Протоієрей Павло Пащевський народився 1874 року на Київщині, скінчив Духовну семінарію в Києві і працював благочинним на Херсонщині. В червні 1917 року був делегатом від Херсонської єпархії на І Всеукраїнському церковному З'їзді, що відбувався в Києві. Тоді ж С. Петлюра, голова Головного українського військового комітету (ГУВК), запросив його на службу до українського війська, яке власне організувалось. 25 липня 1917 р. ГУБК призначив о. П. Пащевського військовим священиком (капеланом) 10-го українського резервного (запасного), пізнішого Сердюцького полку ім. Петра Дорошенка. Як військовий священик брав участь в І Зимовому поході військ УНР (грудень 1919 — травень 1920), був поранений. Після повернення з походу о. П. Пащевський був призначений начальником Управи душпастирства (головним капеланом) Армії УНР в чині генерал-хорунжого.
Після поразки визвольних змагань 20-х років XX ст і інтерновання військ УНР в Польщі перебував в таборі в Каліші. З ініціативи командирів дивізій і за згодою міністра віровизнань
УНР проф. І. Огієнка та митрополита Юрія Ярошевського о. П. Пащевський організував в каліському таборі курси військових священиків (капеланів) і одночасно був головою Ради Братства Кирила і Мефодія та Братства св. Покрови Керівниками курсів військових капеланів були о. П. Пащевський і ген. О. Загродський. Багато випускників цих курсів, після виходу з табору, були священиками в різних місцевостях. (Після укладання Ризького трактату 1921 року між Польщею і Росією, за спиною УНР, в Польщі було інтерновано десь 40 тисяч вояків армії УНР. Їх розмістили в майже 20 таборах по всій Польщі. Досі стверджено поховання 13 тисяч стрільців і старшин на 19 цвинтарях).
По виході з табору інтернованих в 1924 році о. П. Пащевський працював настоятелем (парохом) Христовоздвиженської церкви в Луцьку на Волині. Була вона тоді одинокою українською православною парафією в Луцьку і гімназійною церквою. Одночасно протоієрей о. Пащевський викладав релігію в Луцькій Українській Гімназії ім. Л. Українки (ЛУГ). Був дуже любленим і шанованим гімназистами, про що свідчать численні спогади гімназистів ЛУГ. Окрім того брав дієву участь в культурному і церковному житті міста. На переломі 1939-40 року о. Павло виїхав до Варшави і був настоятелем (парохом) православної кафедральної церкви на Празі.
Помер о.Пащевський в 1944 р. і похований на православному цвинтарі в Варшаві-Воля в ряду генеральських могил. Отець П. Пашевський є також автором праці про участь і роль українського духовенства в змаганнях 1917– 1921 років за незалежність України.
Ось твої сини забуті, Україно! Згадуємо про першого головного душпастиря Армії УНР ще й тому, що питання військових священиків в українських Збройних силах сьогодні не вирішене на державному рівні, хоч, як відомо, у всіх національних арміях світу існує інституція військових священиків (капеланів). Питання дуже важливе, бо не все одно чиї священики будуть в українському війську — українські чи чужі, московські. Пам’ятаймо про горезвісний факт історії 1775 року.
Під час облоги Запорізької Січі російськими військами московський архімандрит Володимир Сокальський закликав козаків не стріляти в москалів, бо вони, мовляв, також православні християни. І були такі, що послухались його. Наслідки відомі. А от на супротивній стороні московські попи не закликали солдатів Текеллі, щоб не стріляли в січових козаків, бо вони також були православними християнами. Хто має розум, хай зрозуміє! А чи розуміє значення і важливість цього питання Президент, уряд і міністр військового відомства України?
