З історії україно-грузинських стосунків (фото)

Багатовікова історія українсько-грузинських відношень. На протязі всього часу українці і грузини, як православні народи, боролися за свою віру і державність. Спільність історичних коллізій послужила основою досягнення державної незалежності і створенню особливих українсько-грузинських відношень на початку ХХ1 сторіччя, які являються основою і для розвитку національних громад в наших багатонаціональних країнах. Міжнародний культурно-благодійний і науково-освітній союз „Дніпро” створений у 2003 році об”єднує понад 1500 етнічних українців, які живуть в Грузії. Очолює союз - професор Синюк Борис Олександрович.

Діяльність союзу спрямована на дослідження і збереження українського історичного спадку, надання соціальної та іншої допомоги населенню Грузії для інтеграції в громадське суспільство країни. На основі наших досліджень у 2003 році , за участю президента Національної Академії Наук України п.Бориса Євгеновича Патона, нами реалізовано проект для увічнювання імені видатного українського вченого, академіка АН України п.Бориса Оскаровича Патона, автора першого в Закавказзі, в м.Тбілісі унікального цільнометалевого „Мухранського” мосту. Міст був збудований у 1911 році і без обгрунтування демонтований у 1966 році.

На історичному місці , за власні кошти та пожертвування, нами встановлено монумент який служить прикрасою міста і символом незабутньої краси для поколінь. Відкриття монументу викликало резонанс в громадськості Грузії та України (фото 1, 2) З 2000 року нами зібрані історичні матеріали про політичні, громадські, культурні і дипломатичні відношення з 1918 до 1921рр. між Українською Народною Республікою і Грузинською Демократичною Республікою. Про діяльність в той період Надзвичайної Дипломатичної Місії на Кавказі на чолі з І.Краськовським і Військовим Аташе - Н.Чеховським, а також Генерального Консульства Народної Республіки України в м.Тбілісі, Консул- Л.Лесняк, в м.Батумі - Віце-Консула Є. Засядко, в м.Сухумі – Особливовповноважений в Абхазії п. Петренко.

Віднайдені нами документи ( 150 архівних сторінок) являються відкриттям для України. Публікації преси з початку ХХ сторіччя зі всім драматизмом засвідчують невідомі для громадськості історичні факти про еміграцію українців через Грузію і участь першого Посольства і Консульства в процесах на Кавказі. Проведена нами дослідницька робота послужила основою для проекту по встановленню меморіальних дошок на історичних місцях діяльності Надзвичайної Дипломатичної Місії і Генерального Консульства Народної Республіки України в м.Тбілісі з 1919 до 1922 роки (Див. фото).

Цікаві і етнографічні дослідження. Ми провели роботу і виявили унікальні історичні документи про виникнення в Грузії багатотисячної діаспори ( документи,публікації і фотоматеріал ХІХ сторіччя). У 1829 році, після закінчення російсько-турецької війни, почалося примусове переселення українців як малоросів у Грузію, на околицю тодішньої Російської Імперії. За наказом намісника Царя на Кавказі, князя Воронцова у 1845 році з Полтавської та Чернігівської губерній було переселено понад 200 родин українських козаків у Боржомське міжгір”я в Грузії, казенний маєток Романових.

Багатьох поселили в Бакуріані, яке знаходиться на висоті 2200 метрів над рівнем моря. З історичних документів намісника Царя відкрилося що, тільки за перший рік поселення від важких умов, голоду і хвороби загинуло понад 150 українців, багато з них були похованими на заснованому козаками українському кладовищі в Бакуріані. З початку ХІХ сторіччя і по сей день нащадки перших переселенців-козаків, прізвища яких Бандур, Гавва, Устименко, Шевченко, Нагога, Мартиненко та інші., створили місця компактного проживання в селах Бакуріані, Цемі, Ацкурі та інш. Боржомського та Ахалціхського районів. На сьогоднішній день їх живе там понад 3000 тисячі .

Українці живуть в Грузії понад 150 років, зберегли унікальний етнос,кладовище пращурів, уклад, традиції і найголовніше любов до України. Союзом „Дніпро”, при підтримці уряду нової демократичної України і за активної участі нащадків – козаків відновлено і впорядковано 150-річне кладовище. 10 червня, напередодні свята Святої Троїці (Див. фото). По полудню цього ж дня, вперше за 150 років, на українському кладовищі пролунав дзвін. Єпископ Серафим, керуючий Боржомсько-Бакуріанською епархією та 5 священиків настоятелів храмів епархії під спів церковних співаків освятили кладовище та відслужили урочисту літургію.

В громадянській панихиді приймали участь понад 350 людей, нащадків українських козаків, які Були переселені з Полтави, як сказав, на цьому заході, президент союзу “Дніпро” п. Б. Синюк – «Корні зародження грузиномовної української діаспори в Грузії знаходяться на боржомській землі!” Надзвичайний та Повноважний Посол Ураїни в Грузії п. М. Спис, голова управи Боржомського району п. Г. Талахадзе та інші офіційні особи та представники науки та культури Грузії у своїх виступах підкреслили сторично непорушну грузино-українську дружбу і відносини. Як символ спакозмності Послом України п. М. Списом та Головою Боржомського району п. Г. Талахадзе були посаджені дерева калина та граб, що символізують Україну та Грузію.

В церкві Святої Трійці, яку збудували нащадки полтавських козаків в Валеріан та Ангеліна Гавви, представники духовенства та Епіскоп Серафим відслужили урочисту службу. Сьогодні у світі існують англо, іспано і німецькомовні діаспори, грузиномовна українська діаспора вирізняється своєю етнічною первородністю і не вивченністю її походження. Випробування долею, гоніння і переселення з батьківщини при Російській Імперії, в радянські часи як українців- козаків і в теперішній час як меншість надихають нас, українців Грузії відстоювати право на своє існування. З багаточисленних відгуків наукової громадськості і Масмедії Грузії та України, проекти ревлізовані союзом „Дніпро” і матеріали досліджень відповідають високому академічному рівню.

На жаль, поскільки Грузія і Україна знаходяться в складному перехідному періоді, ми не знаходимо належної підтримки в державних структурах для реалізації наших досліджень та публікації зібраного нами унікального матеріалу. Крім вищевикладених фактів, членами Міжнародної культурно-благодійного і науково-просвітницького союзу „Дніпро” і далі проводиться цікава робота. Віднайдені історичні факти свідчать і підтверджують давні ділові і дружні відношення між Грузією і Україною. Ми бажаємо і надіємося, що цей історичний матеріал знайде своїх читачів серед широких громадських і наукових мас Грузії і України. Це дійсно буде відкриттям досі невідомих сторінок історії.

Автор: професор Синюк Борис Олександрович, президент союзу „Дніпро”