Браття і сестри! У Євангелії оповідається, як після Свого воскресіння явився Ісус ученикам в Єрусалимі і сказав: «Мир вам». Це були перші-слова, з якими прийшов до апостолів воскреслий Господь. Але ми, споглядаючи неспокійний навколишній світ з його землетрусами, війнами і незгодами, можемо здивовано запитати: «А де ж мир, обіцяний Христом, де він серед цих нескінченних страждань, серед голоду і хвороб, серед суму людського?»
Земне життя як було, так і лашається немирним. Справа в тому, що Спаситель у Своєму благословенні провіщав зовсім інший мир, не зовнішній, а душевний. Передусім, це мир з власною совістю, з душею, відданою Господові. Людина, цілком віддана волі Божій, все, що трапляється з нею, сприймає як Промисл Творця. Вона не нарікає па незгоди, а подібно праведному Іову говорить: «Господь дав, Господь і взяв; нехай буде ім'я Гсподнє благословенне» (Іов. 1, 21). Справжній християнин сприймає всяку скорботу як особливу милість Божу.
Дійсно, як ще спасти нас, коли подвигів ми не несемо, не молимося, не пестимося, добрих застережень не розуміємо, а зважаємо лише на скорботи і хвороби. Господь очищає нас грішних, як добрий господар чистить і витирає дуже брудну річ. Тому слід сприймати цю турботу, як гіркі, але цілющі ліки, небхідні для нашого духовного здоров'я. «Терпляче неси скорботи, роздумуй про ще більші і заспокоїшся»,— повчає Варсонофій Великий. Часто немає миру в нашій душі тому, що там живе не ангел світла і миру, а нуртують найрізноманітніші пристрасті, не даючи нам спокою. «Де заздрість і сварливість, там нелади, невлаштованість і все лихе» (Як. З, 16). Преподобний Варсонофій пише, що коли людина не знехтує вигодами, вона не досягне миру. Це означає, що християнин повинен відкласти всі плани, коли вони можуть зашкодити ближньому.
З чого виникають сварки і розбрат? Виникають вони тоді, коли ми лише собі догоджаємо, ображаючи і принижуючи інших. Ми повинні любити ближнього, як самого себе, і все приносити в жертву цій любові. «Чому впадаємо у ворожість з ближніми, бо не хочемо, за словом Господнім, зректися самих себе», — вчить подвижник минулого століття київський ієросхи-монах Парфеній. «Дух Божий, Дух миру й любові відвідає чоловіка, освятить душу, коли він буде вибачати братові своєму зі страхом Божим», — говорить святий Варсонофій Великий. Іноді доводиться чути нарікання: «Як же можна мирно жити з такою людиною, яка постійно лихословить і осуджує?»
Справа в тому, що ми не бачимо своїх гріхів, а Господь бачить і лікує їх словом ближнього нашого. Нам же слід заспокоїти свою збентежену душу, попросити пробачення у тієї людини, помолитися за неї, тоді і в нашій душі оселиться мир. А чи є мир на душі, про це завжди нагадає нам совість. «Прислухайся до своєї совісті і невідкладно виконуй, що вона говорить тобі», — повчає преподобний Марк Подвижник. Якщо совість спокійна, то і на душі ясно, а коли вона докоряє, то людина мучиться, і миру не знаходить.
«Нечестивим немає миру» (Іс. 48, 22), «блаженні лагідні, бо вони успадкують землю» (Мф. 5, 5), — наставляє Святе Письмо. То ж будемо прагнути цього миру всією своєю душею, будемо шукати його в щирій молитві, у повному послухові волі Божій, у любові до Небесного Отця, каятись у вільних і невільних гріхопадіннях. Бо в цьому мирі Господь — джерело духовної сили, справжня опора в усіх життєвих бурях і незгодах. Нехай же буде мир Господній у всіх нас. Амінь.
