Вогонь Різдва

6-го січня 2006 року в переддень свята Різдва Христового до церкви Собор Божої Матері, яка знаходиться на славній Золотій горі в селищі Верхнє Синьовидне, Дрогобицько-Самбірської єпархії, було принесено різдвяний вогонь з Вифлеєму, міста, де народився Спаситель світу, немовля, Господь наш Ісус Христос. Свята Золота гора вже вдруге приймає цей святий символ Різдва Христового. Два роки підряд цей вогонь зігріває серця та душі прихожан, гостей храму та всю карпатську землю.

  

 

 

 

 

 

 

 

На святкове різдвяне богослужіння завжди лине велика маса народу. Старші люди говорять, що на Різдво Христове сам Господь всім присутнім у храмі роздає розум. Цього ж разу на богослужіння прийшли всі, хто бажав торкнутися цього благодатного вогню, вогню, який запалює серця, вселяє надію, непідробну віру, щиру дитячу радість від народження дитяти Ісуса.

 

В навечір’я Різдва Христового, згідно древньої традиції, жителі селища Верхнє Синьовидне поминають всіх своїх родичів, які відійшли в інший світ. Приготувавши святкову вечерю, вірні йдуть на святу Золоту гору, де розміщений сільський цвинтар, і запалюють на могилах своїх спочилих родичів, друзів та знайомих свічки, запрошують їх до Святої вечері. Таким чином на Золоту гору цього дня приходять тисячі людей і не тільки жителів селища, а й багато гостей, які мають бажання подивитися на це святе дійство. Тому цього дня гора наповнена тисячами людей та палаючих свічок, тисячами привітань та святих поцілунків. Оскільки Золота гора розміщена посеред селища, на вершині якої стоїть церква Собор Божої Матері, а внизу попід горою пролягає траса Київ-Львів-Чоп, то ввечері, коли на небі появляється перша зірка і всі вірні сідають до Святої вечері, — гора сяє тисячами вогників, які трепетно мерехтять в нічній темряві, а посеред цього вогняного поля пишається древній дерев’яний храм. Це видовище спостерігає і все селище, і всі, хто проїжджає цього дня по трасі повз Святу Золоту гору. Небо зійшло на землю, — кажуть ті, хто вперше милується цим чудом.

 

 

Зранку 7-го січня о 7-ій годині розпочалося святкове різдвяне богослужіння, яке очолив настоятель храму протоієрей Юрій Еліяшевський. Невеличкий храм не зміг помістити всіх прихожан та гостей, багато вірних стояло і поза стінами церкви, таким чином святкове богослужіння не обмежилося самих храмом, а істинно стало всезагальним і для живих членів Церкви, і для спочилих, які спочивають на цій Золотій горі. Пишно прикрашений храм, святкове богослужіння, спів різдвяних колядок подарувало всім присутнім у церкві цього святого дня відчуття присутності немовляти Ісуса, Який всіх огортає Своєю любов’ю.  Після святкового богослужіння вірні рознесли до своїх домівок вифлеємский вогонь. Кожен присутній ніс додому запалений вогник, тому видавалося, що село потонуло у вогні. Та не у вогні потонуло село, а в Божій любові. На питання настоятелю церкви Собор Божої Матері, що символізує цей вифлеємський вогонь і що означає його принесення в селище, він відповів, що цей вогонь є одним з останніх атрибутів, які нагадують людям про реальність приходу в світ Спасителя, реальність Його страждань і дійсність спасіння. Віфлеємський вогонь є символом всеохоплюючої любові Бога до нас грішних, як говорив блаж. Августин: «Якби ми тільки знали, як Він нас любить».

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допоки буде жити в людей віра, кріпитися надія та палати в серцях любов найперше до своїх братів, а відповідно й до Бога, допоки будуть зберігатися в народі ці побожні традиції, доки лунатиме українська колядка в українській хаті, доти будуть бачити люди своє світле майбутнє, майбутнє Божих дітей, а не вигнанців з раю. Та поки-що Христос Народився — Славімо Його!