Здається, уже всі висловили своє ставлення до жахливого побоїща, вчиненого 18 липня на Софійському майдані “правоохоронними органами”. Мовчав лише Президент. Мовчав, попри те, що усі (!) українські партії та громадські організації, рішуче засудивши поліцейську розправу над безборонними учасниками жалобної процесії, звернулися до Леоніда Кучми з вимогою знайти і покарати винних, вибачитися перед жертвами побоїща, перед Українською Церквою, Українською державою врешті. Президент мовчав. Сприймали цю мовчанку по-різному.
Деякі наївні навіть говорили, що, мовляв, це ж наш Президент, український, його не було у Києві, він не знав, що діється, а як тільки з’ясує — скаже своє вагоме слово. Щодо поінформованості Леоніда Кучми не варто й сперечатися: доповіли йому про побоїще одразу ж після повернення з Мінська. І ще був час, аби спинити, не допустити другого, найжорстокішого, бойовища уже безпосередньо під стінами Софії. Замість цього Президент разом з найближчими до нього працівниками апарату прямо від трапу літака їде на дачу. А вагоме слово? Прозвучало й воно. Більше ніж через тиждень після кривавої трагедії, 26 липня, Президент на прохання кореспондентів Укрінформу та “Інтерфаксу-Україна” прокоментував події, які мали місце під час поховання Патріарха Української Православної Церкви Київського Патріархату Володимира (Романюка).
Саме так, “на прохання...”. А якби кореспонденти не “прохали”? Мовчав би Леонід Кучма й далі? Врешті, читайте, думайте, робіть висновки — текст заяви Президента (за магнітофонним записом) друкуємо нижче. ЗАЯВА ПРЕЗИДЕНТА “Ці події викликають лише глибоке і щире почуття жалю. Перш за все тому, що в цьому конфлікті постраждали люди. На якому б боці протистояння вони не знаходились, але це наші співвітчизники, і їх страждання — це наш біль. Добре, що обійшлося без реальних жертв. Хоча дехто надто безсоромно вишукує їх там, де їх немає. І влада, і ті, хто спровокував зіткнення, мають вибачитися перед невинними людьми, які постраждали. Перед тими, хто був поранений під час виконання службових обов’язків. Але втрати суспільства не обмежуються лише болем конкретних осіб. Значно в більш складних умовах Україна до цього часу знаходила потужні моральні сили утриматися від силових зіткнень. Ми пишалися цим, за це нас поважали в світі.
18 липня, на превеликий жаль, цю межу було порушено. Справа не в масштабах зіткнень і кількості потерпілих, Справа в тому, що обидві сторони, переступили риску, за якою навіть право мас підтверджуватися силою. Певні кола свідомо пішли на конфлікт. При цьому на другий план були відсунуті повага та щире піклування про померлого, істинні інтереси церкви. Вони добре розуміли, що своїми вимогами ставлять владу в ситуацію, коли в неї не залишається вибору, який би не був пов’язаний із серйозним” морально-політичними втратами. Немає сумніву, що дозвіл на поховання на території Софійського собору, який є однією з видатних пам’яток світової культури і знаходиться під охороною ЮНЕСКО, провокував би безпідставний конфлікт держави з іншими релігійними громадами, привів би до зростання громадської напруги в суспільстві.
Відступ уряду перед ультиматумами і тим більше перед прямим силовим тиском ультрарадикальних груп означав би не просто зневагу до влади, але фактично її дескридитацію, створював би прецедент, який потім не раз би використовуване тими чи іншими силами. Рекомендації уряду були найбільш наближеними до оптимальних. Очевидно, саме тому керівництво Церкви і сприйняло їх, хоча потім під впливом відомих сил, в тому числі і конкретних осіб, позицію було змінено. Однак, у свою чергу, і влада з різних обставин ефективно використати усі можливості політичного діалогу, пошуку компромісів та взаємоприйнятних рішень. На превеликий жаль, неадекватно реальній ситуації була застосована сила.
Остаточні висновки будуть зроблені після закінчення розслідування всіх обставин зазначених подій. Але вже зараз можна попередньо погодитись з тим, що органи правопорядку на Софійському майдані діяли непрофесійно. Наказ про масове застосування сили був невиправданим. Винні будуть притягнуті до відповідальності. Всі наші посадові особи мають глибоко усвідомити, що сила є невід’ємним атрибутом держави, але її використання — особлива делікатна справа, і застосовується вона дійсно лише у виняткових випадках. При цьому я хочу, щоб не створилося враження, що винуватців будуть шукати серед рядових членів міліції. Таких дій Президент не допустить. І ми не маємо права перекладати відповідальність на людей у формі. Це — нечесно.
Ми не будемо вдаватися до таких неконкретних пошуків виходу із ситуації, що склалася. Разом з тим, я хотів би, щоб усі ми об’єктивно й глибоко усвідомили наслідки того, що відбулося. По-перше, сили, які прагнули отримати політичні результати з цієї сумної для Церкви та віруючих події, їх отримали. Сьогодні може зформуватися принципово нова розстановка сил на політичній арені. Деякі гарячі голови навіть намагаються демонтувати Конституційний договір. Ті, хто вчора стверджував себе в якості демократів, нині єднають свої ряди з такими екстремістськими формуваннями, як УНА-УНСО. Всі ці процеси серйозно дестабілізують ситуацію в суспільстві, можуть повністю його розбалансувати. Лідери національно-патріотичного руху могли б прогнозувати наслідки такого розвитку подій і скоригувати свої дії з реальними потребами будівництва сильної і незалежної України.
По-друге, я хотів би, щоб хтось плекав надії, що аналогічними заходами можна змінити деякі принципові засади державної політики, в тому числі щодо різних конфесій. Держава не буде повертатися до часів, за яких владні інституції підтримували ті чи інші більш близькі до них церковні організації, сприяли перерозподілу їх впливу, закривали очі навіть на використання ними сили. Такого ставлення до церков більше не буде. Всі вони с за законом рівними перед державою. Такою буде і наша практична політика. А віруючі самі розберуться, яка конфесія їм більше до вподоби. Звичайно, як громадянин, просто людина і як християнин я був би щиро радий єдності Православ’я в Україні. Водночас, як Президент я не підтримую та й не поділяю закликів і прагнень штучно створювати якусь державну церкву. Як не допускаю навіть думки, що держава може підтримувати одну церкву на шкоду іншим.
Це не може й не повинно бути сферою діяльності держави. І як Президент України я не маю права і не буду ні оцінювати, пі штучно прискорювати будь-які процеси в сфері. Держава також знайде можливості нейтралізувати екстремістські угрупування, які намагаються силовими засобами розв’язувати ті чи інші проблеми, що стоять перед суспільством. Збереження громадського миру, політичної стабільності, міжрегіональної злагоди неможливе без цивілізованого, толерантного підходу до проблеми взаємин між Церквою і державою, міжконфесійних суперечностей. В Україні, як в інших демократичних країнах, Церкву законодавчо відокремлена від держави, у своїй релігійній діяльності повністю незалежна від неї. Водночас, і віруючі, і духовні особи, високі церковні ієрархи, політики та парламентарі є громадянами України, і вони повинні суворо дотримуватись законів держави.
І останнє. Я щиро прагну, щоб усі ми піднялися до усвідомлення необхідності запобігати ситуаціям, коли по закону чи без закону в політиці використовується сила. Ми отримали жахливий урок, який свідчить, що таки ситуація може вийти з-під контролю, розвиватися за своєю страшною логікою, стати непідвладною між посадовим особам, ні політичним лідерам, ні просто розуму більшості учасників тих чи інших подій. 18 липня зашкодило всім. Похитнулося світове уявлення світового співтовариства про Україну як демократичне суспільство, здатне розв’язувати найскладніші проблеми силою розуму.
Як виявилося, терпіння та мудрість народу далеко не завжди забезпечують цивілізованість та зваженість політичних та владних інститутів. Не здобула авторитету й Церква, дії якої в цій ситуації, на нашу думку, не узгоджуються з біблійними заповідями. І влада, і політичні партії не змінили повагу до себе у свого народу, оскільки не змогли з честю вийти з обставин, які не були на стільки складними, щоб мати такі сумні наслідки. Політичні дивіденди отримали лише екстремісти, але ми не маємо права віддати їм політичну ініціативу. За це будемо платити занадто дорогу ціну. Всі ми маємо зрозуміти ці обставини, піднятися над емоціями, уникнути подальшого ускладнення ситуації, якщо ми дійсно дбаємо про Україну та її народ. Глибоко переконаний, не може праведна справа стверджуватися не праведними засобами. Намагання силою довести свою правоту перед вратами храму не веде до самого храму”.
