Зазнавши поневірянь за царської влади, яка визнала його працю шкідливою, Пилип Семенович Морачевський не зломився, а завершив ту справу, яку вважав святою, до якої відчував Боже покликання – повністю переклав книги Нового Заповіту української мовою. Він помер у 1879 році і був похований біля церкви Введення до храму Пресвятої Богородиці в с.Шняківці Ніжинського повіту.

 

Лише через 27 років після смерті Пилипа Семеновича, у 1906 році, його праця вперше вийшла у світ, проте редакційна колегія не вважала за потрібне навіть зазначити ім’я Морачевського на виданні, хоча і взяла його авторський переклад за основу.

 

Але, якщо царська влада після першої російської революції 1905р. спромоглася видати хоча б Четвероєвангеліє в перекладі Морачевського (бо згодом перейшла в наступ реакція і переклади інших книг Святого Письма вже не побачили друкарні), то значно гірше обійшлася з пам’яттю про П.Морачевського радянська влада. Мало того, що більшовики знищували церковні книги; вони в 30-х роках ХХст. розібрали і сам Введенський храм у с.Шняківці, і навіть зрівняли з землею всі поховання на цвинтарі біля церкви, в тому числі – і могилу Пилипа Семеновича Морачевського.

 

Але підтвердилася правдивість слів, які були головним девізом ученого : «Все минеться, лише правда зостанеться». І ось 4грудня 2006року сталася видатна подія для всіх православних українців: вперше після тривалої перерви відслужено панахиду на місці, де стояла церква, біля котрої поховано П.Морачевського – першого перекладача Нового Заповіту українською мовою. Нарешті на місці, де протягом десятиріч була пустка і ніщо не нагадувало ні про церкву, ні про видатну людину, що там була похована, постав великий дубовий хрест з пам’ятною дощечкою.

 

Особливо святковою ця подія була і для нащадків П.Морачевського, і для жителів маленького села Шняківка. Як відзначила одна з нащадків Пилипа Семеновича – Тетяна Іванівна Котенко, котра з радістю приїхала з Києва вшанувати пам’ять свого великого родича, в цьому є промисел Божий: нащадки Морачевського давно збиралися відвідати с.Шняківку і поставити на могилі славного предка хоча б скромний хрест. І ось, як говорить Тетяна Іванівна, Господь послав велику радість: з Ніжина зателефонували представники Української православної церкви Київського патріархату, і запросили 4 грудня помолитись на могилі Пилипа Семеновича. Виявилось, що і хрест вже встановлено стараннями громади. А безпосередньо виготовленням хреста займався вправний майстер Макаренко Микола Савич, за що Тетяна Іванівна Котенко йому дуже дякує.

 

А передісторія була такою: ніжинські священики УПЦ КП, бажаючи вшанувати пам’ять першого перекладача Нового Заповіту українською мовою, почали досліджувати архівні матеріали, літературні джерела, шукали і в мережі Інтернет... Знайдено було і портрет П.Морачевського, і рукописи його перекладу, і літературні твори цієї талановитої людини. Знайдено і фото храму, який був колись у Шняківці. Але маючи бажання, та не маючи коштів, священики звернулися за допомогою до влади. З радістю відгукнулися: Ніжинська районна державна адміністрація в особі голови Володимира Другакова, першого заступника голови Валерія Примаченка та керівника апарату Миколи Науменка, Ніжинська районна рада та її голова Валерій Марченко, сільський голова с.Шняківки Володимир Лисенко. Їхніми зусиллями виготовлено та встановлено дубовий хрест, знайдено автобус, який доставив до Шняківки всіх бажаючих, хто хотів вшанувати пам’ять Пилипа Морачевського.

 

 

Важливою ця подія була і для селян: як вони самі говорили, не кожен з них і знав до цього дня, що в їхньому селі похована така видатна людина, яка стільки багато зробила і для України, і для української церкви, і для української літератури. Адже протягом сімдесяти років на цьому місті був звичайнісінький пустир.

 

Вшанувати пам’ять першого перекладача Нового Заповіту українською мовою прибув і священик Української православної церкви Московського патріархату із сусіднього села Сальне – о.Василій. Дізнавшись про те, що в Шняківці встановлюється хрест і відбудеться така важлива подія, він буквально напередодні заявив, що хоче сам помолитись на могилі Пилипа Морачевського, і не допустить до молитви священиків Київського патріархату.

 

Коли священики, представники влади та гості приїхали з Ніжина, о.Василій уже чекав біля хреста, в облаченні, було помітне його хвилювання. На мітинг прийшло чимало і місцевих жителів села. Виступив доктор філологічних наук, професор Ніжинського університету ім. М.Гоголя Григорій Васильович Самойленко, який досліджує життєвий і творчий шлях П.Морачевського. Він розповів присутнім про цю видатну людину та про важливість справи, яку зробив Пилип Морачевський, про його перекладацьку та літературну діяльність.

 

Присутніми на святі, як уже відзначалося, були й нащадки роду Морачевських – Тетяна Іванівна Котенко та її донька Тетяна. Дуже хотіла приїхати ще одна з нащадків – пані Тамара Морачевська. Але вона так хвилювалася, вирушаючи в дорогу, що її підвело здоров’я. Тож, на жаль, вона не змогла прибути до далекого у просторі, але близького для душі села Шняківки. Т.І.Котенко подякувала і представникам влади, які допомогли у здійсненні цієї святої справи; і священикам УПЦ Київського патріархату, які ініціювали вшанування пам’яті її великого родича; і місцевим жителям села, які прийшли вшанувати пам’ять П.Морачевського. Також Тетяна Іванівна зачитала вірші, написані Пилипом Семеновичем. Попросила по‑християнськи, мирно вшанувати пам’ять її родича.

 

Також на мітингу виступили: голова Ніжинської районної ради– Валерій Марченко, заступник голови Ніжинської райдержадміністрації– Валерій Примаченко, сільський голова с. Шняківки – Володимир Лисенко.

 

 

Потім, хоча за наперед складеним і узгодженим сценарієм звершувати поминальне богослужіння мали його ініціатори священики Київського патріархату, очолювані протоієреєм Всіхсвятського катедрального собору Всіх Святих м.Ніжина о.Олександром Морозовим, але зважаючи на наполегливу вимогу священика УПЦ Московського патріархату, який по обов’язку служби опікловується духовними чадами в с.Шняківка, і щоб запобігти недоречним в такий день суперечкам між прихильниками Московського та Київського патріархатів, священики Київського патріархату запропонували отцю Василію першому відслужити літію та освятити хрест.

 

Потім, звертаючись до присутніх, о. Олександр Морозов, що і сьогодні, як і в часи Пилипа Морачевського, можна почути і від деяких духовних осіб, і від політиків, що української мови не існує, що нею не можна молитовно звертатися до Бога і читати Слово Боже, і запропонував помолитися за упокой великого земляка саме українською мовою. Священики Київського патріархату звершили літію, а хор Всіхсвятського храму м.Ніжина заспівав на останок духовних піснеспівів українською мовою, що дуже сподобалося всім присутнім.

 

Жителям села було роздано свічки, газети «Голос православ’я» та примірники українського видання «Закону Божого». Гостинні селяни запрошували всіх приїжджих до своїх осель, адже в них сьогодні храмове свято – Введення до храму Пресвятої Богородиці. Селяни просили не забувати їх і приїжджати іще.

 

Звичайно, це мала лепта вдячності українців до великої людини, яка зробила апостольську справу! Адже працю П.Морачевського можна порівняти з працею святих рівноапостольних Кирила і Мефодія– вчителів слов’янських, котрі переклали для слов’ян Святе Письмо рідною мовою. І народився Пилип Семенович 14 листопада за старим стилем, у день пам’яті апостола Пилипа, тож чи не Божим провидінням було для нього, щоб він виконав таку важливу справу?

 

Цікавою є позиція офіційного керівництва УПЦ МП, котрі в небажанні звершувати богослужіння рідною українською мовою посилаються на те, що мовляв немає досконалих перекладів богослужбових текстів. Проте й ніяких зусиль не докладають до перекладацької справи. Більше того, навіть маючи переклад Четвероєвангелії, здійснений П.Морачевським, схвалений Священним Синодом і виданий кількома накладами у Московській синодальній друкарні, що свідчить про придатність його до використання у богослужіннях, вони його не використовують. Адже ж і перекладаючи Новий Заповіт, Пилип Семенович орієнтувався саме на те, щоб переклад був придатним для богослужінь, на відміну від інших перекладачів, котрі орієнтували свої переклади більше для читання людьми вдома. Він не всі слова перекладав літературною українською, а піклувався й про милозвучність, залишаючи деякі старослов’янські слова. Хочеться навести у приклад Сербську православну церкву. Там богослужіння дозволяється вести і на старослов’янській мові, і на сербській мові, на вибір. Але в кожному храмі читання Апостола і Євангелії за богослужінням, згідно розпорядження патріарха Павла, повинно здійснюватись сучасною сербською мовою.

 

Хочеться сподіватися, що священик УПЦ МП із с.Сальне, котрий виявив бажання відслужити поминальне богослужіння за першого перекладача Нового заповіту українською мовою, надалі не буде брати участі в міжправославному протистоянні в Україні, а стане представником саме тієї молодої, незаангажованої генерації священиків, яка й буде творити Єдину Помісну Українську Православну Церкву.

 

А ювілейні урочистості, присвячені 200-літтю від дня народження Пилипа Морачевського та 100-літтю з часу першого видання його перекладу Євангелії від Матвія, тривають. На часі проведення науково-практичної конференції у м.Києві 13-14грудня, на яку Т.І.Котенко з радістю запрошує й ніжинців. Також і ніжинці планують продовжити вшанування пам’яті П.Морачевського проведенням у стінах Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, де він свого часу працював, вечора пам’яті видатного земляка. Це буде десь після 20 грудня. Також готуються клопотання про встановлення на стінах Гоголівського корпусу цього університету пам’ятної дошки та про перейменування однієї з вулиць міста Ніжина на вулицю імені Пилипа Морачевського. Схожу ініціативу висловив і сільський голова: у Шняківці є вул. Пролетарська, яку можна перейменувати на вулицю Пилипа Морачевського. Але найголовніше – це наша пам’ять про видатного земляка і довершення його справи: адже авторські рукописи перекладу Нового Завіту, здійсненого Пилипом Морачевським, які не зазнали редакторського втручання синодальної комісії і збереглися в архівах Києва та Санкт-Петербурга, вже підготовлені до друку. І треба лише знайти мецената, який допоможе їх видати. Можливо, на сьогодні вже існують більш досконалі переклади Св.Письма українською мовою. Але праця Пилипа Морачевського незаперечно є пам’яткою духовної історії нашого народу, і саме тому її видання потрібне не тільки для бібліотек і музеїв, але і для всіх українців.