Наречення архимандрита Федора на єпископа Полтавського і Кременчуцького

11 листопада 2006 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні Архиєпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія, єпископа Черкаського і Чигиринського Іоана, єпископа Васильківського Феодосія та єпископа Тернопільського і Бучацького Нестора у Свято-Володимирському кафедральному соборі звершив всенічне бдіння. Після відпусту відбулось наречення архимандрита Федора (Бубнюка) на єпископа Полтавського та Кременчуцького.

 

 

Слово архимандрита Федора, виголошене під час наречення на єпископа Богоспасаємого міста Полтави:

 

Ваша Святосте! Високопреосвященніші й Преосвященнійші владики! Дорогі у Христі браття і сестри!

Думаючи над тим, що маю сьогодні промовити перед Вами, Ваша Святосте і богомудрі архипастирі нашої Церкви, я знову нагадав собі вислови святих отців і подвижників Вселенської Церкви про єпископське служіння. Преподобний Ісидор Пелусіот говорить: «Не будь кому, хто б він не був, можна бажати для себе єпископства, а лише тим, котрі в житті своєму керуються Павловими законами. Тому, якщо бачиш у собі строгість такого життя, то з радістю приступай до сходження на цю висоту. А якщо немає у тебе такого, поки не здобудеш, не торкайся до недоторканого; бережися наближати речовину до вогню що знищить її». Святитель Іоан Золотоуст суворо нагадує: «Той, хто отримав єпископство, наскільки на вищу зійшов степінь, настільки ж строгий дасть звіт...». Таких висловлювань святих отців і подвижників Православної Церкви можна привести дуже багато. Від страху, який я маю сьогодні в душі хочу замовкнути і лише в думках промовляти молитву митаря «Боже будь милостивий до мене грішного!».

У ці хвилини я можу порівняти відчуття, які мав коли приймав благодать посвячення у священичий сан і сьогоднішній мій стан. Тоді був страх перед величчю святині, яку приймаєш, благоговіння перед справою до якої приступиш, але дуже мале усвідомлення того, які труднощі і випробовування чекають на шляху пастирського служіння. Тепер я цілком усвідомлюю всю відповідальність та висоту єпископського служіння, величезні труднощі, які чекають мене на цьому шляху. Ясно розумію, що можу принести багато користі Церкві Христовій, служачи гідно, але і незрівнянно більше шкоди нанести стаду і Тілу Христовому, в якому Він є Пастиреначальником і Главою, виконуючи обов'язки недбало і живучи нечестиво.

 

Вивчаючи історію Древньої Церкви разом із студентами Київської духовної академії де кілька років поспіль був викладачем на кафедрі Священного Писання та Церковної історії, захоплювався визначними постатями церковної історії, світилами Святої Православної Церкви. Переді мною завжди була незламна постать борця за Православ'я, вождя народу Божого, який один боровся із цілою когортою впливових єпископів-аріан, близьких до імператора, нездоланного Афанасія Олександрійського. Захоплюючись його життям і мужністю, усвідомлював і всю глибину його тілесних страждань і душевного болю. Адже цей святий отець Церкви із двадцяти семи років перебування у сані єпископа сімнадцять років провів у вигнаннях і поневіряннях від своїх ненависників і ворогів Церкви Христової. Богомудрий Василій Великий, хворобливий, але твердий і водночас виважений керівник Церкви, завдяки якому православні єпископи Сходу об'єдналися і стали непереборною силою для аріан, ледве дожив до п'ятдесятилітнього віку. Святитель Григорій Богослов своєю проповіддю, яку розпочав навіть не у храмі, а в приватному будинку, що згодом став храмом „Анастасія", воскресив Православ'я в столиці імперії -Константинополі. Проте, переносячи докори від своїх співбратів єпископів, змушений   був  залишити  улюблену   паству  заради   блага  всієї  Церкви.

Святитель Іоан Золотоуст, великий світоч, безкомпромісний пастир словесного стада й учитель християнського благочестя, закінчив своє життя на шляху до місця заслання, терплячи неймовірні тілесні і душевні страждання. Наскільки величними були їх постаті і їх сан, настільки великі вони терпіли страждання у земному житті. Окрім того ці люди були святими мужами, які жили Христом і у Христі, які все своє життя принесли в дар своєму Спасителеві й були вірними рабами свого Господа, а тому й мали силу волі і міцність незламного духу терпіти муки, наруги й страждання заради Нього.

Перебуваючи під Вашим керівництвом, Ваша Святосте, на посаді Секретаря Патріарха, я бачив, що і сьогодні архипастирське служіння є тяжким і сповненим страждань та болю. Кожного дня доводилося спостерігати за працею без відпочинку з ранку до ночі, бачити неймовірні зусилля волі і духу, переживання, терпіння, жертвування доброю славою в очах малої групи людей чи окремої особи заради блага всієї Церкви. Кожен день доводилося дивуватися вірі, силі духу й терпінню, хочеться ствердити, що єпископське служіння - це мучеництво, яке триває все життя. Ці думки страшить і засмучують мій дух, тому що не маю ні належної віри, ні чистоти, ні подвигу, ні строгості життя, ні мудрості й життєвого досвіду, ні сили волі і духу.
Одне лише мене втішає сьогодні це слова Спасителя нашого Ісуса Христа, Який, звертаючись до Своїх учнів, сказав: «Не ви Мене обрали, а Я Вас обрав і настановив вас, щоб ви йшли і приносили плід» (Ін. 15:16). Лише те, що цей жереб архіпастирського служіння випав на мою долю за волею Божою дає мені силу сьогодні зі смиренням сприймати це обрання. Підкріпляю себе також словами, які промовляв Господь до Ізраїлю через пророка Ісаю: „Я обрав тебе і не відкину тебе: не бійся, бо Я з тобою; не знічуйся, бо Я Бог твій; Я зміцню тебе, і допоможу тобі, і підтримаю тебе правицею правди Моєї"" (Іс. 41:9-10). Знаю, що Господь ніколи не залишить мене, навіть якби і всі відійшли б від мене, але чи буду я з Господом, чи буду ходити все життя перед Лицем Його, чи піду своїми власними шляхами у темряві безвір'я?

Усвідомлюючи сьогодні те, яким має бути єпископ Церкви, як має жити й служити Господеві, прошу Ваших святих молитов, Ваша Святосте і богомудрі владики, щоб Всемилостивий Господь укріпив мене на тернистому шляху архиєрейського служіння, заступив і утішив в тяжкі хвилини життя, а в час ослаблення перед спокусами світу цього та нападами диявола навернув до покаяння як Милосердний Отець і Пастир. Нехай укріпить мене недостойного благодать Всесвятого Духа, що через Ваші руки буде зведена на мене, щоб я міг все життя своє віддати на користь Святої Православної Церкви, своєму народові та рідній Україні. Амінь.