Цими днями у Києві перебуває частина Древа Животворчого Хреста, яку з Єрусалиму привіз для поклоніння митрополит Вострський Тимофій. Колись на сторінках нашого сайту ми вже згадували цього архієрея – після смерті Єрусалимського патріарха Діодора він був одним iз кандидатів на престол і його в цьому підтримувала Московська патріархія. Патріархом він не став, натомість патріарх Іриней, пізніше усунутий з престолу, звинуватив митрополита Тимофія у підготовці його вбивства.
Сам митрополит Тимофій – давній друг Московської патріархії, близький до митрополита Кирила (Гундяєва). Навчався у Ленінградських духовних школах, добре знає російську мову. Тому не дивно, що саме він – великий друг Росії – приїхав до Києві підтримувати Московський Патріархат.
Під час перебування у нього було взяте інтерв’ю, яке повністю можна прочитати, перейшовши за цим посиланням. Тут же ми зупинимося на двох моментах з нього:
« – Чи можна привезення частиці Хреста з Єрусалима у Київ вважати доказом визнання Української Православної Церкви у Вселенському православ’ї?
– Природно, ми вважаємо, що Помісна Українська Православна Церква на чолі з Блаженнійшим Митрополитом Володимиром – це невід’ємна частина Вселенської Православної Церкви, яка єднається узами братньої любові».
Питання, в принципі, про одне, а відповідь – про інше. У Вселенському православ’ї не може бути визнання Української Православної Церкви (МП) – бо канонічно такої Церкви немає. Є частина визнаної Російської Православної Церкви, яка територіально розміщена в Україні, і яка, згідно внутрішніх рішень РПЦ, оголошена «Церквою» - у канонічно-технічному значенні цього слова. Але такої Церкви немає в диптихах (списку Церков), бо вона не має ані статусу автокефальної, ані статусу автономної. Тому спроба прирівняти статус УПЦ МП до статусу інших Церков, закладена у питання, – те саме, що серйозно доводити міжнародну правову рівність між Кримом і Білоруссю – бо ж обидві – «республіки».
У відповідь митрополит Тимофій говорить про те, чого ніхто й не заперечує – УПЦ МП є частиною Вселенської Христової Церкви. Але це зовсім не означає, що інші Помісні Церкви визнають її, як окрему, тим більше Помісну Церкву. Документальних доказів такого визнання – немає. Проте є лист патріарха Варфоломія до митрополита Володимира, в якому Перший нагадує другому, що ніякий він не «Предстоятель», а очолювана ним структура – не «Церква».
Що дивно – так це використання слова «Помісна». Не так давно митрополит Володимир вже здивував багатьох заявою, що УПЦ МП – і є та єдина Помісна Православна Церква, про необхідність створення якої говорить Президент. Дивно чути таке від ієрарха, який нещодавно став доктором богослів’я, бо ж у кожному посібнику з канонічного права ясно розтлумачується, що у юридичному значенні термін «Помісна Церква» дорівнює терміну «автокефальна, повністю незалежна Церква». А такою УПЦ МП не є.
Існує й інше розуміння слова «помісна» - місцева, первинна Церква. Але такою «помісною Церквою» є не тільки УПЦ МП, а й, скажімо, її Глухівсько-Конотопська єпархія. Бо кожен правлячий архієрей очолює місцеву, або «помісну» Церкву – що зовсім не означає можливості до кожної єпархії прикладати назву «Помісна». Тож тут і митрополит Тимофій, і митрополит Володимир лукавлять, користуючись необізнаністю пересічних віруючих.
Інший цікавий абзац – про фінансову сторону привезення святині в Україну:
« – Владика, багато світських людей вважають, що привезення святинь такого масштабу супроводжується якимись корисливими мотивами. Хтось нібито хоче на цьому заробити, не обов’язково гроші – можливо, авторитет або визнання…
– Після серйозної кризи, яку пережила наша Церква, було прийняте рішення ніякі святині нікуди не посилати. І тільки через особливе прохання Блаженнійшого Митрополита Володимира Патріарх і Священний Синод дозволили нам привезти в Україну частицю чесного Хреста».
Запитання й відповідь – вельми цікаві. Щойно перед цим журналіст питав: «Чи можна привезення … вважати доказом визнання…» очікуючи ствердної відповіді, яку й дав митрополит. А тут питає про те саме – але вже у негативному контексті. Тож, мабуть, перш, ніж брати інтерв’ю, необхідно було визначитись – чи корислива мета привезення святині (очевидно, що УПЦ МП прагнула у такий спосіб збільшити свій «авторитет і визнання», а Єрусалимська патріархія – здобути фінансову підтримку, про що далі) – це погано?
Цікавою є й відповідь – святиня прибула в Україну, не зважаючи на рішення Патріарха і Синоду «ніякі святині нікуди не посилати». Але було «особливе прохання» керівника УПЦ МП, яке переконало Патріарха з Синодом. Як же це сталося?
Щоб пролити світло на цю таємницю, достатньо співставити два факти. Перший – легітимність обрання патріарха Феофіла не визнає Ізраїль, а тому в банках не приймають підписані ним фінансові документи Патріархату. Очевидно, що такий стан речей відчутно відбивається на церковному бюджеті. Другий – до привезення святині причетні багаті меценати Микола Петренко, Вадим Рабинович, Юрій Бойко, Василь Горбаль, Людмила Русаліна й інші,
про що свідчить «MiG-News». Там само раніше опубліковано й похвали на адресу Миколи Петренка, який «дуже допоміг» в організації привезення святині. Зі співставлення слів митрополита Тимофій й цих фактів народжується припущення: а чи не пожертвували вказані меценати відчутну суму на потреби Патріархату в обмін на дозвіл привезти святиню в Україну? Інакше – куди ще можна витратити значні кошти, вкладання яких у справу передбачає слово «меценат»?
Як би там не було – тисячі віруючих отримали можливість поклонитися Чесному Древу. І їм було байдуже, чи за неї заплачені гроші та як ця подія відіб’ється на авторитеті УПЦ МП…
