужів і жереб знову впав на Констянтина. Тепер він вирушив у місіонерську проповідь разом із своїм братом Мефодієм. Припливши на кораблі до Херсонеса вони зупинились на деякий час у місті, яке пам ятало християнську проповідь святого апостола Андрія Первозванного.

Святі брати віднайшли у морі мощі святого Климента, папи Римського, який постраждав за віру Христову ще у першому столітті. Ця святиня знайшла спокій у місцевому храмі, але більш як через століття голова святого мученика Климента буде привезена із Херсонеса Таврійського до Києва святим рівноапостольним князем Володимиром Великим і покладена у збудованій ним першій кам’яній церкві Десятинній. Ця святиня згідно наших літописів називалася великою в домонгльський період Київської Руси.
В хозар брати проповідували ревно але недовго. Повернувшись до Константинополя молодший брат став знову займатися богослів’ям, а Мефодій отримав ігуменство у Поліхронієвому монастирі. Через деякий час вони знову стали збиратися в дорогу, - тепер вже на прохання слов’янських князів-правителів.

Святі брати, прибувши до Моравії, стали займатися перекладом богослужбових книг із грецької на слов’янську мови. Для цього вони впорядкували слов’янську абетку, яка ще стала ности назву кирилиці. Проповідь їх мала блискучий успіх. Протягом декількох років світлом євангельського вчення були просвітленні Моравія, Болгарія і Панонія. Тут вперше їх християнська проповідь зіткнулась із проповіддю німецьких єпископів, які представляли інтереси Папи Римського. Маючи неабияку владу і свої інтереси на землях Священної Римської імперії папа Микола І викликав їх 867 року до Риму.

Тут слід зауважити, що розділення Єдиної Христової Церкви ще не було в середині ІХ століття таким явним, але все ж таки перші розходження в догматах і у вченні між Сходом і Заходом вже спостерігались. Римський папа зустрів нібито люб язно просвітителів, які принесли йому в дар частинку мощей мученика Климента і перекладені богослужбові книги слов янською мовою, серед яких було і Євангеліє. Папа урочисто поклав їх на престол у храмі св. Марії і навіть наказав відправити за ними службу. В Римі 14 лютого 869 року у 42-ох річному віці спочив у Бозі Констянтин, прийнявши перед смертю схиму з іменем Кирило. Перед своєю кончиною він сказав братові: «Ми з тобою як два воли, вели одну борозну, я занеміг, але ти не подумай залишити труди учительства і знову піти на святу гору».

Після смерті Кирила, святий Мефодій, виправданий новим папою Адріаном, був висвячений на єпископа Моравії і Панонії. Місцеві князі саме такого архипастиря хотіли бачити на своїх землях, який дбав про паству йому вручену і відправляв богослужіння рідною мовою тих народів – слов’янською. Але заздрощам німецьких єпископів не було меж. Вони й надалі стверджували, що є три священних мови – єврейська, грецька і латинська. Потім такі твердження назвуть єресю триязичія, а питання відправи богослужінь рідними національними мовами до сих пір є актуальним, навіть тепер в Православній Україні.

Через наклепи на святого Мефодія латинських священиків за розпорядженням німецького імператора і постановою Зальцбургського архиєпископа з собором просвітителя слов ян зіслали у Швабію де він пробув у в язниці три роки, терплячи над собою знущання, мороз і холод. Папа Іоан VІІІ наполіг на тому, щоб звільнити з під суворого арешту святого Мефодія. Незабаром римський первосвященник возвів просвітителя слов ян в архиєпископа із званням паського легата, але згодом святого Мефодія знову піддали суду за те, що він не сповідував «сходження Духа Святого і від Сина» і нібито не визнавав своєї ієрахічної залежності від папи. Глава Римської церкви знову заборонив йому відправляти богослужіння слов янською мовою, а в 879 році знову викликав до Риму, де святого Мефодія знову виправдав і вручив булу про дозвіл на слов’янське богослужіння.

Незадовго до свого упокоєння святий Мефодій відвідав Константинополь на запрошення імператора Василія, а помер 6 квітня 885 року будучи вже зовсім похилого віку. Відспівування звершили латинською, грецькую і слов’янською мовами і поклали його в соборній церкві у Веліграді. Після себе святий рівноапостольний Мефодій залишив велику кількість своїх учнів, які продовжували просвітительську справу святих братів.

Вітчизнянні церковні історики стверджують, що до Великої Моравсько- Мефодієвської єпархії входили і північні землі сучасної України, зокрема Волинь. Знайдені тут сліди християнства у м. Володимирі-Волинському в урочищі «Стара катедра» свідчать про вплив Велико-Моравської єпархії і місії учнів святого Мефодія. Історики наводять ці докази в ракурсі ще одного із трьох шляхів поширання Християнства на землі Київської Руси-України, який називають північним.

В пам’ять тисячоліття просвітлення слов ян святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм Святійший Синод у 1863 році встановив кожного року 11 травня (24 травня за новим стилем) святкувати особливий день святих братів.

24 травня 2003 року за рішенням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета та за ініціативи ректорату, професорсько-викладацького та студенства Національного Педагогічного університету ім. Драгоманова цей день проголошено «Днем українського студенства». Також цього року Українська Православна Церква Київського Патріархату встановила особливі нагороди: орден та медаль святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, які вручаються за особливі заслуги в освітній сфері нашій науковій інтелегенції. В багатьох слов’янських країнах і особливо в Болгарії цей день є днем писемності та культури і великим національним святом.

Свята Православна Церква називає святих рівноапостольних Кирила і Мефодія «священную двоїцею, просвітителями нашими, які виточили нам джерело Богопізнання». Праця святих братів це ще один доказ того, що всі народи повинні сповідувати віру в Господа Ісуса Христа рідною мовою і мова кожного народу є священна і угодна Богові.

Автор: Архиєпископ Димитрій (Рудюк)