Хіротонія архимандрита Матфея (Шевчука) на єпископа Дрогобицького і Самбірського

17 грудня 2006 року, згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату, у Володимирському патріаршому кафедральному соборі м. Києва була звершена хіротонія архимандрита Матфія (Шевчука) на єпископа Дрогобицького і Самбірського. Напередодні ввечері після Всенічного бдіння Святійший Патріарх Філарет у співслужінні собору архиєреїв звешив чин наречення архимандрита Матфія на єпископа Дрогобицького і Самбірського.

 

Під час чину наречення архимандрит Матфей виголосив слово.

 

Ваша Святосте!
Ваші Преосвященства!
Всечесні отці!
Дорогі браття і сестри!

Благословення Святійшого Патріарха Філарета і Священного Синоду призиває мене сьогодні на служіння єпископське.

Дякую Всемилостивому Господу Богу за Його невимовне милосердя, що Він довіряє мені вище служіння в Домі Господньому.

Але хоча я приймаю це як волю Божу, все ж тривожиться душа моя перед величчю благодаті архиєрейської хіротонії і висотою очікуваного мною єпископського служіння. Адже воно являється продовженням апостольського служіння, від котрого багато вибраних, як свідчить історія Церкви, були при своєму обранні в тремтінні. І найрізноманітніші думки хвилюють зараз мою душу, найрізноманітніші почуття охопили моє серце. Коли зупиняюся в думках на святості, висоті і величності архипастирського служіння, яке переді мною, то треба б мені бігти звідсіля, бо “Горе мені! Загинув я! Бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами, – і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа” (Іс. 6.5).

Коли думаю, я про труднощі єпископського служіння взагалі, а в теперішній час особливо, – страшно мені робиться і за себе, і за народ Божий, що доручається мені, і готовий я, слідом за Мойсеєм, сказати: “Хто я, щоб мені йти” (Вихід  3.11).

Але коли серце моє тремтить від щастя бути одним із працівників виноградника Господнього, коли я в думці уявляю  собі,   як люди  Божі  гірко  нудяться  в  полоні гріховному і потребують завжди визволення їх від гріховного Єгипту, – я неначе бачу перед собою небесного Серафима з палаючим вугіллям від жертовника Господнього, і відчуваю дотик цього благодатного очищаючого вогню і чую внутрішній ангельський голос солодкий: “Ось, це торкнулося вуст твоїх, і беззаконня твоє вилучене від тебе, і гріх твій очищений” (Іс. 6.7). І після цього нічого мені не залишається робити, як підпорядкуватись волі Божій, і покірно сказати: “Ось я, пошли мене” (Іс. 6.8), “Нехай буде воля Твоя” (Матф. 6,10).

Преподобний Симеон Новий Богослов вчить: “Якщо навіть хто прийме всю благодать Духа і від чрева матері перебуває чистим від гріха, якщо не по повелінню Божому і Його вибором, відвідуючим його душу Божественним осяянням... то не здається мені благорозумним йому священнодіяти". “Не рахуйте себе, – каже він, – обманюючи самих себе, і збиваючись з думки, бути чим-небудь, і як втихомирені совістю, не думайте, що ви духовні, перше ніж отримаєте Святого Духа. І внаслідок чого ви... підноситесь на керуючі посади і маєте дерзновення безбоязно (приймати) священство і безсоромно висувати самих себе незліченними способами на митрополії і єпископства пасти народ Господній”.

Отже, навіть якщо і здається мені, що Бог призиває мене, прийняти керуючу посаду в Церкві, я сприймаю це як небезпечне духовне сходження. “Навіть тоді, – каже преподобний Симеон, – тобі не слід бути дерзким і цілком безпечним, але із страхом та тремтінням, як опускаючомусь з висоти до деякої глибини найглибшої криниці, повної всіляких плазунів та звірів, таким чином вступати на управління митрополією... чи на яке-небудь інше начальство – єпископство”.

Тож приймаю я цю постанову, про поставлення мене єпископом, як справу Провидіння Божого, як наказ з висот небесних, який покладає на мої плечі найбільшу відповідальність церковного послуху. Знає Господь Бог, що я нині намагаюсь не шукати волі своєї, а тієї благої, спасаючої, яку подає Слово Боже, канони, устави, передання і звичаї святої Української Православної Церкви. І ця думка збадьорює мене. Я вірю, що не від людської волі залежить жереб людини, але Сам Господь і смиряє, і підвищує, тому “І ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом, як і Аарон”  (Єв. 5.4).

Від дитинства полюбив я священне служіння, а в мріях юнацьких віддав себе цілковито в жертву Богові і Святій Його Церкві. Але тоді я ще не знав, що таке послух і що його душа – це терпіння. Тому потрібно було мені пройти чималу життєву школу, на яку ступив, як здавалось мені, за своєю волею, не зрадивши первісні ті мрії, що роїлися в молодій моїй голові.

В дитинстві до храму привела мене моя бабуся, в побожності і страху Божому виховували мене мої батьки, в смиренні та благоговінні до святині настановляв мене вже нині покійний настоятель парафії міста, де я народився, протоієрей Павло Осос. Першою моєю паломницькою поїздкою стала подорож до Свято-Успенської Почаївської лаври – великої святині нашої землі, де побачив велич і красу дому Божого.

Долучившись до великих скарбниць, цільбоносної Стопи Пресвятої Богородиці, чудотворної ікони Почаївської Божої Матері та нетлінних мощей преподобного Іова я твердо вирішив, що моя доля буде тісно пов’язана із Церквою.

Ще більше у мене укріпло це переконання, коли я вперше у 1992 році на весні переступив поріг Свято-Володимирського кафедрального собору міста Києва і почув як Ви, Ваша Святість, служили акафіст святій Великомучениці Варварі. З того часу, свята Великомучениця Варвара та святий Священомученик Макарій стали моїми небесними заступниками та покровителями, а Ви, Святійший Владико – взірцем дійсного пастиря стада Христового, працелюбного виноградаря у винограднику Божому.

Сюди, на ці благословенні Київські гори, на це святе місце, де ми зараз стоїмо, уже цілковито линула моя молода душа. З Вашого святительського благословення я пішов навчатися до Київської Духовної Семінарії. На першому курсі в монастирі Преподобного Феодосія Печерського в 19 років прийняв чернечий постриг і отримав для себе нове ім’я Матфей (на честь святого апостола євангеліста Матфея). Надалі у тому ж монастирі прийняв дияконську та ієрейську хіротонію. Пізніше – Провидіння в повній мірі дало мені відчуття тяжкості парафіяльного життя на Волинській землі, де я проходив пастирське служіння, під опікою нині покійного митрополита Якова. Я закінчив Волинську Духовну Семінарію та Львівську Духовну Академію, де отримав глибокі знання і досвід служіння Церкві Христовій.

 

Будучи 11 років настоятелем собору святого Великомученика Юрія Переможця у княжому древньому місті Володимирі-Волинському, я протягом 6 років викладав предмет “Порівняльне Богослов’я” у Волинській Духовній Семінарії.

Здавалося мені, що вже назавжди буду нести послух на благословенній Волинській землі, але з благословення Вашої Святості знову судилося мені недостойному повернутися до Золотоверхого Києва та працювати під безпосереднім керівництвом Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

Відкрив я перед Вами, богомудрі Архипастирі, свою душу, і стою недостойний в тремтінні, не маючи надії на свої власні сили, а тільки на милість і допомогу Божу, уповаючи на Ваші Архипастирські молитви на мене грішного.

Насамперед молю Вас, Первосвятителя землі нашої, якому, як давньому Ездрі “покликаному до Всевишнього, як небагатьох”  (3 Ездр. 10;38), Всевишній відкрив багато таємниць правдивого знання, – коли будете покладати на мене свої святительські руки, молитовно благословіть і мені отримати від Господа такий багатий у Вас “Дух премудрості і розуму, дух ради і кріпости, дух відання і благочестя”  (Іс. 11.2).

Не смію я уподобитися Єлисеєві, що багато просить у Іллі перед його взяттям на небо, – щоб Господь послав мені хоч частину Ваших талантів, і досить буде з мене щоб зміцнився і просвітився немічний мій розум, аби “судити йому по правді, а не як око бачить, і присуд видавати по істині, а не як вухо чує" (Іс. 11.3-4).

Не можу знати волі Божої про мене, але добре знаю, що вдячне серце моє прагне єдиного: надалі до кінця моїх днів перебувати з Вами і в Вашій любові. Молю Вас, богомудрі святителі: випросіть для мене в день моєї хіротонії у Господа того тепла сердечного до людей, яким володієте і Ви, щоб і я міг “не тісно вміщати у своєму серці” усіх, хто потребуватиме моєї архипастирської любові і піклування.

Благаю Вас, святителі Божі, піднесіть молитву про мене до Всемилосердного Господа нашого Ісуса Христа, щоб зміцнив Він, що обдарував Вас “ревністю по Бозі Фінеєсовою” (Числ. 25.13) і мою немічну волю, щоб і я був спроможний “заступати перед Богом” (Числ. 25.13) мою паству.
Надіючись на Ваше, Божі святителі, молитовне заступництво за мене та радіючи, що Господь на архиєрейство викликає мене в цьому першопрестольному місті Києві – столиці нашої Держави, у цім величнім Патріаршім кафедральнім соборі святого князя Володимира, просвітителя та заступника землі нашої – віддаю себе під особливий милостивий покров Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії, святого священомученика Макарія, та особливо святої діви – Великомучениці Варвари, що сподобився в її світлий день пам’яті 1700-ліття мученицької кончини, приймати благодать  архиєрейської хіротонії.

Зі словами Господніми на устах я промовляю: “Нехай буде воля Твоя”.