Як повідомило інтернет-видання „Мир религий”, Російська православна церква збирається вести місіонерську діяльність серед китайців, що приїжджають до Росії, щоб полегшити їх асиміляцію, повідомив в інтерв'ю РІА "Новини" співробітник Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату протоієрей Діонісій Поздняєв, який займається православними громадами в Китаї і Гонконзі.
"Я думаю, що в Росії до китайців відноситимуться краще, якщо вони приймуть православ'я і будуть про це відкрито заявляти. Хотілося б, правда, уникнути створення чисто китайських спільнот на території Росії, тому що Церква формується не за національним, а за територіальним принципом", – сказав священик.
"При цьому для китайців повинно здійснюватися служіння на китайській мові, для чого необхідно готувати кадри" – додав він.
За словами священика, вже відмічені випадки переходу в православ'я китайців, що приїхали до Росії на навчання або для заняття бізнесом.
"Це не масове явище, але такі випадки є", – підсумував співбесідник агентства.
***
Досить цікавими є тут дві речі:
1) Небажаним є створення церковних громад китайців, – очевидно тут є побоювання того, що раптом ці громади захочуть виокремитися з РПЦ, адже ця церква і досі вважає себе „єдиною і неділимою”, що добре видно на прикладі з Українською православною церквою.
2) Богослужіння для китайців повинно здійснюватися на китайській мові. Уявіть, китаєць приїхав у Росію на навчання чи займатись бізнесом, або з інших причин, – ви думаєте, що з ним у магазинах чи установах будуть говорити по-китайськи? Звісно, ні. Але з богослужінням інакше. І це цілком правильно. Китайцю добре буде зайти в православний храм, який знаходиться за тисячі кілометрів від батьківщини, і почути богослужіння рідною мовою! Виникає лише одне питання: чому таких умов досі не створено для української діаспори в Росії, яка набагато чисельніша за китайську? Тим більше, чому УПЦ МП, яка всіляко нас переконує, що вона є українською і по назві і по суті, й досі не звершує служб Божих українською мовою – в самій Україні!? Навіть проповіді більшість священиків цієї церкви виголошує російською і зовсім не в тих містах, де проживає російська діаспора в Україні...
До речі, 26 листопада цього року виповнилося 200 років від дня народження першого перекладача Нового Заповіту українською мовою Пилипа Семеновича Морачевського та 100 років від часу першої публікації його перекладу. Складним і тернистим був шлях його праці до видавництва, навіть його переклад Нового Заповіту та вірш П.Чужбинського „Ще не вмерла України...” стали причиною появи Валуєвського циркуляру...
Заслуговує на увагу відгук (1862 р.) академіків Російської Академії Наук А.Х. Востокова, А.В. Никитенка та І.І. Срезневського на переклад П. Морачевського: „Что же касается религиозно-нравственной стороны этого перевода, то в важности его еще менее можно сомневаться. Если племена полудикия или вовсе дикия обладают счастьем иметь на своих языках слово Божие, то почему малороссиянам не желать просвещаться и назидаться на родном своем наречии? Для этого, вероятно скажут нам, есть Евангелие на русском языке, понятном и для малороссиян. Но это слово "понятность" не так удовлетворительно, как оно кажется с первого взгляда. Во 1-х, для массы простого народа в русском языке далеко не все удобопонятно, а во 2-х, кому неизвестно, что истины, преподаваемыя нам на языке, на котором мы мыслим и говорим от самой колыбели, на языке, полученном нами вместе с кровью от наших предков, действуют на нас несравненно живее, побудительное, чем выраженныя на языке, хотя и близком нам и понятном нам, но лишенном для нас этого родственного значения. Посему мы полагаем, что Евангелие на народном наречии малороссиян весьма много содействовало бы их религиозно-нравственному образованию. За сим полагаем мы, что перевод Морачевского следует с одобрительным отзывом Академии представить на благоуважение Святейшего Синода и просить его, по рассмотрении с богословской точки зрения, разрешить оный к напечатанию”.
Синод же думав інакше, і визнав книгу „зловредною”. Так само як і зараз УПЦ МП не бажаючи перекладати богослужбові книги українською мовою, вигадує якісь нісенітниці то про тяжкість перекладацької праці, то про відсутність потреби у ній, то взагалі говорить про безблагодатність нашої рідної української мови, – а це вже схоже на відому єресь „триязичія”. Та ж чим ми гірші від китайців?
Анатолій
Щербина
