Святійший Патріарх Володимир

РОМАНЮК Василь Омелянович
(Патріарх Володимир)
(нар. 09.12.1925, с. Химчин, Косівського р-ну, Івано-Франківської обл. — п. 14.07.1995, м. Київ)

Член Організації Українських Націоналістів (ОУН), Української Гельсінкської групи (УГГ), Патріарх УПЦ КП.

Уперше Романюк потрапив до рук НКВС 19-літнім - за належність до Організації Українських Націоналістів (ОУН). Восени 1944 засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської (нині — Івано-Франківської) обл. до 20 років позбавлення волі у виправно-трудовых таборах. Щоправда, цей термін як "як неповнолітньому" знизили до 10 років. Покарання відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії №17 Полтавської обл.
1946 в таборі засуджений за "антирадянську агітацію і пропаганду". Карався в Магаданській обл.

1959 Романюк реабілітований, після чого зміг повернутися в Україну. Служив дияконом, 1964 вступив до Московської духовної семінарії, ныс пастирське служіння на Івано-Франківщині.

У зв’язку з арештом історика В.Мороза (01.06.70) Р. виступив на його захист, унаслідок чого була розпущена церковна громада с. Космач Косівського р-ну, а Романюку заборонили правити службу Божу.

У січні 1972 Романюк заарештований, у липні 1972 засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР ("антирадянська агітація і пропаганда") на 7 р. таборів особливо суворого режиму і 3 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Покарання відбував у таборі ЖХ-389/1-8 (сел. Сосновка в Мордовії). Брав участь у голодівках у дні політв’язня і прав людини, у дні початку репресій в Україні 1972 та інших акціях протесту. 01.07.76 відмовився від радянського громадянства.

У 1977 Василь Романюк разом з Е.Кузнєцовим і Д.Шумуком увійшов до складу Комітету сприяння поліпшенню дружнього клімату між політв’язнями, взаємної поваги і визнання гуманітарних прав особи.

У 1978 Василь Романюк та Олекса Тихий  написали документ "Спроба узагальнення", у якому проголошують вищим принципом громадського і міжнаціонального співіснування Загальну декларацію прав людини ООН, пакти і документи ООН про незалежність і суверенітет націй і народів та відмежовуються від політики і практики КПРС у національному питанні, від трактування нею поняття "демократія".

У розділі "Історична доля України" викладається погляд авторів на результати приєднання України до Росії, особливо сумні в радянський період (розкуркулення, голод 1932-33, післявоєнні репресії і т.ін.). Звідси побажання в майбутньому бачити Україну незалежною демократичною державою, де кожному громадянину будуть ґарантовані його права.

І, нарешті, в третьому розділі "Можливі форми опору" автори пропонують для врятування нації від духовного і культурного знищення прийняти певні "норми поведінки для українця". Вони зводяться, в основном, до пасивного спротиву русифікації: уживати тільки рідну мову, не служити в армії за межами України, не їхати на роботу за межі України і т. ін. Крім того, дотримуватися загальнолюдських норм поведінки: не лихословити, не пиячити, не наживати предметів розкоші, не нагромаджувати грошей, а витрачати їх на благодіяння і т. ін. У висновку Василь Романюк та О.Тихий пишуть: "Не треба порушувати закони. Достатньо користуватися законами, які проголосила Конституція СРСР".
Романюк стає також членом-засновником Товариства колишніх радянських політв’язнів.

1978 група в’язнів Мордовських таборів - членів Української Гельсінкської Групи (УХГ), серед яких С.Караванський, Б.Ребрик, Д.Шумук та інші, рекомендувала Василя Романюка в члени УГГ. Романюк оголошений членом Групи з лютого 1979.

13.01.79 два наглядачі побили Романюка, який на знак протесту оголосив голодівку. 15.01.79 його взяли на етап — на трирічне заслання. На етапі зняв голодівку. Ще за тиждень до етапу в Романюка забрали всі речі на обшук. Повернули перед самим етапом, запевнивши, що все на місці, нічого не вилучено. Згодом Романюк виявив, що пропали всі його рукописи. А на етапі відібрали молитовники та зошит зі псалмами.

Заслання Романюк відбував у в с. Сангар у Якутії, де працював кочегаром і сторожем. Дружина приїхала до нього на постійне проживання.
У лютому 1982, після 20 років неволі, Романюк повернувся в м. Косів, де мешкала його родина. Одразу був узятий під адміністративний нагляд.
У 1987-1990 Василь Романюк працював у Північній Америці в парафіях УАПЦ (Українська автокефальна православна церква) в діаспорі, займався літературною працею, зокрема, написав книгу "Голос у пустелі".

1990 Романюк пострижений у чернецтво з ім’ям Володимир. З травня 1990 — єпископ Ужгородський і Виноградівський, пізніше — архієпископ Вишгородський і Білоцерківський, вікарій Київський УАПЦ. З початку 1993 Р.— архієепископ Львівський і Сокальський, член Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП), а з 13.05.93 — місцеблюститель Патріаршого Престолу УПЦ КП, митрополит Чернігівський і Сумський. У жовтні 1993 Р. обраний Патріархом УПЦ КП.
Раптово помер 14.07.95.

Керівництво УПЦ КП вирішило поховати Патріарха 18 липня на території Собору св. Софії в Києві. Влада дозволу на це не дала, мотивуючи відмову тим, що собор св. Софії — історико-архітектурний пам’ятник, що перебуває під охороною ЮНЕСКО, і запропонувала поховати Патріарха на Байковому кладовищі. Патріархат УПЦ КП з цим погодився, однак в останній момент відмовився від такого розв’язання питання про поховання, на думку багатьох спостережників - під тиском ультра-патріотичних сил, зокрема, УНА-УНСО і деяких народних депутатів України. Унаслідок цього, траурна процесія повернула на Софійську площу. Органи правопорядку, намагаючись перешкодити похованню, явно перевищили свої повноваження, що призвело до жорстокого побиття учасників похорону загоном "Беркут", у результаті чого потерпіли прості миряни. Цей день дістав назву „кривавий вівторок“.

Патріарх похований на Софійській площі біля стін дзвіниці Собору св. Софії.

Бібліоґрафія:

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 86, 129, 157, 170.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31.— С. 19.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39.— С. 35, 68; вип. 42.— С. 57-58.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 47.— С. 98, 114, 116-118, 146, 154.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48.— С. 52, 54, 68, 69, 71, 72, 128, 167; вп. 49.— С. 31.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51.— С. 85, 86, 182; вип. 52.— С. 31-32, 53.
Вести из СССР. Т. 3. 1985-1986.— Мюнхен: Права человека.— 1986, 1/2-3.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1982, вип. 6.— С. 16.
Українська Гельсінкська група. До 20-річчя створення.— К.: УРП, 1996.— С. 21. І.Рапп