Фраза "релігія – опіум для народу" давно забута. Мало пам'ятають її навіть там, де кілька десятиліть тому жорстоко викорінювали з молодих душ усе святе, нав'язували і ревно пильнували атеїстичний світогляд. Одним з таких місць була армія. Але зараз військових частин, де на присягу не запрошують священиків, в Україні небагато. Щобільше, сьогодні військові вже вважають релігійність і церковні обряди не модою, а нормою життя.

– Коли нам вручали бойовий прапор, – каже підполковник Володимир Труновський, командир 300-го окремого Будапештського механізованого полку, – до нас завітали представники церкви. Також ми постійно запрошуємо духовенство і на присягу, і на великі релігійні свята.

Найбільше наш полк співпрацює із владикою Варлаамом УПЦ Київського патріархату. Ми в гарних стосунках, бо церква нам багато допомагає, і ми церкві також стараємось віддячити і допомогти. Щодо конфесійної приналежності – такого питання в нас не виникало. Особисто для мене – церква одна, як єдиний і духовний буквар – Біблія. Взагалі ж, я вважаю, що армії дуже потрібні капелани, себто військові священнослужителі, бо ті офіцери-психологи, які приходять до нас, мають дуже низький рівень фахової підготовки.

Кожен з них молодий, ще сам лише стає на ноги, до того ж досвіду професійної роботи немає зовсім. Дуже рідко зустрінеш людину, яка вміє працювати з колективом. Можна бути високоосвіченим командиром, але не розуміти тієї справи, яку робиш, чи не бути лідером. Треба мати своєрідну ауру, щоби інші тобі довіряли. Священики ж – підготовлені люди, вони сприймають серцем. Та і на церковне служіння, думаю, не візьмуть людину з вулиці, в неї повинна бути глибока віра в Бога.

За словами пана підполковника, церковна структура схожа до армійської, бо церква теж має свою ієрархію. На духовенство, як і на офіцерів, звернена посилена увага оточуючих. В обох випадках є певний відбір: якщо ж працівник не на своєму місці, то рано чи пізно обов'язково "зламається". Також пан Володимир зауважує, що в Україні, на відміну від колишнього СРСР, – усі солдати слов'яни, тобто здебільшого християни. Тому і введення до війська інституту капеланства не має серйозних перешкод. Щобільше, заповіді "не вбий", "не вкради", "не обманюй" актуальні і для армії, і для всієї держави. Тому, за словами командира 300-го полку, нововведення буде корисним для всіх.

– Спостерігаючи за сучасною молоддю, – каже священик Микола Марусяк, здобувач з теологічного відділення філософсько-теологічного факультету ЧНУ ім.Ю.Федьковича – можемо зробити висновок, що в українську армію зазвичай потрапляють юнаки з низьким рівнем моральних якостей. Але дуже похвально, коли молода людина, перебуваючи в армії, таки прагне відвідати храм чи цікавиться релігією. Про необхідність капеланів в армії ведуться розмови давно, але так і нічого не вирішилось. Гадаю, курси з християнської етики в армії треба насамперед читати для вищого офіцерського складу, бо саме від них найбільше залежить рівень моральних якостей їх підлеглих.

Отож, церква армії потрібна – це вже очевидно. До речі, автомат на присязі окроплюється свяченою водою саме для того, щоб меншій кількості людей він завдав шкоди. А солдата благословляють на щасливу службу і повернення додому здоровим.

Автор: Володимир Ботюк