Ми живемо нині в більш дивному світі ніж зрозумілому: абсурдні речі нас вже не дивують, а колись шокуючі – для нас нині уже буденність. Світ нового тисячоліття – світ абсурду.

Грішний Ісус з “Коду да Вінчі” та “Євангелія від Юди” набагато цікавіший суспільству ніж Той, про якого вчили євангелісти ; захищати гомосексуалізм – тепер означає захищати демократію ; виробники пива нині є спонсорами спортивних змагань ; Російська Церква нагороджує за заслуги “у розвитку Православ’я” горілчаний завод ; а на Всеєвропейському пісенному конкурсі більшість надає перевагу артистам, переодягненим у монстрів та демонів.

А ще десь, у той самий час, вірні різних православних юрисдикцій воюють між собою з не меншим завзяттям, ніж колись духовні подвижники боролись з єретиками та язичниками. Часом такі конфлікти спалахують майже на пустому місці. І саме про один з них ми розповімо у нашій статті.

Звичайно, ми дещо перебільшили, згадавши, що ситуація, про яку буде йти мова виникла на пустому місці. Хоча реально – ідеологічна боротьба ведеться зараз саме за фактично пусту ділянку землі, на котрій після роботи археологів буде возведено відроджений історичного значення храм – Десятинну церкву у м. Києві.

Тож розпочнемо усе спочатку. В історії Церкви та Православ’я зокрема завжди чільну роль відігравали храми. Саме так сталось історично, що Православ’я нині уже не сумісне без яскраво підкресленого зовнішнього богошанування. Життя нормальної православної общини не може функціонувати без спеціально відведеної для поклоніння території чи будівлі, яка з плином часу виробила власну особливу архітектуру, стилістику і богословськи обґрунтований символізм.

Тому, для православного віруючого храм має набагато більше, скажімо так, ідеологічне значення ніж це має місце у свідомості сучасних нетрадиційних культів – для останніх немає абсолютно ніякої різниці де зустрічатись для поклоніння – чи то у непрацюючому Будинку культури, чи у покинутому кінотеатрі або стадіоні. Для православних це значення все-таки має. Цікаво, що значення типового православного храму може в декілька разів збільшуватись у залежності від зовнішніх умов та історичних обставин. Є храми – символи епохи, голосу минулого у сучасному. Храми, які не лише увійшли в історію, але й творили її.

Один з таких храмів – Десятинний храм у Києві. Його історія – не менш трагічна ніж історія самої України. Відродження таких храмів – не лише богоугодна справа, але в якійсь мірі “справа принципу” людей, які знають і поважають свою історію, та пам’ятають, що без неї не може бути майбутнього. Ми не ставимо перед собою мету розкрити у невеликій статті усю трагічну історію Десятинної церкви. Для цього ми відсилаємо до праці написаної ієрархом УПЦ Київського Патріархату – архиєпископом Димитрієм (Рудюком). “Мати церков руських – Десятинна церква в Києві - настав час її відродити” (Київ, 2005 р.). (Інтернет-версія книги є в Інтернеті за адресою: 10tynna.cerkva.info )

Будучи одночасно як професійним фахівцем істориком, так і богословом, автор праці, спираючись на історичні свідчення та власні наукові опрацювання, не тільки різнобічно показує усю картину історії першого кам’яного храму, але й переконливо спростовує усі аргументи своїх опонентів, які заперечують потребу у відродженні такого храму сьогодні. А ворогів у нового храму, на жаль, було немало. Проти нього виступали атеїсти-науковці, мотивуючи неможливістю стовідсоткового відтворення оригіналу, бізнесмени, які зручно розміщали столики власних кафе на його підмурівках, дами, які щодня вигулювали там своїх собачок, а навіть сучасні язичники - сонцепоклонники, котрим для “підживлення сонячною енергією” чудово підходила саме площа на фундаментах Десятинного храму. Для православних українців питання відродження храму має як історичне значення, так і духовне - коли у відродженому рукотворному храмі спасеться хоч одна душа, його варто відтворити. Ініціатором цього виступила і Київська Патріархія.

У 2004 році 15 липня в день проведення Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату було встановлено хрест на фундаментах Десятинної церкви в ознаменування початку відновлювальних робіт. Разом з тим було заявлено Київською Патріархією про створення відповідного фонду відбудови Десятинної церкви.

Вперше була проведена фінансовим управлінням УПЦ Київського Патріархату в різдвяні дні 2004 року рекламна акція із закликом: "Кияни - відродимо Десятинний храм"! Все це робилося з метою привернення уваги громадськості до великої і святої справи. Ініціювалась ця ідея і в колах реставраторів.

Після Помаранчевої революції в засобах масової інформації стали з'являтися повідомлення про те, що тодішній київський градоначальник Олександр Омельченко, за спиною якого величезний досвід відродження сплюндрованих святинь - Михайлівського і Успенського соборів, церков Успіня Богородиці (Пирогощої), Різдва Христового на Подолі, Володимирського храму в Херсонесі, вирішив відбудувати храм. Можливо б і цього доброго наміру не було, якби не підтримка з боку Президента України Віктора Ющенка.

Отож, в липні минулого року, співробітники Інституту археології НАН України розпочали археологічні розкопки біля фундаменту Десятинної церкви. Дослідники поставили собі за мету професійно розкрити фундамент стародавньої споруди, який найближчим часом планується реставрувати. Одночасно з цим, бачачи, що ідея постання Десятинного храму тепер уже більш реальна, на нього почали претендувати не лише православні українці. Виявилось, що тепер цей храм потрібен і Московському Патріархату і навіть греко-католикам. Звісно ж бо питання тут не стільки в самому храмі в центрі міста, скільки в тому, що він дасть можливість пов’язати сучасну історію тієї чи іншої Церкви з автентичною історичною спадщиною рівноапостольного князя Володимира.

Так для Російської Церкви в Україні звичайно буде приводом говорити, щось на кшталт: ми і зараз найбільш канонічні і благодатні, і колись такими були. А ієрархічна лінія буде цілком прямою, і буде вестись тепер від Володимира (Великого) до Володимира (Сабодана). Тут вже ніякому Константинополю, а тим більше філаретівцям та автокефалістам місця бути не може, якщо існують такі яскраві свідчення історичної спадкоємності.

Щодо греко-католиків, то їм теж потрібен як сам храм, так і “претензія на історичність”. Берестейська унія 1596 року відкинула Київських митрополитів – ренегатів надовго зі столиці. Тому де-факто, сьогодні не історичний Київ, але Львів, Західна Україна є центром уніатської Церкви.І хоча “де-юре” вищі ієрархи перенесли свій центр до Столиці, все ж вони перенесли тільки свій стіл, крісла та папери. Самих греко-католиків у Києві насправді не так уже й багато. Адміністративний центр – це не те саме, що релігійний. А Десятинний храм дав би можливість мисливцю відразу схопити два зайця.

У цьому конфлікті Московський Патріархат знову продемонстрував свій найгірший бік – демонстрація агресивної проросійської політики та чорний піар несумісний з принципами християнської моралі. Поки науковці досліджують місце відновлення храму, а вірні Київського Патріархату постійно молилися і моляться перед встановленим хрестом, Лаврські ченці організовують свою чергову акцію. В мить виявилося, що поруч з високим забором стоїть... брезентовий храм, котрий окрім церковного начиння відразу був споряджений священиком, охороною та парафіянами.

Погодьтесь: це дуже зручно. Більше того. Для “промоушину” цієї дивної задумки московські церковники підключили навіть святого Апостола Андрія Первозванного, який для такого випадку надав туди свою стопу для поклоніння. Скажіть, ну чим не православна Мекка – брезентова палатка? Шокує тільки людська бездушність та людська нечутливість: невже гратися можна такими святими речами?

Та, Бог з нею, тією палаткою. Тут ось, просто навпроти Верховної Ради у парку такі ж “ревнителі православ’я” вже рік моляться у такій самій палатці. Спробуйте лише забрати! Демократія та свобода вмить перетвориться на “гоніння помаранчевої хунти на канонічне православ’я” (цитата з їх лексикону). Не впевнений, що подібні “трюки” змогли б бути реалізовані у інших “демократичних країнах”. Проте, як бачимо, такий досвід у нас вже є. Ну і звісно, напевне ще не раз буде використовуватись.

А як же Десятинна? Поки православні будуть між собою з’ясовувати хто правий, звичайно, найбільшу перемогу отримають різноманітні секти, культи та псевдо релігійні організації. Їм потрібні не храми – вони ловці людських душ. І допоки ми не зрозуміємо, що все в житті відбувається з Промислу Божого, ніяка задумана нами справа не здійсниться. Ні відбудова храму, ні наповнення його людьми.


Автор: Прот.Євгеній Заплетнюк для Portal-Credo.Ru ©