Ім”я гетьмана України у 1687-1709 рр. Івана Мазепи донедавна якщо не замовчувалось, то паплюжилось внаслідок підколоніального становища України.Тільки з моменту відродження державної незалежності України у 1991 р. стало можливим об’єктивне дослідження життя й діяльності цього гетьмана України. Вже вийшов фундаментальний том універсалів Мазепи, підготовлений І. Бутичем, (“Універсали Івана Мазепи 1687-1709. Київ-Львів, 2002), збірник листів гетьмана, підготовлений В. Станіславським (“З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи”. К., 1996), ряд цінних книг і статей, готується до друку солідний том листів гетьмана.
Врешті дослідження мазепіяни виходить за межі України, свідченням чого є наукова конференція “Іван Мазепа та його доба. Державна ідеологія, історія, релігія, література, культура” в приальпійському місті Гарньяно (Італія), організована Міланським університетом за участю Канадського інституту українських студій в Едмонтоні, при фінінсовій підтримці центру ім. Петра Яцика, фонду Сороса та ін. У конференції, яка брали участь відомі вчені з України (Київ, Львів, Харків, Чернігів), Італії, Польщі, Німеччини, Франції, Канади, Ізраїлю, Росії та Естонії.
В центрі уваги природно була постать самого Івана Мазепи, причому цього разу перевагу надавали його взаємовідносинам з Православною Церквою. Голова оргкомітету конференції проф. Міланського університету Джованна Броджі Беркофф висвітлила саме цю проблему, детальніше зупинившися на ролі київського митрополита Варлаама (Ясинського) в тогочасному суспільно-політичному та церковному житті. Марина Федотова (Петербург) зосередила увагу на контактах між гетьманом та св. Димитрієм Ростовським, детальніше зупинилася на деяких аспектах творчості останнього, наприклад на написанні “Четьї-міней”, на використанні св. Димитрієм “Повісті о преславних чудесах” Феодосія (Софоновича).
Зав. кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська Академія” проф. о. Юрій Мицик на підставі нововиявлених архівних документів підкреслив видатну роль Мазепи як покровителя Української Православної Церкви, охарактеризував гетьмана як глибоко віруючу православну людину, про що свідчать зокрема й сімейні традиції і приязнь гетьмана з рядом святих УПЦ (свв. Іоанн (Максимович), Димитрій Ростовський, Антоній (Стаховський), Феодосій (Углицький) та ін. Було підкреслено також, що Мазепа у своїй релігійній політиці, скерованій на підтримку УПЦ, ліквідацію унії, розвиток контактів із православними патріархами Сходу, тощо був послідовником Богдана Хмельницького. Проф. Оксана Пахльовська (Рим) виступила з грунтовною доповіддю “Концепція свободи і громадянства в епоху Мазепи: генеалогія, своєрідність, еволюція”.
В ній вона зробила висновок, що Мазепа був прихильником побудови громадянського суспільства, що гетьман спирався на християнські ідеали у своїй державотворчій дільності, підкреслював, що сильна держава не може загарбувати слабшу. Доктор історичних наук Віктор Брехуненко (Київ) зупинився на недослідженому досі аспекті політичної концепції Мазепи, а саме спроба використати ним в інтересах України донське, волзьке та яїцьке козацтва. Проф. Тереза Хинчевська-Геннель (Варшава) простежила інший напрямок зовнішньополітичної діяльності гетьмана, вказавши на спробу реалізації ним також провідної ідеї Гадяцького договору 1658 р., що виявилося у спробі укласти українсько-польське порозуміння. Канд.істор. наук Олексій Сокирко (Київ) доповів про наймані козацькі полки (сердюки, компанійці) на службі у Мазепи. Про археологічні розкопки у гетьманській столиці –Батурині доповіли проф. Володимир Коваленко (Чернігів) та проф. Володимир Мезенцев (Едмонтон).
Велике враження справив знятий ними документальний кінофільм про ці археологічні розкопки, які зайвий раз удоводнили нелюдські звірства московських карателів у підкореному місті у 1708 р. Досить сказати, що розкопки виявили останки насамперед постріляних та порубаних дітей, жінок і старих людей. Дорослі ж козаки були, як відомо, закатовані, а їхні тіла пущені на плотах по р. Сейм для застрашення жителів Наддніпрянщини. Не менш важливий блок доповідей стосувався історіографічної та культурологічної проблематики. Науковців цікавило насамперед висвітлення постаті Мазепи істориками, літераторами й митцями ХУІІІ-ХХ ст., в історіографії та іконографії мазепинської доби.
Так, проф. Френк Сисин (Едмонтон-Торонто) охарактеризував характерні особливості української історіографії кінця ХУІІ-поч. ХУІІІ ст., зокрема на висвітленні ними постаті Мазепи. Проф. Ганс Роте (Бонн) зупинився на літературі мазепинської доби. Цю тему продовжив проф. Володимир Кравченко (Харків), який простежив характерні особливості при висвітленні постаті Мазепи в українській та російській історіографії та літературі ХУІІІ-першої половини ХІХ ст. Доктор Лука Кальві (Трієст) детально зупинився на творчості Миколи Костомарова і на ставленні цього історика до Мазепи й мазепинців.
Доктор Ева Рибалт (Польща) вперше в історіографії простежила трактування образу гетьмана в польській історіографії, літературі та іконографії, підкреслила, що воно було швидше позитивним. У цьому ж ключі було зроблено й доповідь проф. Сергія Мазепи (Едмонтон), котрий особливу увагу приділив висвітленню образу Мазепи в іконографії. З великим зацікавленням було вислухано доповідь проф. Лідії Сазонової (Москва), яка дослідила численні літературні твори, присвячені Мазепі в часи його гетьманату. Зокрема, вона виявила панегірики на честь Мазепи, писані українською, російською, польською, церковнослов”янською, грецькою, латинською, навіть арабською мовами. Один з таких панегіриків, писаних польською мовою, був докладно проаналізований канд. істор. наук Сергієм Яковенко (Київ). Він же зупинився і на меценатській діяльності гетьмана в Чернігові. Й. Погосян (Тарту) навпаки зупинилася на проблемі авторства твору протилежного звучання.
Йшлося про “службу”, яку мали виконувати задля анафематствування Мазепи. Автором цього твору виявився вихованець Києво-Могилянської академії, тодішній ректор Московської Слов”яно-греко-латинської академії Феофілакт (Лопатинський), але фактично співавтором можна вважати Петра І, який активно редагував цей твір. На деяких важливих правових аспектах доби Мазепи, зафіксованих в тогочасній історіографії та літератури запинилися проф. Наталя Яковенко (Київ) та Леся Довга (Київ). Проф. Вольф Москович (Єрусалим) зробив цікаву спробу проаналізувати мову Мазепи, хоча саме його доповідь викликала чи не найбільшу дискусію, як щодо мови , так і щодо авторства листів Мазепи до Мотрі. Одні дискутанти вказували, що ці листи є фальсифікатом (Ю.Мицик), інші вказували, що вони не є вповні оригінальними, бо взорують на достатньо відомі зразки в українській та польській літературі (Н.Яковенко). Ряд важливих питань, які стосувалися літератури доби Мазепи було розглянуто в доповідях професорів Наталі Пилип”юк (Едмонтон), Мирослава та Олександри Трофимуків (Львів), Еви Глембіцької (Варшава), Сергія Вакуленка (Харків) й особливо Йоанни Партики (Варшава).
Учасники конференції торкалися у своїх доповідях також життя й діяльності сподвижників Мазепи, насамперед Пилипа та Григорія Орликів. Так, проф. Даніель Бовуа (Париж) поділився результатами свого аналізу щоденника Пилипа Орлика, зокрема заперечив факт переходу цього гетьмана в унію. Ірина Дмитришин (Париж) розповіла про нові знахідки у французьких архівах, які стосуються Григорія Орлика. Майже кожна доповідь активно обговорювалася учасниками конференції, час від часу вибухали бурхливі дискусії. Однак в цілому конференція зафіксувала визнання науковим Заходом України як окремої країни, а не провінції Московії, відповідне трактування й української історії й постаті гетьмана Мазепи, яке все більше зближується з концепціями української державницької історіографії. Характерно, що на конференції домінувала українська мова, хоча лунали також англійська, польська, російська та італійська. Конференція в Гарньяно, матеріали якої невдовзі будуть видруковані окремою книгою, є ще одним свідченням поступового виходу України з постколоніяльного стану і це дає надію з оптимізмом дивитися в її майбутнє.
Автор: протоієрей Юрій Мицик,
професор
