Про місце і час хрещення князя Володимира і киян

Розмірковуючи про історію Помісної Церкви в Україні, її початок та поширення * особливої важливості набуває питання, коли саме і за яких обставин здійснилась ця велика подія – хрещення Руси-України. Відоме, з одного боку, літописне свід­чення про те, що в 988 році князь Во­лодимир, учинивши напад на Херсо­нес Тавричеський, примусив Візантію видати за нього заміж царівну Анну і, коли вона прибула, хрестився та він­чався з нею.
При цьому охрестилась і дружина (військо) князя. Після цьо­го князь Володимир з Анною, дружи­ною і грецьким духовенством прибув до Києва, де того ж 988 року відбу­лося славнозвісне хрещення киян. Це літописне оповідання стало хрестома­тійним. Отже, переважна більшість і наших сучасників-співвітчизників зна­ють з шкільних підручників та іншої літератури, що саме так все було й очікують святкування Хрещення Русі в 1988 році.

Проте відомо також, що деякі цер­ковні історики минулого та сучасного піддають різкій критиці вказані свід­чення «Повісті временних літ». На їх­ню думку, князь Володимир хрестив­ся не в Херсонесі, а невідомо де і точно невідомо коли та за яких об­ставин, а його напад на Херсонес відбувся десь у 990 році і тоді ж, якщо не пізніше, здійснилось хрещення ки­ян.

Та й насправді у критиків літо­пису немає однодумності щодо цього питання. Деякі з них допускають мож­ливість хрещення киян і в 988 році, але цілковитої впевненості в цьому вже не існує при загальному критичному ставленні до літописного свід­чення. В тих чи інших варіантах кри­тичної точки зору дотримуються й де­які сучасні богослови. Перед нами дві версії щодо місця і часу хрещення князя Володимира і киян. Одна — традиційна, яка має своїм основним виразником преподоб­ного Нестора літописця, друга — кри­тична. Вона походить від відомого професора церковної історії Є. Є. Голубинського. В наших літописних да­них Голубинський багато що піддав різкій, довільній, далеко не досить об­грунтованій критиці. Про деякі особ­ливості його наукового методу добре говорить не менше відомий професор М. Н. Глубоковський.

Він пише про Голубинського: «Шановний історик ви­ходив з дуже крайньої недовіри до всіх історичних джерел і, вдаючись іноді до дріб’язкової ускіпливості, про­пускав без необхідної оцінки досить велике... Людську можливість помиля­тися Голубинський прямо повернув на фактичну потенційність говорити не­правду, обов’язково властиву всім іс­торичним матеріалам. Цей безмежний скептицизм загрожував підривом будь-якої історичної достовірності і пору­шував саме наукове буття. Його кри­тичний молот був не просто дуже важ­кий, але і нерозбірливо грубий, який бив на своєму шляху направо й налі­во все, що траплялося, прямо на-смерть». Треба врахувати, що Є. Голубинський жив і писав саме в ту епоху, коли огульний критицизм відносно всього традиційного і загальноприйнятого був «духом часу» і навіть ніби неодмінним критерієм науковості досліджень.

Та з часів Голубинського проминуло вже понад 100 років. За цей час історична наука зробила багато кроків уперед, зокрема критерієм науковості став не огульний критицизм, а, навпаки, бе­режливе довірче ставлення до наших давніх джерел, до літописів, завдяки чому сучасним вітчизняним ученим по­щастило зробити ряд блискучих від­криттів. А втім, Голубинський не залишився одиноким у критиці літописного передання про Хрещення Русі. Його кри­тицизм підтримували деякі видатні вчені, які всякими способами перетлу­мачували обставини й деталі великої події, сходячись в одному — в недо­вірі до літопису. З’явилася значна література критичної школи.

Якщо те­пер, у переддень святкування 1000-літ-тя Хрещення Русі, ми станемо на по­зиції критичної версії, то безнадійно розпливуться і потонуть у безконеч­них учених «концепціях» усі найваж­ливіші обставини справи: час і місце .хрещення князя Володимира, час хрещення киян. Проте навіть не це нас тепер турбує. Напередодні славного ювілею нам самим потрібно, нарешті, розібратися в тому, як же дійсно все відбувалося, хто правий — преподобний Нестор чи професор Голубннський і ті, хто його наслідував? Події, як вони відновлюються зда­них нашого літопису в співставленні з даними іноземних та вітчизняних дже­рел, які має в своєму розпорядженні наука, розвивались таким чином. Трапилось так. Ідо саме в 986 чи 987 році (точний строк ученим уста­новити не пощастило) співправителі-імператори Візантії Василій II і Константин звернулися до князя Володи­мира по воєнну допомогу, їхнє стано­вище було тоді дуже тяжким. У серп­ні 986 року військо Візантії було роз­громлене болгарами.

На початку 987 року бунтівний полководець. Варда Склір увійшов з арабами у межі ім­перії. На боротьбу з ним був посла­ний другий воєначальник — Варда Фо­ка, але він, у свою чергу, підняв бунт, проголосив себе імператором і оволо­дів Малою Азією. В 987 році Варда Фока обложив Авідос і Хрисополь, ма­ючи намір створити блокаду Констан­тинополя. Цього ж 987 року «або весною 988 року» (точна дата знову невідома) [2] з Русі прибув шеститисячний військовий загін, який брав участь у війні з Фокою і в рішучому розгромі бунтівників 13 квітня 989 року.

Однак при укладенні договору про воєнну допо­могу в 986 чи 987 році руські поста­вили умову видати сестру імператора Анну заміж за князя Володимира. Ві­зантійці змушені були погодитись (хо­ча для них це було нечувано!), але тільки в тому випадку, якщо Володи­мир стане християнином. Князь прийняв умову. Як сказано в одній авто­ритетній арабській хроніці Ях’ї Антіохійського: «І спонукала його (імпера­тора. — Прот. Л.) потреба послати до царя русів (а вони вороги його), щоб просити їх допомогти йому в такому його становищі... І уклали вони між собою угоду про свояцтво й женився пар русів на сестрі царя Василія піс­ля того, як він поставив йому умову, щоб і він хрестився і увесь народ його країни, а вони народ великий». Потім розповідається про перемогу військ греків і руських над бунтівним Фокою[3]. Інший арабський письменник Ель Макін підтверджує ці дані [4]. Візантійська хроніка Кедріна в про­міжку між 987 і 989 роками повідом­ляє, що імператор «встиг призвати (руських — Авт.) на допомогу і зро­бити їхнього князя своїм зятем, оже­нивши його на сестрі своїй Анні». Ті ж свідчення повторюються й іншими ві­зантійськими авторами [5].

В усіх цих даних хрещення і женитьба князя Во­лодимира подані як успіх візантійсь­кої дипломатії. Наш літопис вносить, як ми побачимо, істотну поправку в картину подій. Та поки що нам важ­ливо відмітити, що ціла група основ­них історичних джерел арабського і візантійського походження передають зовнішній хід справ таким чином. У 987 чи на початку 988 року русь­ке військо прибуло до Константино­поля, через якийсь час після цього від­булося хрещення Володимира і одру­ження його з Анною, і обидві останні події сталися до розгрому бунтівного Фоки 13 квітня 989 року. Така послі­довність фактів цілком відповідає да­ним «Повісті временних літ», у якій хрещення Володимира, вінчання його з царівною і хрещення киян віднесені до 988 року. Наш літопис під 988 роком повідом­ляє без пояснення причин про те, що «пішов Володимир з військом на Кор­сунь (Херсонес), місто грецьке, і після облоги оволодів ним, завдяки допомо­зі якогось Анастаса Корсунянина, кот­рий надіслав Володимирові пораду, як перекрити водопровід, який забез­печував водою облеглих.

Здобувши Херсонес, Володимир по­слав вимогу співправителям Візантії Василію і Константану видати за ньо­го сестру їхню Анну і, коли вона при­була, хрестився і вінчався з нею. В на­шому літопису, таким чином, хрещення і одруження князя Володимира по­дані як успіх воєнної дипломатії ру­ських. Візантійські джерела нічого не го­ворять про цей несподіваний напад союзника Візантії — Володимира — на Херсонес у розпалі війни з Фокою. В хроніці Льва диякона (кінець X ст.) зустрічається досить невиразне заува­ження. Описуючи незвичні небесні яви­ща, які спостерігалися в Константино­полі в 989 році, — яскраву комету і «вогняні стовпи», цей автор робить висновок: «Та інші тяжкі біди перед­віщав схід зірки, що тоді з’явилася, а також вогняні стовпи, які всіх наля­кали, з’явившись раптово пізно вночі на північній частині неба; вони перед­віщали взяття тавроскіфами Херсоне­су і завоювання мисянами (болгара­ми. — Прот. Л.) Вєрреї»[6].

Як тепер встановлено, «зіркою» явилась комета Галлея, котра в 989 році пройшла бли­зько від Землі, а «вогняні стовпи» по­яснюються відсвітом північного сяй­ва, яке іноді спостерігається і в цих південних широтах [7]. На цій підставі був зроблений вис­новок про те, що Лев диякон явно вказує на взяття князем Володимиром Херсонесу після 26 жовтня 989 року. Підстава для такого висновку явно не­достатня. Навіщо треба було ототож­нювати повідомлення Льва диякона з нападом на Херсонес князя Володимира?! «Тавроскіфами» дійсно на­зивали іноді й руських. Але в 988 році там уже знали «русів» під їхнім влас­ним ім'ям, знали також і про держа­ву русів. І, крім того, опріч руських під тавроскіфами розумілось також і корінне, досить строкате, населення Тавріди (Криму). Напасти на Херсонес після жовтня 989 року міг зовсім не князь Володи­мир.

Так, сучасні археологи знаходять у розкопках Херсонесу майже повсюд­но сліди пожежі кінця X ст., що може означати (хоча і не обов'язково) спа­лення міста якимось ворогом. А між тим, як виявляється з «Повісті временних літ», князь Володимир не підда­вав Херсонес такому страшному спус­тошенню... Нарешті, у Льва диякона немає жодного слова про хрещення князя цих «тавроскіфів» та їх самих. Та ось в одному з древньоруських текстів знаходять несподівані заяви Якова Мніха (XI ст.). У творі «Похва­ла князю руському Володимиру»8 він пише, що Володимир «у святому хрещенні прожив 28 років».

Якщо відняти від 1015 року (рік смерті князя) 28, то вийде 987 рік. Далі, за словами Яко­ва, на третє літо після свого власно­го хрещення Володимир «замислив по­хід на Корсунь з тією метою, щоб звідти «привести християн і священи­ків для освічення Руської землі». Ви­конавши замислене і взявши в Херсо­несі церковний посуд, ікони і мощі святого Климента та інших святих, князь Володимир ніби після цього по­сватався до царівни Анни, щоб «себе більше спрямувати на закон христи­янський», а імператори Константин і Василій охоче видали за нього сест­ру свою і прислали з нею ще й багаті дари. Виходить, що Володимир ходив на Херсонес зовсім не для того, щоб добитись руки Анни. Це істотно суперечить відомим фак­там і самій логіці речей. Та на цю су­перечність не звертають уваги. Про­тивників загальноприйнятої літопис­ної версії хрещення Володимира і Ру­сі влаштовує в тексті «Похвали» Яко­ва Мніха дата походу на Херсонес— «на третє літо по хрещенні» Володи­мира, тобто 990 рік. Така дата збігає­ться з повідомленням Льва диякона про здобуття Херсонесу «тавроскіфа­ми» після 26 жовтня 989 року. Це і привело до виникнення в історичній науці критичних поглядів про час хре­щення князя Володимира і Русі.

Тра­диційну літописну версію хрещення по-різному намагались заперечувати і пе­реглядати Є. Є. Голубинський, В. Г. Васильєвський, А. А. Шахматов, В. В. Розен та інші. Остання за часом точка зору знайшла відображення в статті О. М. Рапова «Про дату прий­няття християнства князем Володими­ром і киянами»9, де автор, враховую­чи міркування багатьох учених, при­ходить до висновку, що князь Володи­мир хрестився дійсно в 988 році, але не в Херсонесі. Херсонес, на думку О. М. Рапова, був узятий ним в кінці квіт­ня — на початку травня 990 року, а хрещення киян сталося в кінці липня — на початку серпня того ж 990 року. Основним аргументом такої версії служить датування Якова Мніха, яке збігається з повідомленням Льва дия­кона. Тоді виходить, що князь Воло­димир своєчасно виконав обидві умо­ви договору з Візантією: послав їй вій­ська і хрестився, а Візантія обдури­ла нашого князя і нареченої йому не прислала, внаслідок чого, почекавши більше двох років, Володимир напав на Херсонес і таким чином примусив імперію виконати обіцяне. В тому, що царівна Анна прибула до Володимира в Херсонес і там від­булося їхнє вінчання, після чого вони разом відправились до Києва, вчені «же не сумніваються.

При такій вер­сії неминуче відхиляються погоджені дані арабських і візантійських хронік, усі дані нашого літопису, а князь Во­лодимир постає наївною жертвою ві­зантійської підступності... А між тим, за своєю історичною «ва­гомістю» свідчення арабських, візан­тійських джерел (незалежні один від одного) і «Повісті временних літ» ра­зом значно переважають дані Льва диякона і Якова Мніха. Як ми вже ба­чили, поверхове зауваження Льва ди­якона саме по собі аж ніяк не може бути підставою для того, щоб ототож­нювати його «тавроскіфів» саме з кня­зем Володимиром. Це невиразне зау­важення набуває сили тільки в зв'яз­ку з даними Якова Мніха. Наскільки ж достовірна «Похвала» Якова? В кінці свого твору цей автор наводить ще ряд дат, пов’язаних із життям князя Володимира. Він пише, що «седе в Києве князь Владимир в осмое лето по смерти отца своего Свя­тослава». Як відомо, Святослав заги­нув у 972 році, що узгоджується і з літописом. Але Яков Мніх вказує ін­шу дату — 6486 (978 р.). Помилка до­сить значна; літописний текст про за­воювання Володимиром Києва і вбив­ство Ярополка не дає можливості при­пустити, що справа тягнулась так дов­го. Потім Яків говорить, що «хре­стився князь Володимир в десяте літо після вбивства брата свого Яро­полка». Оскільки Яков виходить з помилко­вої дати — 978 рік, то хрещення Во­лодимира відноситься ним до 988 ро­ку.

На початку «Похвали» він наво­дить правильну дату смерті Володи­мира — 6523 (1015 р.), і тоді рік хре­щення виходив у нього 987-м роком... Як бачимо, з датами у Якова Мніха справа стоїть поважно. Значно гірше з фактами. Мніх зовсім не знає обста­вин і навіть місця хрещення Володимира. А причини взяття Херсонесу і одруження князя на грецькій царівні перебувають у Якова в такій супе­речності з усіма історичними джере­лами, що в науці ці свідчення «По­хвали» звичайно просто замовчуються... А між тим, якщо Яків Мніх так погано обізнаний з цими важливими подіями, то на якій підставі можна до­віряти його повідомленню щодо дати походу на Херсонес — «в третє літо по хрещенні»?! Нарешті, перу того ж самого Якова Мніха приписується й інший твір на ті самі теми — «Житіє блаженного Володимира» [10], де вся історія хрещен­ня князя описана зовсім інакше, а са­ме так, як пізніше вона і передана «Повістю временних літ».

Згідно цьо­му «Житію», Володимир узяв Херсо­нес, викликав Анну, а коли вона при­була, хрестився в Херсонесі в церкві святого Якова (за літописом св. Василія)... Все це примушує нас визна­ти, що при написанні «Похвали» Яків Мніх користувався якимись неперевіреними, неточними повідомленнями (від яких, можливо, сам же потім і відмовився). Тому цінна в багатьох відношеннях «Похвала князю Володи­миру» в питаннях про його хрещення і похід на Херсонес не може вважа­тися достовірною. Зате немає ніяких достатніх підстав сумніватися в достовірності незалеж­них один від одного повідомлень араб­ських і візантійських джерел про те, що князь Володимир став зятем імпе­ратора (перед цим хрестившись) у розпал війни з Вардою Фокою до рі­шучої поразки бунтівників 13 квітня 989 року.

В цих даних відображена важливіша причина, за якою грецька царівна могла стати дружиною вар­варського князя, — гострота моменту, який переживали правителі Візантії. Набіг Володимира на Херсонес легко й логічно «вписується» в хронологіч­ні рамки 988 року, які встановлюють­ся даними арабських і візантійських хронік. Зіставляючи ці дані з розпо­віддю нашого літопису, можна уявити собі дійсний хід подій. У 987 році був остаточно укладений договір про воєнну допомогу Візантії з боку Русі (переговори могли розпо­чатись і раніше — після розгрому ві­зантійців болгарами в 986 році і в зв'язку із загрозою Варди Скліра). У відповідності з договором князь Во­лодимир у цьому ж році відправив війська в розпорядження імперії. Тіль­ки після цього він, природно, мав пра­во вимагати виконання Візантією її договірного зобов’язання — віддати за нього сестру Константина і Василія Анну. І наполіг. У відповідь він одержав теж по-своєму справедливу ви­могу: «Хрестись і тоді пошлемо сест­ру свою до тебе»[11].

Умови договору з самого початку передбачали цю обста­вину, як про це говорять джерела. Розпочались суперечки, які відобра­жені в нашому літопису, до чого ми ще повернемося. Володимир настою­вав, щоб спочатку прислали Анну, а потім він буде хреститися. Константи­нополь же добивався, щоб Володимир спочатку хрестився, а потім йому при­шлють Анну... Створювалось безвихід­не становище — дипломатичний ту­пик. Обидві сторони можна зрозуміти. Володимир почував себе враженим, ос­кільки вже виконав найголовнішу умо­ву договору — послав воєнну допомо­гу, чому й не поспішав з виконанням свого другого обіцяння — хреститися.

Знаючи про те, що Володимир не приймає ще хрещення, Візантія теж не спішила з виконанням свого дого­вірного обов’язку. Дуже ймовірно і правдиво в нашому літопису говори­ться про те, що сама Анна плакала при думці про одруження з незнайо­мим князем варварської країни, бажа­ючи собі краще смерті... Тут ще треба врахувати споконвічну непомірну гор­дість Візантійського двору. Царівни ім­перії ніколи не видавались заміж за представників варварських народів, навіть коли ті були християнами. Так, в руці цієї самої Анни у свій час було вже відмовлено синові короля Німеччини Оттону І Великому[12].

Погоди­тись на умови Володимира і видати за нього Анну могли спонукати Візан­тію тільки ті надзвичайні обставини, в яких вона опинилась. Та навіть у цих обставинах імперія намагалася не по­спішати з виконанням даної умови до­говору, використовуючи зручний- при­від: «Не пристало християнам видава­ти жінок за язичників». Виходу з ту­пика не передбачалось, а момент був настільки зручний для Володимира, що пропустити його він ніяк не міг. Шеститисячне військо руських зна­ходилось у складі візантійської імпе­рії поблизу Константинополя, від цьо­го війська залежала доля імперії.

Та скоро, у випадку перемоги над бунтівниками, все могло змінитись зовсім непередбаченим чином. У такій обста­новці Володимир мусив удатися до єдиного дійового засобу, який у нього залишався, — до сили! Ось причина несподіваного нападу союзника Візан­тії на її кримське володіння — Херсонес. Із здобутого міста в Константи­нополь пішов грізний ультиматум: «...Якщо не віддасте її (Анну) за ме­не, то зроблю столиці вашій те саме, що і цьому місту». Міркуючи абст­рактно, можна припустити, що Воло­димир відважився б організувати спе­ціальний похід на Царгород, як це робили попередні руські князі! Свій наскок на Херсонес Володимир мав розрахувати досить точно — в дуже критичний для імперії момент війни з Вардою Фокою, тобто до 13 квітня 989 року.

За даними істориків Візантії, корпус руського війська прибув у розпоря­дження уряду імперії «весною 988 ро­ку (а можливо, в кінці літа чи восени 987 року)» [13]. Якщо взяти першу да­ту, то напад Володимира на Херсонес міг бути в середині чи в другій поло­вині 988 року, а якщо взяти другу — 987 рік, то руський князь обложив Херсонес в кінці 987 року або на по­чатку 988 року, що точніше узгоджує­ться з даними нашого літопису. Тоді прибути до Херсонесу царівна Анна мала б навесні — влітку 988 року. Єдине проти цього заперечення но­сить дуже абстрактний характер: у 988 році Варда Фока стояв на Босфорі і контролював малоазійські морські шляхи, а з 986 по 991 рік ворожнечі Візантії болгари блокували західні морські і сухопутні шляхи з Візантії на Русь. Проте дійшов же до Візантії якимось чином військовий корпус русь­ких, здійснювалися й дипломатичні зв’язки...

Що ми знаємо про реальні можли­вості Візантії на Чорному морі того часу! Навряд чи можна вважати не­переборними для імперії труднощі, по­в’язані з відправкою одного або кіль­кох кораблів до Херсонесу. В наве­деному вище уривку з давнього дже­рела ясно говориться, що в розпал по­дій 987—989 років імператор «встиг покликати на допомогу руських, зро­бивши їхнього князя своїм зятем». Вес­на 989 року — час Великого посту, коли таїнство шлюбу не відправляєть­ся. Зима з Різдвяним постом (з листо­пада) і святками теж виключаються. Крім того, осінь, зима, рання весна найбільш несприятливий час для пла­вання в Чорному морі через сильні шторми. Плавали на великі віддалі, як правило, з травня по вересень [14].

Саме в цей період і мала прибути до Хер­сонесу царівна Анна. Отже, зятем імператора князь Володимир «встиг стати» влітку 988 року. Тоді цілком узгоджуються між собою всі повідом­лення арабських, візантійських та руських літописних даних, зберігається і загальноприйнята традиційна дата хрещення князя Володимира і киян — 988 рік. Мовчання візантійських джерел про напад Володимира на Херсонес у 987—988 роках, на нашу думку, мож­на пояснити так. Головним для візан­тійських хроністів були події всереди­ні власної імперії — війна з бунтівника­ми і так вдало використана військова допомога руських.

Деталі і перипетії конкретних обставин одруження русь­кого князя з грецькою царівною від­сувались на другий план, заслонялись важливішою темою, тим більше, що так раптово союзники-руські напали на Херсонес, так же швидко, ще в і розпалі війни з Фокою, вони віддали його Візантії назад як «віно» за ца­рівну Анну! Цей швидкий військовий , конфлікт з руськими у віддаленій колонії імперії в очах візантійських іс­ториків був певною мірою другоряд­ним і випадковим, тому вони воліли зовсім про нього не згадувати, тим па­че, що розповідь про напад руських на Херсонес обертав справу хрещення Володимира, його шлюб з Анною і .хрещення Русі в явний успіх не ві­зантійської, а руської дипломатії!.. У свою чергу, для руських літопис­ців явно неважливими й другорядни­ми були події у Візантії (тому вони про них й не пишуть нічого), зате ду­же важливими виявились обставини хрещення і одруження князя Володи­мира, які й описані в деталях. Проте і тут, в цих деталях, було основне і другорядне.

Древні літописці не були вченими-аналітиками в сучасному ро­зумінні, хоча часто проявляли живий інтерес до фактів, їхніх дріб'язкових деталей і дат. Останнє могло цікави­ти літописців як людей духовних і церковних, особливо тоді, коли з фак­тами і деталями було пов’язане щось духовно важливе. Так, час і місце хре­щення князя Володимира дуже важ­ливі для автора «Повісті временних літ» і він попереджає про свідому хиб­ність чуток, що Володимир хрестився не в Херсонесі, а в Києві або Васильє­ві. Щодо конкретних перипетій полі­тичних переговорів про шлюб і хре­щення князя, то на погляд ченця-літописця, тут була цікава тільки суть справи, тобто, що такі переговори бу­ли, а скільки часу і як вони проводи­лись не мало для нього великої ваги. Тому літописець повідомив про ці пе­реговори в рамках розповіді про взят­тя Володимиром Херсонесу і перебу­вання в ньому в 988 році, тоді як на­справді укладення договору і наступні суперечки про виконання всіх його умов мали тривати протягом усього 987 і на початку 988 року.

Літописні Передання про взяття Херсонесу, хрещення і вінчання там князя Володимира та наступне хре­щення киян у 988 році заслуговують довіри ще й тому, що під час напи­сання «Повісті временних літ» автор, крім державних документів епохи хре­щення, користувався і ретельно перевіреними розповідями очевидців. Пре­подобний Нестор, за його словами, особисто знав Печорського ченця Іеремію «иже помняше крещение земле Руськия». В кінці XI ст. ще були живі деякі свідки подій. Однак чому ж у ті часи ходили різні чутки про місце хрещен­ня Володимира і час його походу на Херсонес? На наш погляд, це легко пояснюється саме тим, що в Херсоне­сі хрестився князь Володимир. Про це добре знали ті, хто був там з ним, а також люди досить обізнані з най­ближчим від князя оточенням. Основна маса руського суспільства досить добре і точно знала лише про урочистості масового хрещення людей в Києві, а також про особливі торже­ства у Васильєві у 996 році.

Тут Володимир уникнув певної смерті від пе­ченігів, заховавшись під мостом і да­ючи обітницю Богові, на випадок вря­тування, поставити у Васильєві церк­ву на честь Преображення Господньо­го, оскільки все відбувалося в день цього свята. «Уникнувши небезпеки, — говорить літописець — Володимир справді побудував церкву і влаштував велике святкування, зваривши меду триста мір. І скликав бояр своїх, по­садників і старійших з усіх міст і вся­ких людей багато і роздав бідним три­ста гривен. Святкував князь вісім днів...»[15]. Святкування мало бути справді не­звичним, оскільки літопис приділяє цьому таку велику увагу. Чутки про ці незвичні урочистості, які супрово­джувались новими ще для Русі хри­стиянськими богослужіннями і обря­дами, цілком могли пов’язатись у свідомості погано обізнаних людей дале­ко від Києва з прийняттям нової віри князем Володимиром під час одного з цих торжеств.

З приводу таких чуток Нестор вва­жав потрібним зробити особливе по­передження: «Ті, хто не знає правди, говорять, що хрестився Володимир у Києві, інші ж кажуть, що у Васильє­ві, а деякі й по-іншому скажуть». Те ж саме могло бути і щодо чуток про похід на Херсонес. Будь-який похід Володимира на пів­день до порогів проти печенігів міг згодом ототожнюватись у свідомості людей, необізнаних з походом на Херсонес. Вважають, що перше опо­відання «Як хрестився Володимир, узявши Корсунь» було складене в Де­сятинній церкві ще за Анастаса Корсунянина, який був призначений про­топопом до цієї церкви за настійною вимогою самого князя Володимира, тобто в 90-х роках X ст. У такому випадку «Корсунська ле­генда» про хрещення Володимира по­винна була б мати справді багато жи­вих свідків.

У такій обстановці Анастас мав можливість хіба тільки ледве-ледве перебільшити значення своєї за­слуги в здобутті руськими Херсонесу, але перекрутити факти до такої міри, щоб заявити в деталях про хрещення Володимира в Херсонесі, тоді як воно там не відбувалося, він ніяк не міг. Розглянутого досить, щоб зробити головний висновок: докази критичної версії, яка заперечує взяття Херсоне­су Володимиром у 988 році і хрещен­ня його саме там. надто необґрунто­вані, в свою чергу, вони не витриму­ють критики, тоді як дані на користь цієї дати і місця досить міцні і стійкі в усій своїй сукупності. А це не дає підстав для перегляду літописного і житійного датування хрещення як са­мого князя Володимира, так і киян у 988 році.

Хрещення Володимира з дружиною, за літописом, в дусі цього князя, вну­ка княгині Ольги, який дуже цікавив­ся обставинами її хрещення! Немож­ливо уявити більш премудрого, вдало­го, точного поєднання справи свого хрещення з дружиною (тобто початку хрещення Русі) з великою духовно-політичною вигодою для Руської зем­лі — династичним шлюбом, поріднен­ням з володарями Візантійської імпе­рії! Це було небувалим піднесенням ієрархічного рангу Руської держави і в чисто духовному розумінні, і в плані міжнародної ваги й престижу! Розглянемо тепер те, що повідом­ляє нам «Повість временних літ»[17].

При облозі Херсонесу, коли «протопоп» Анастас подав Володимиру цін­ну пораду, як оволодіти містом, князь, вигукнув: «Якщо справдиться це — хрещусь!» Дуже природний мимовіль­ний вигук людини, яка вже наверну­лась до Христа, але з трепетом бажа­ючої ще й деяких знамень Божих до-неї, милості і сили... Місто, залишив­шись без води, здалося. Ультиматум Володимира в Константинополі зму­шені були прийняти (переживали ду­же гостре воєнне становище у війні з Фокою). Вирішальним доказом для царівни Анни послужили слова, які літописець-вклав в уста Василія і Константина — братів Анни: «Може наверне тобою Бог Руську землю до покаяння, а Гре­цьку землю врятуєш від жахливої вій­ни. Чи бачиш, скільки зла завдала гре­кам Русь?» І ледве примусили її. Во­на ж сіла на корабель... з плачем і відправилась через море. І прийшла в Корсунь. «Тут Анну чекала невесе­ла новина, її жених, князь Володи­мир, за Божим упорядженням розбо­лівся очима і нічого не бачив, і жу­рився дуже й не знав що робити. І послала до нього цариця (так називає літопис Анну. — Прот. Л.) сказати, щоб він швидше хрестився («якщо ж не охрестишся, то не уникнеш недуги своєї»).

Яка сила віри «цариці»! «По­чувши це, Володимир сказав: «Якщо справді станеться це, то дійсно вели­кий Бог християнський». І звелів хре­стити себе. Єпископ же Корсунський з попами цариці, оголосивши, хрестом Володимира. «І коли поклав руку на нього, відразу ж прозрів Володимир. Володимир же, побачивши своє рап­тове зцілення, прославив Бога: «Тепер пізнав я істинного Бога». Надто точні слова! До цих пір князь в основному дізнавався про Бога (хо­ча, звичайно, серцем невиразно відчу­вав Його). Але, щоб пізнати Бога, по­трібна особлива Божа милість до лю­дини, яка чітко й сильно відчувається як особиста зустріч з Богом. Володи­мир чекав, навіть ніби домагався цієї зустрічі, і вона сталася! Побачивши чудо зцілення князя, почала хрести­тись його дружина. «Хрестився ж він у церкві святого Василія, а стоїть церква та в місті Корсуні, посеред міста, де збираються корсунці на торг; палата ж Володимира стоїть з краю церкви і до наших днів, а царицина палата — за олтарем».

Ось дані, які ;нашому ченцеві-літописцю здавались особливо важливими і які він, виходя­чи з усього, спеціально з’ясовував з документів і від знавців Херсонесу, чому і немає ніяких підстав сумніва­тися в їх достовірності. Є одне міркування зарубіжного цер­ковного історика, яке, очевидно, по­требує відповіді. Повіривши Якову Мніху, він вважає, що князь Володи­мир хрестився не в Херсонесі, а рані­ше, спонукуваний чистим особистим закликом до Бога, а не утилітарними міркуваннями шлюбу на царівні Анні. А тому, — пише цей автор, — ми вважаємо за краще стверджувати, на сла­ву нашого хрестителя, дещо краще. А саме, що його внутрішній процес... вже привів його до особистого хрещення... Цей «внутрішній процес» навернен­ня до Бога у князя Володимира дійс­но йшов ще до його особистого хре­щення, йшов незалежно від політичних та інших «утилітарних» мірку­вань, про що прямо і посередньо го­ворять багато наших джерел. Це особ­ливе питання, яке тут детально немає можливості описати. Проте це особи­сте чисто духовне навернення до Христа ніскільки не заперечує того, що остаточне рішення хреститися було прийняте князем Володимиром саме в зв’язку з династичним шлюбом. Поєднати справу особистого спасін­ня з великим благом як духовним, так і політичним для всієї рідної Руської землі — ось у чому справжня муд­рість великого рівноапостольного кня­зя! Ось ця духовна, державна, патріо­тична мудрість і є те «краще», що ми зі свого боку вважаємо стверджувати на славу нашого хрестителя!

 

Автор: Протоієрей Лев Лебедєв

Від редакції:  Пропонована вашій увазі стаття була написана автором до великого ювілею - 1000-ліття Хрещення Руси-України у святу Православну віру. Відкриваючи на порталі cerkva.info розділ  "історія Церкви"  вважаємо своїм обов'язком  запропонувати її до уваги своїм читачам без змін, за виключенням першого абзацу, який у авторські редакції звучав так : "Напередодні святкування 1000-ліття Хрещення Русі ..". Джерело статті - журнал "Православний Вісник".

 

Примітки до праці: