"... Виконавці закону виправдані будуть"

Не слухачі закону праведні перед Богом,
а виконавці закону виправдані будуть (Рим. 2, 13)

Цими словами, дорогі брат­тя і сестри, св. апостол Павло повчає, що праведність і спасіння досягаються не лише слуханням закону Божого, а виконанням пове­лінь Господніх. Мало того, коли ми навіть будемо уважні до всього, що велить нам закон, коли будемо добре знати, як нам слід робити, та не будемо мати духу послуху і готов­ності узгоджувати свою поведінку і життя з основним законом Творця, то ми будемо далекі від спасіння.

“Раб, який знає волю пана свого і не вико­нує її, буде битий часто”, тобто суво­ро відповість перед судом правди за невиконання волі Небесного Владики. Пошкоджена наша природа тягне нас до зла, так що ми, усвідомлюючи необхідність життя за євангельським законом, з великим трудом і зусиллям досягаємо цього.

Ми відчуваємо в своїй істоті інший закон, який проти­виться законові розуму, волі і серця, і невтримно тягне нас на шлях прист­растей і пороку. І тоді для слабкої людини, знемагаючої в боротьбі із злом, стає непосильною ця битва. Для того, хто багатогрішним жит­тям не заглушив у собі голосу совісті, хто чуйний до добра, хто боїться по­трапити в тенета гріха і зовсім заплу­татись у них, у того гострим болем у серці відлунює усвідомлення невико­наного обов'язку перед Богом.

Тоді перед внутрішнім зором християнина у всій красі, світлій величі, небесній могутності постає закон євангельський, закон Христа. Цей закон повинен бути основою нашого життя. В ньому ми зможемо черпати сили для свого духовного зростання і удосконалення. Наскільки цей закон досконалий і бо­жественний, настільки він цілісний і простий. Вся премудрість його вміщу­ється у двох заповідях — про любов до Бога і до ближнього. Здавалося б, виконуй волю Творця і будеш щасли­вим на землі і на небі, ти будеш у Богові, а Бог у тобі.

Але в дійсності спроба виконувати ці заповіді у пов­сякденному житті показує, яким об­тяжливим і непосильним стає іноді для нас по суті легке й благе іго Христо­ве: ми злочинно віддаємо себе служін­ню низьким пристрастям, турбуємось про дрібниці, про завтрашній день; ми обманюємо, улещуємо, озлобляємо, во­рогуємо, ненавидимо сам дух любові і правди. Тому дух служіння істині відлітає від нашого закам'янілого сер­ця, як стріла від панцира.

Як і рані­ше, ми лише слухаємо закон Христа, і то мимохідь, між іншим, але обду­мати і застосувати в житті, ввести у плоть і кров сутність Христового благовістя, ми не беремося. І хоч іменує­мося дітьми Христа, його надбанням, обманюємо свого Господа, живучи не за законом Євангелія. Настав час, улюблені, струсити з се­бе слабодухість і рабську прив'язаність до плоті. Треба служити Богові не словом, а ділом. Християнину необхід­но свято виконувати закон Господній, бо в цьому найвища мета його земно­го існування. Амінь.

Автор: Священик Іоанн Чепуренко

Джерело: "Православний Вісник", №6 1988р.