Ще не вмерла Україна! Так само не зникли ще молоді люди, які своїм захопленням мають не веселощі модного модернового світу, а повністю відмінні йому ідеали. Виявляється є ще молоді диваки, які гімн країни співають стоячи, які знають для чого на землі Церква та про що Вона вчить, і якою ціною далася нам омріяна незалежність. Таких вдалося побачити під славним Берестечком у Всеукраїнському православному молодіжному таборі, який з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, нещодавно організувало і провело Синодальне Управляння УПЦ КП у справах молоді.
„Згідно куплених квитків”
Їдучи на Всеукраїнський православний молодіжний табір, я став свідком вже звичних для нас розборок у переповненому автобусі. Так як рейс був останній, на нього прагнуло втрапити чимало людей. І хоч наш звичайний ПАЗ вважається невеличким та маломістким, цьому рейсу судилося везти стільки людей, скільки за кордоном не возять навіть тяжкі двоповерхові „Неоплани” чи „Мерседеси”. Але не про це наша розповідь. Впхнувши останню бабусю з численними торбами, водій з чималими зусиллями зачинив двері.
Всі, без винятку, пасажири зависли у просторі і якщо хтось отримав можливість стояти хоча б на одній нозі, такого можна було вважати щасливчиком. Всі інші перевіряли на міць пальці ніг (що якимось чином торкалися землі) чи силу рук, які відчайдушно втримували все тіло за поручні. Про пересування по салону, здавалося, не могло бути навіть мови. Але не так думали три підлітка, які добряче погулявши у Луцьку, надумали їхати додому. Дивним чином (можливо в нагоді став запах перегару) вони пробралися через весь салон, аби зайняти місця „згідно куплених квитків”. А так як вони сіли в автобус чи не в останній момент, зрозуміло, що їхні місця зайняли струджені селянки, які накупивши повні торби всякого добра, щасливі зібралися їхати до своїх домівок. Утім, для юнаків з квитками ні про що не говорила втома старших жінок.
Захмелілі від пива „круті пацани”, зухвало натякнули стареньким, що це місця їхні, і вони абсолютно не настроєні стояти. На зауваження: „Це ж старші люди, а ви молоді, здорові, постояли б”,– один з юнаків гиркнув до апелянтів: „Я теж хворий!”. Переповідати цю історію далі немає сенсу, скажу лише, що хлопці таки сиділи на своїх місцях, старенькі ж, сповнені образи на сучасне покоління, висіли над „хворими пацанами”.
" Земля крові та благодаті"
Прибувши на місце, найперше, що кинулося в вічі – місцева краса і спокій, який відразу позначився у душі приємним співом птахів. І хоч до місця розташування табору лишалося йти пішим ходом п’ять кілометрів, ніякого розчарування від цього не було. Тіло сповнилося силами, від думки про козаків, які на цих полях, під Берестечком, боронили свою землю від загарбників. Проходячи повз козацькі могили, відразу погодився з організаторами вже другого Всеукраїнського православного молодіжного табору, що кращого місця годі шукати. Тут все: і гарна, майже не займана природа (Стир тут чистіший, ніж вода у кранах лучан), і музейний комплекс під відкритим небом, який своїми мовчазними пам’ятниками і „полем крові”, здатен надихнути душу любов’ю до неньки-України. Та й люди тут щирі, як справжні українці.
Власне, ця нетиповість для сучасної України найбільше переконує у правильності вибраного місця. Сам табір зустрів щасливими посмішками молодих, зібраних зі всієї України людей, які, здалося, відкрили для себе новий, досі незнаний, світ. У ньому, виявляється, ціниться щира дружба і взаємодопомога. В цьому світі не соромно стояти під час звучання гімну держави. Тут вчать розуміти, що ти не просто біологічна маса, а людина з тілом, душею і духом. Відтак, всі ці три складові людини потрібно виховувати, за ними потрібно доглядати. Для боротьби з лінощами, усіх насельників табору будили зі сну о 7:30 і відразу пропонували на вибір два види руханки (так у таборі називають ранкову зарядку). Перша – для більш жвавих – їхній провідник отець Димитрій (з Черкаської обл.), який щоранку робив серйозний крос, а на закінчення зі своїми підопічними брав участь у ранковому купанні для бадьоріння. Інші, не екстримали, задовольнялися звичайними вправами. Після цього молодих людей збирали на ранкову молитву.
Вставши в коло, юнаки й юнки щиро просили у Бога сил на прийдешній день. А те, що сили їм будуть потрібні, показав вже перший день табору, який розпочав своє життя 24 серпня. Поснідавши, всі отримали можливість ознайомитись з історико-культурним заповідником „Козацькі могили” і Свято-Георгіївським чоловічим монастирем, який стоїть на місці, де свого часу полягло чимало козаків. Також молоді пропонували спробувати перевірити свої знання у інтелектуальній грі „Брейн-ринг” або пошукати ключі від місцевого „Форту Буайяр”. Взагалі, програма табору була дуже насиченою. Як зауважив голова організаційного комітету табору Володимир Вакін, мета подібного молодіжного злету – згуртувати молодь, поєднати її у прагненні любити Бога і свою Вітчизну.
Саме тому у таборі окрім духовних вправ так активно пропонувалися уроки (у вигляді екскурсій і співів відповідних пісень) патріотизму. На глибоке переконання Володимира, студента Київської Духовної Академії, подібні заходи вкрай потрібні, аби повернути сучасну молодь до високих ідеалів, згуртувавши її навколо Христа через спільну молитву, лекції, спілкування і проведення дозвілля. Духовні тили в таборі теж були серйозні. Так, духівниками молоді тут стали єпископ Черкаський і Чигиринський Іоан та єпископ Тернопільський і Бучацький Нестор.
Крім них лекції читав досвідчений у праці з молоддю ієромонах Марк, насельник Свято-Миколаївського Жидичинського монастиря Волинської єпархії. Не оминув своєю увагою і присутністю табір також і архімандрит Федір, голова Синодального Управління УПЦ Київського Патріархату у справах молоді, душпастир активістів молодіжного православного руху, на плечі яких лягла основна робота по організації і проведенню цього чудового заходу. Присутність духовних осіб засвідчила позицію Церкви, яка сьогодні не лишається байдужою і бере курс на працю з молодим поколінням. Подібне відношення не може не тішити. По обіді молоді давали трішки вільного часу для відпочинку, купання, спортивних ігор або підготовки до вечірнього вогнища. Сам табір був розділений на курені, кожен з яких увечері на ватрі робив своє представлення, аби підлітки могли краще познайомитись і здружитися. Поспілкувавшись біля вогнища і поспівавши повстанських пісень, майже вся молодь йшла відпочивати.
Лишалися найстійкіші, які цілу ніч проводили в молитовних чуваннях. Все розпочиналося з акафісту за здоров’я хворих. А далі, аж до шостої ранку, читалися псалми (духовні пісні) старозавітного пророка і царя ізраїльського народу Давида. Відчуття після подібної ночі незабутні (автор цих рядків перевірив це на власному досвіді). З однієї сторони, весь наступний день хочеться спати, з іншої – в серці з’являється відчуття чистоти, спокою і умиротворення. Самі учасники Всеукраїнського молодіжного злету тішилися новим знайомствам. Особливо враженими виглядали представники сходу країни. Їх найбільше зачарувала місцева природа і музей історії нашого народу. Вони сказали, що тут вони по новому відкрили для себе Україну, а на духовних лекціях віднайшли сенс життя, з яким не моторошно і не соромно йти по житті.
Всі ці молоді люди сповненні натхнення розповісти своїм друзям про почуте та побачене. Вслухаючись у їхнє щире захоплення, не важко зрозуміти, що саме плекаючи у людях духовні, культурні і національні цінності, ми можемо розмовляти про достойне майбутнє своєї країни. На момент нашого приїзду у таборі вже було зареєстровано близько 170 учасників. Але, як розповіла реєстратор Алла з Києва, молодь постійно прибувала. Крім цього, співробітник Синодального управління УПЦ Київського Патріархату у справах молоді Гранчак Наталя потішилась тим фактом, що цьогорічний табір значно розширив свою географію. Так, не було представників лише 6-ти областей, натомість, гостювали представники всіх регіонів України і навіть двоє людей з Криму. На думку пані Наталі, подібні табори є важливими ще й тому, що дають можливість творити новий досвід Церкви саме у праці з молоддю. Про важливість подібної діяльності сперечатись не доводиться.
Баба Мар'яна
Насамкінець хочеться повернутись до історії, що трапилася по дорозі в Берестечко. Сьогодні часто можна почути про занепад моралі серед сучасної молоді, яка сповідує свої, досі не знані, принципи і постулати в житті. Яскравим свідченням стала поведінка юнаків, які зігнали стареньких і дозволяли собі грубити їм. Не раз говорять, що потрібно більше коштів виділяти на спорт аби зайняти чимось молодь чи проводити якісь інші культурно-розважальні заходи, наприклад, „Рок проти наркотиків!!!”. Але правою видається бабуся, яку стрів під час перебування у таборі. Старенька щиро раділа від того, що молодь збирається у подібні тематичні табори, що вони вчаться там молитви, терпіння, любові до Бога, ближнього і своєї землі. Як сказала випадкова знайома, баба Мар’яна: ”Щоб спасти цей світ, потрібно спасати ці молоді душі. А споконвіку цим займалася Церква, а не рок-музиканти”.
Автор: Іван Марченко,
голова Луцького молодіжного православного братства св. Миколи Святоші, князя Луцького
