«Казнить нельзя помиловать»

Роздуми з приводу підсумків зібрання єпископів УПЦ МП у Києві 24 січня

 

«Открылся совещание»

24 січня у Києво-Печерській лаврі відбулося щось за участю єпископів Московського Патріархату в Україні. Що саме відбулося – з офіційних джерел УПЦ МП зрозуміти не можна. Один офіційний сайт УПЦ МП – під орудою Васілія Анісімова – називає подію «арихиерейское совещание» (архієрейська нарада). Інший офіційний сайт, головним редактором якого є архімандрит Олександр (Драбинко), називає подію «Архієрейським собором». Результатом цього, мабуть, стало те, що російський сайт «Седмица» написав у своїх новинах: «24 января в Киеве открылся (!) Архиерейское Совещание…». А офіційний сайт РПЦ взагалі повідомив лише про засідання Синоду УПЦ МП, яке пройшло після чи то наради, чи то собору.

 

Незрозумілий статус – незрозуміле рішення

Які ж рішення приймалися у Лаврі 24 січня щодо діалогу з Київським Патріархатом? Наразі маємо щонайменше дві версії. Єпископи розглянули можливість створення «спільної з представниками УПЦ-КП комісії, яка б зайнялася вирішенням проблемних питань стосовно розвитку православ’я в Україні». «Всебічно обговоривши цей момент, Собор вирішив утриматися від участі у створенні подібної комісії» - повідомляє сайт під редакцією архімандрита Олександра. «Архиереи благословили создать комиссию, которая будет решать вопросы о принятии покаянных грамот желающих вернуться из филаретовского раскола в лоно Святой Православной Матери Церкви» - повідомляє сайт Васілія Анісімова. А московські сайти «Інтерфакс-релігія» та «Седмица» взагалі вирішили використати як джерело повідомлень заяви … Союзу православних граждан (!). До речі, пояснюючи мотивацію рішення «утриматися від участі у створенні…», сайт архімандрита Олександра прозоро натякає на діяльність СПГУ. Він пише: «Ця інформація (про заяву В. Ющенка щодо комісії – авт.) викликала хвилю протестів серед віруючих УПЦ», хоча ніхто, крім «Союзів…» Каурова та Лукіяника, ніяких протестів не виголошував.

 

Як можна все це пояснити?

 

«Казнить нельзя помиловать»

Саме цю класичну фразу, зміст якої залежить від того, де поставити кому, нагадує результат зібрання українських архієреїв Московського Патріархату 24 січня. Для екстремістів Анісімова та Каурова результат однозначний – мова може йти тільки про покаяння та об’єднання усіх під омофором Москви. Для поміркованих, а головне – церковно мислячих діячів УПЦ МП, результат більше нагадує три крапки, ніж твердження.

 

Насправді ж головним результатом можна вважати те, що все більш ясними стають принципові розбіжності, які є у середовищі єпископату УПЦ МП щодо подальшої долі Православ’я в Україні. Одна група архієреїв-екстремістів на чолі з митрополитом Агафангелом виступає не тільки проти будь-яких переговорів з Київським Патріархатом, але й проти самої можливості коли-небудь у майбутньому мати в Україні незалежну від Москви єдину Помісну Православну Церкву. Інша значна частина ієрархів розуміють, що єдино вірний шлях розв’язання існуючих проблем – євангельський шлях любові. А одним з проявів такої любові якраз і має стати прямий діалог між представниками УПЦ МП та Київського Патріархату. Є підстави відносити до таких ієрархів, серед інших, і митрополита Володимира (Сабодана). Очевидно, що віддзеркаленням боротьби між цими групами і є різноголосся у повідомленнях про рішення чи то собору чи то наради архієреїв 24 січня.

 

«Позаду – Москва…»

Скільки б представники УПЦ МП не говорили про свою незалежність і самостійність від Москви, насправді у своїх висловлюваннях та діях вони залежні від неї. Бо після того, що у 1992 р. зробила Білокам’яна з митрополитом Філаретом, навряд чи в УПЦ МП знайдуться ті, хто побажає відкрито висловлюватися на користь ідей, неприйнятних Москві.

 

Перебіг подій у Лаврі 24 січня, з певною мірою достовірності, можна уявити собі так: у розмовах наодинці більшість архієреїв нібито були не проти того, щоб відбувся діалог з Київським Патріархатом. Якщо є діалог з УАПЦ – чому його не може бути і з УПЦ Київського Патріархату? Тим більше, що ймовірна комісія мала б зайнятися вирішенням проблемних питань стосовно розвитку православ’я в Україні, а не безпосередньо церковним об’єднанням. Але коли зібралися усі разом, виявилося, що архієреїв, готових публічно підтримати ініціативу Президента, катастрофічно не вистачає. Бо той, хто виявить себе прихильним до ініціатив Віктора Ющенка, ризикує бути віднесеним до недругів Москви. А який прокуратор захоче стати недругом кесаря? Тому й вийшло, що замість вирішення питання про діалог, його ще більше заплутали. Залишається лише чекати обіцяного офіційного роз’яснення, але хто знає – може воно напустить на це питання ще більшого туману.

 

Пост скриптум

Усім відомо, що відкрита дискусія – найкращий спосіб довести свою правоту. Тому такої дискусії бояться лише ті, хто має сумнів у свої правоті. Її боїться той, у кого бракує аргументів.

 

Київський Патріархат протягом понад десяти років незмінно пропонує представникам УПЦ МП вийти на прямий діалог і у відкритій дискусії обговорити існуючі між нашими Церквами проблеми. Натомість інша сторона під різними приводами всіляко ухиляється від діалогу. І коли з’явився лише натяк на можливість діалогу – були задіяні усі способи й методи, щоб йому завадити. Відразу почалося роздмухування конфлікту в Острозі, посипалися зави Балашова, Анісімова, Фролова, було запущено провокацію з нібито «переходом у Московський Патріархат» митрополита Львівського Андрія.

 

То на чиєму ж боці істина?