Дорогі браття і сестри, від­відуючи Божий храм, ба­гато хто з нас не завжди зосереджується на тому, що подається нашій увазі. Співи, молитви, читання робляться та­кими звичними, що часто, стоячи в хра­мі і осіняючи себе хресним знаменням, ми все чуємо, але не все складаємо в серці своєму. І буває так, коли в нас питають, кому сьогодні була служба або про що читалося в Апостолі і Євангелії, ми відповісти не можемо.

Через свою природну слабість ми іноді забуваємо, що всі відправи в храмі призначені для нашого повчан­ня та вдосконалення у вірі. Уважно все слухаючи, кожний мо­же помітити, як людина росте духов­но. Засвоюючи євангельські повчання і приклади Святого Письма, кожен з нас одержує переконливе зміцнення свого сподівання. Як навчав нас Господь наш Ісус Христос, для нашого спасіння необхід­на віра. Господь сказав: «Хто увірує... буде спасений» (Мк. 16, 16).



Під час Свого земного життя Він не тільки проповідував словом, а й ділом. Кож­на проповідь без підкріплення її жи­вим прикладом не матиме належного успіху. Проповідь, підтверджена жи­вим і переконливим прикладом, справ­ляє незгладиме враження. Тому Гос­подь Ісус Христос на зміцнення віри Своїх слухачів Своє вчення, коли тре­ба було, супроводжував чудесами. Це завжди свідчило про Його Божествен­ність і притягувало постійно зростаю­че число послідовників. Це і недивно. Він сказав: «Я — Путь, Істина і Жит­тя» (Ін. 14, 6), і той, хто піде за Ним, матиме життя вічне. Та щоб йти за Господом, треба ма­ти віру як головну рушійну силу, яка завжди при виконанні заповідей і при надії на Бога вела б людину на-добрі діла, достойні Божественної нагороди.

Матір'ю, котра турбується про на­шу майбутню долю, є свята Церква. Вона дає нам приклади і подає силу, що сприяє справі нашого спасіння. Звернімось до читаного нині Єван­гелія. Погляньмо, як свята Церква нас повчає. Сьогодні воно нам оповідає про воскресіння дочки Іаїра і про зці­лення кровоточивої жінки. Іаїр, начальник синагоги, впавши до ніг Ісуса, просив, щоб Він зцілив його хвору дочку. Господь, бачачи цю щи­ру віру, його надію, пішов йому назу­стріч. По дорозі до дому Іаїра, стиснутий натовпом народу, Господь раптом спи­тав: «Хто доторкнувся до Мене?» Ученики почали говорити, що серед тако­го натовпу народу неможливо від цьо­го встерегтися. Тоді Господь сказав: «Я відчув силу, яка вийшла з Мене».

І як оповідає Євангеліє, жінка, поба­чивши, що вона не утаїлася, з трем­тінням пояснила Ісусові перед усім на­родом, чому вона доторкнулася до Нього. Виявилося, що жінка 12 років стра­ждала кровотечею, даремно розтрати­ла на лікарів усе майно і тепер наважилася з вірою в порятунок доторк­нутися до Лікаря душ і тіл. За свою віру вона зцілилася. Вислухавши її, Господь сказав: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе. Йди з миром» (Лк. 8, 43—48).

У цей час хтось з дому начальника синагоги сказав Іаїрові, що дочка його вмерла і не слід утрудняти Учи­теля. Ісус Христос сказав: «Не бійся, тіль­ки віруй». Не слід думати, що Іаїру забракло віри і що Господь наче спо­нукував його цими словами вірувати. Ні! Спаситель тільки хотів зміцнити його віру, хотів сказати, що, незважа­ючи навіть на смерть, Іаїр одержить те, чого бажав раніше, — бачити свою дочку, можливо єдину, живою і здо­ровою.

У Святому Письмі сказано: «Бог же не є бог мертвих, а живих. Бо в Ньо­го всі живі» (Лк. 20, 38), «людині не все можливе, Богові ж усе можливе» (Лк. 18, 27). І Ісусу Христу, як Си­нові Божому, властиво творити все те, що творить Отець. Тому Він пішов далі. Побачивши тих, що плачуть і ри­дають, Спаситель сказав, що дівчина не вмерла, а спить. І виславши всіх з дому, залишив трьох найближчих учеників Своїх, батька і матір дівчи­ни, Ісус Христос взяв її за руку і ска­зав: «Дівчино, встань!» І, як оповідає далі євангеліст Лука, «вернувся дух її; вона відразу встала, і Він звелів дати їй їсти. І здивувалися батьки її» (Лк. 8, 41—56). Як бачимо, євангельське оповідання повчальне. Воно дає привід для бага­тьох міркувань.

Можна було б гово­рити про правдивість і заперечність майбутнього воскресіння, про силу молитви, про Божественне духовне лі­кування віруючих і про багато що ін­ше. Але ми почали бесіду саме про віру, як джерело спасіння. З євангельського читання дається висновок: смерть дочки Іаїра, в ран­ньому віці нагадує духовний стан багатьох. Примітне, що в юному віці в нас щиріша віра. Та коли ми вступає­мо в той вік, коли житейські справи нас обмежують, світло віри в деяких поступово починає пригасати. Нам ніколи про неї турбуватися.

Ми забу­ваємо, що цим позбуваємося засобу, який був для нас провідним началом до спасіння. Ми забуваємо слова Гос­пода, що «всі діла, які Я творю, і ви будете творити», але тільки при умові благодатного єднання з Богом. Коли цього немає, людину спіткають невда­чі. Вона докладає всіх зусиль, щоб влаштувати своє земне щастя. Люди­на іноді втрачає всі сили і не досягає бажаного. В такому випадку, вона стає подібною до кровоточивої жінки, котра, покладаючись тільки на ліка­рів, витратила все майно і не одер­жала уздоровлення. Але в неї, як і в багатьох людей, віра не була мерт­вою. Вона, як дочка Іаїра, «не вмер­ла, але спала».

І нарешті в неї зоста­лася надія тільки на Господа. Вона бу­ла настільки живою, що досить їй тільки було доторкнутися до краю оде­жі Спасителя, як вона відразу одер­жала зцілення. Який повчальний для нас приклад щирої і живої віри! Або хоча б узяти того ж Іаїра. Він теж ві­рив. Вірив, що Господь уздоровить його дочку. І його віра була такою глибокою, що принесла плоди, більші, ніж сподівався. Господь не тільки зці­лив його дочку, але й воскресив її. І ми, як говорить апостол Павло, маючи таку безліч свідків, будемо зміцнювати та вдосконалювати свою віру.

 

Віруючому, говорить Святе Пись­мо, все можливе. Будемо ж і ми прагнути доторкну­тися до Господа в Його таїнствах, в послушанні та виконанні його Боже­ственного Євангелія, церковних моли­тов і співів, щоб, коли станемо перед престолом Божим на страшному суді Господь сказав кожному з нас: «Віра твоя спасла тебе». Амінь.

 

Джерело: журнал "Православний Вісник".