Браття і сестри! В одному з євангельських оповідань, які читаються на утрені гово­риться про те, як Господь у перший день після Свого воскресіння явився і двом Своїм ученикам, котрі йшли з Єрусалима в Еммаус.

Євангеліє оповідає, що еммауські подорожні, йдучи розмовля­ли між собою про події останніх днів земного життя Ісуса Христа. В цей мо­мент Сам Господь в образі подорож­нього наблизився до них і пішов з ними. Але Господа ще не пізнали Його супутники, бо Він з'явився їм у іншо­му вигляді, відмінному від того, в якому вони бачили його раніше.

До того ж вони не мали ще ясної свідо­мості про воскресіння Господа. Вони не розуміли всієї глибини таємниці Божої, провіщеної багатьма проро­ками. І ось Господь розмовляє з ними, по­яснює їм пророцтва. Ці пророцтва, без­перечно, показали, що Ісус Христос є не тільки пророк, а Бог, що Він прийшов у світ для того, щоб спасти весь рід людський від гріха і вічної смерті. Ради цього Йому належало постраждати, вмерти і воскреснути.

 Однак ученики ще не пізнали Його. За висловом святого Григорія Ве­ликого, «Господь явився для тілесних очей у тому вигляді, в якому був пе­ред їхніми очима душевними: вони в душі своїй і любили Його, і сумніва­лися в Ньому; Він тепер і був перед ними, і залишався невідомим; був при­сутній з тими, котрі говорили з Ним, не являв себе тим, які сумнівалися в Ньому: розмовляв, докоряв, поясню­вав Писання; але оскільки серце учеників було ще далеке від живої віри, то й Він показував, що й далі йтиме з ними». Вже любов учеників затримує Того, Кого їм не хотілося відпускати. І ко­ли Господь вже в домі благословив і подав їм хліб, тоді в них відкрилися очі і вони пізнали свого Учителя і Господа.

Але Господь тоді став неви­димим. Раптове зникнення Господа з очей учеників давало їм розуміти, що Господь воскрес і має вже не колиш­нє тіло, а досконале, прославлене. Чим же повчальне для нас, браття і сестри, сьогоднішнє євангельське оповідання? Воно повчальне для нас тим, що як еммауські подорожні роз­мовляли й міркували між собою про Ісуса Христа, про те, що його іудеї за­судили на смерть і розп'яли, так і нам слід пам'ятати про Господа, як Він зі Своєї безмірної милості, зійшовши на землю, прийняв людську плоть, жив між людьми і терпів нестатки, пропо­відував Божественне вчення, творив великі чудеса, постраждав і вмер на хресті, і на третій день воскрес з мертвих.

Коли ми з вами побожно бу­демо думати про великі події, то Він наблизиться до нас Своєю благодат­ною присутністю, як Він наблизився до еммауських подорожніх, коли вони міркували про Нього. Він Сам гово­рить: «Де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них» (Мф. 18, 20). Еммауські подорожні, йдучи розмов­ляли з Господом, слухали Його на­станови, але ще не могли пізнати свого Учителя і Господа. Так само мо­же трапитися і з нами, браття і се­стри. Думаючи про Господа, ми мо­жемо не пізнати Його благодатної присутності. Він так само, як у тих подорожніх, питає нас голосом Своєї благодаті, що ми робимо, про що мір­куємо, що гадаємо. Голос Його ви­криває наші неправі й нечисті помис­ли, гріховні бажання і недобрі вчин­ки. Нагадує нам про те, якими ми по­винні бути перед Богом і людьми, і як, виконуючи заповіді Божі, маємо прямувати до довершеності.

Якщо ми чуємо в своїй душі цей голос благодаті, то не будемо легковажні, а бу­демо уважні до заклику його. Буде­мо завжди прагнути до правдивої досконалості, заповіданої в Євангелії та посланнях апостольських. Коли Господь йшов по дорозі зі Своїми учениками, то, залишаючи їх, хотів йти далі, але ученики заради своєї любові до Нього затримували Його, щоб Він зостався з ними.

І тоді тільки пізнали свого Учителя і Гос­пода. Щоб пізнати Господа, браття і сестри, треба і нам уживати того святого примусу. Не над Господом тільки, Він завжди з нами, а слід при­силувати самих себе і частіше думати про Бога, зітхати до Нього з глибини душі, слухатися його покликань і просити Його помочі у виконанні за­повідей. Таке зближення з Господом спочатку в думках і почуттях, а потім у ділах і житті не може лишатися недійовим. Господь, побачивши наше наближення до Нього, вірність і ста­рання, завжди готовий виконати наше бажання пізнати істину. Він удосто­їть нас одержати радість, яку одер­жали не тільки подорожні еммауські і всі апостоли після воскресіння сво­го Учителя і Господа, але і всі Його послідовники. Амінь.

Автор: Священик Андрій ГОРАК (1988 р.)