10 липня 2006 р. офіційний сайт УПЦ МП розповсюдив «Звернення Предстоятелів і представників Помісних Православних Церков, а також українських архієреїв до Президента України, Голови Верховної Ради та Кабінету міністрів України». В ньому учасники святкування 40-ліття архієрейської хіротонії митрополита Володимира (Сабодана) висловлюють своє занепокоєння тим, що «в Української Православної Церкви (Московського Патріархату – ред.) відбирають те, що було побудовано нею, що протягом століть належало їй, що було відібрано в неї безбожною владою…» маючи на увазі Катерининську церкву в Чернігові.
Тут слід нагадати шанованим підписантам (про склад яких – окрема мова), що Катерининська церква будувалася козачим полком, а не Московським Патріархатом. І від УПЦ МП відібрати її безбожна влада не могла – бо коли це робила, то ніякої УПЦ МП, утвореної Московським Патріархатом в 1991 р., не існувало. Тоді діяла «Всероссийская Православная Церковь» - то чому вже прямо не написати: «повернути Московському Патріархату все, що було в нього відібрано»? Може відчувають неоковирність наміру написати українському Президенту про передачу українського козацького храму Московській Церкві?
Далі на три абзаци – в черговий раз переспівана пісня про «неканонічність» Київського Патріархату та «загальноправославне» його «засудження». Особливо цікавим виявився момент, де стверджується, що Київський Патріархат – це організація «для переховування в ній осіб, які згідно чинного канонічного права стали неспроможними виконувати свої обов’язки в умовах нового соціального устрою» (виділення авт.). Цікаво – щойно перед тим у тексті звернення стверджувалося, що канони – то «незмінна Конституція Церкви», а тут, виявляється: якимось особам за радянського часу канони дозволяли виконувати духовні обов’язки, а от за умов «нового соціального устрою» - не дозволяють! З логіки тексту виходить, що сама поява цього «нового соціального устрою» і призвела тих бідолашних «осіб» до стану «неспроможності виконувати свої обов’язки». Сміх, та й годі.
Знехтувавши 1992 р. правами незалежності та самостійності УПЦ в управлінні, порушивши постанови Помісного собору УПЦ від 1-3 листопада 1991 р., Статут про управління УПЦ, священні канони, доклавши рук до беззаконного заочного судилища над своїм Предстоятелем та учинивши на псевдособорі у Харкові розкол, українські архієреї не мають морального права говорити про себе, як про захисників канонів, а про свою церковну організацію – як про «канонічну Церкву українського народу». За євангельськими словами – вийміть колоду зі свого ока перед тим, як шукати скалки в наших очах!
«Просимо вжити всіх можливих заходів задля врегулювання в правовому руслі (виділення авт.) церковного питання в Україні» - звертаються ієрархи до Президента, Уряду й депутатів. Під такими словами підписався б і кожен віруючий з Київського Патріархату. Бо в Україні у багатьох випадках Конституція і закони не діють.
Законом передбачено право парафій вільно обирати – до якої Церкви їм належати. Але в УПЦ МП вдаються до насильства й наруги над кожною парафією, яка хоче приєднатися до Київського Патріархату. Законом передбачено заборону розпалювати релігійну ворожнечу – але саме від священиків та мирян УПЦ МП на адресу нашої Церкви можна почути такі вирази й прокльони, що соромно переповідати.
Закон передбачає вирішення усіх конфліктних питань у суді – проте в УПЦ МП воліють покладатися на «право сили», а не на силу права. Звичайно ж ефективніше найняти бойовиків та викинути не згідних з баченням Москвою українського церковного життя священиків й віруючих з їхнього храму. Закон забороняє релігійним організаціям втручатися у життя одна одної, а партіям і громадським організаціям – у релігійне життя. Але чи Московському Патріархату писані ті заборони? Зрештою – навіть до Кримінального кодексу внесено статтю, яка передбачає покарання за перешкоджання здійсненню релігійних обрядів. То чому ж фанатичні прихильники Московського Патріархату, як навіжені ганяються за Патріархом Філаретом та влаштовують пікети з метою не допускати його у храми Київського Патріархату?
Найцікавіше ж чекає читача, коли текст наближається до підписів. Перед ними стоїть таке речення: «Під цим зверненням підписалися, окрім українських архієреїв (виділення авт.), Предстоятелі та представники Помісних Православних Церков…» Далі ж, серед цих Предстоятелів та представників написано: «+ Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви». Нарешті офіційний сайт УПЦ МП визнав, що їхній Предстоятель не належить до українських архієреїв! Цікаво – і в якому канонічному диптиху можна знайти цього Предстоятеля і церкву, яку він очолює? Ні серед автокефальних, ні серед автономних така Церква не числиться – може щойно до свята митрополиту Володимиру його колега з Московського синоду митрополит Кирил томос про автокефалію привіз?
Особливо ж тішать підписи закордонних ієрархів під зверненням українською мовою обсягом у 6000 друкованих знаків. Невже хоч один із них прочитав текст, який йому, після триденних святкувань, підклали на підпис, – особливо митрополити з африканського Камеруну та грецького Кіфіру? Шкода, що до переліку ще не додали підписів монашок з Єрусалиму, про присутність яких на святі багато писала прес-служба УПЦ МП.
Якщо ж серйозно – то найважливішим є те, чиїх підписів нема під цим зверненням, хто не приїхав святкувати разом із митрополитом Сабоданом його ювілей. Не було там представника від Константинопольського Патріархату, так само як і від Румунського. А те, що Москва своїх сателітів зібрала з метою пропаганди – то мабуть тільки її має й тішити. Та ще, мабуть, Кіфірського митрополита, який хоч і не знає до ладу про життя в Україні, але теж, як і в Москві – проти Київського Патріархату.
