Інтерв’ю з Архиєпископом Івано-Франківським і Галицьким ІОАСАФОМ
Журналіст: -
Високопреосвященійший Владико, Ви народилися в легендарному
християнському селі на Львівщині – Грушеві, яке має багатющу духовну
традицію. Скажіть будь ласка, яку роль у Вашому священичому становленні
відіграла сім’я, родина, зрештою те, що ми сьогодні називаємо “малою
батьківщиною”?
Владика: - Безперечно, що в особистому духовному становленні велику роль відіграла моя родина. Мої благочестиві батьки, тато Кузьма і мати Ірина виховували мене в релігійному дусі і незважаючи на те, що ми жили в атеїстичній Державі, вони привчали мене з дитинства до молитви, любові до Господнього Храму. Так, що вже з раннього дитинства я знав молитви “Отче Наш” і “Достойно є”, а вже з п’ятого класу кожний вечір і ранок я у своєму зверненні до Бога вичитував молитви, такі як “50-й псалом” і “Символ Віри”.
- Владико! Учні Ісуса Христа з любов’ю називають свого духовного батька
словом “Вчитель”. У школі Вас навчав радянський вчитель. Як Ви з висоти
прожитих літ ставитесь до нього – з повагою, шаною чи співчуттям?
- Перш за все, я хотів би згадати добрим словом нині вже покійного отця мого духовного, пароха Грушівського, священика Богдана, який в час сповіді наставляв і навчав мене, як не погубити себе і свою душу в страшні для Православної Церкви часи переслідування всіх, хто бажав жити по Божих заповідях.
Добрим словом я хочу згадати свою першу вчительку Любов Василівну Маців, яка і сьогодні підтримує мене, ми часто спілкуємось з нею, як телефоном, так і в часи поїздок до моєї старенької матері, котрій вона із своїм чоловіком Федором Мацівим допомагає і підтримують. Особливо, коли моя матуся захворіє, тоді вони прикладають максимальних зусиль для її одужання. Пам’ятаю і завжди добрим словом згадую класного керівника, викладача алгебри і геометрії – Катерину Олексіївну і багато інших учителів, які незважаючи на радянські часи, коли фактично виховання дітей в українському дусі вважалось злочином, прищеплювали нам, дітям, любов до рідної мови, до Батьківщини, до отчого краю. Честь їм і хвала!
- Чи мали вплив на Ваш життєвий вибір події, пов’язані з явленням образу
Божої Матері у Церкві, що знаходиться в родинному селі Грушеві?
- Безперечно, явлення Пресвятої Богородиці ще більше укріпило мене у вірі, незважаючи на те, що тоді ми жили при радянській владі, яка
повністю заперечувала існування Господа нашого Ісуса Христа, на сільському сході, на якому були присутні секретар райкому, прокурор і
начальник міліції району, я виступив з розвінчанням брехливої агітації, яку вела атеїстична влада, що до явлення образу Матері Божої. Так, що в кінці мого виступу весь зал піднявся і проводжаючи мене з трибуни плескав в долоні. Як пізніше мені казали, люди думали, що я вже навіть не дійду до дому. Але незважаючи ні на що, це були часи духовного піднесення і зростання, це були часи перемоги Неба над дияволом, це були часи, коли я всім своїм єством усвідомив, що повинен повністю присвятити своє життя служінню Богові, прийняти на свої рамена Хрест Христовий і нести його через усе своє життя.
- Доля Вам судила два великих випробування – служба у лавах
Військово-Морського Флоту і праця серед робітництва міста Дрогобича. Що
це Вам дало для збагачення життєвого досвіду?
- Служба у лавах Військово-Морського Флоту перш за все привчила мене до дисципліни і відчуття відповідальності як за себе, так і за товаришів, без цього на флоті дуже важко. Крім цього я хотів би наголосити, що зі мною завжди був Господь, чи в поході, чи в строю: на вустах у мене була молитва „Помилуй мене Боже”, і Господь Бог мій милував, спасав мене в час стихії, допомагав і підтримував мене в повсякденному житті. Так що три роки для мене минули як три місяці. Єдиним смутком для мого серця була втрата батька, який передчасно відійшов у вічність через півроку моєї служби. Нехай земля йому буде пухом, а Небо –пристановищем.
- Ваше рішення про повне служіння Богові припадає на розпал так званої
горбачовської політики “перебудови”. Тоді, посеред тотального розгулу ,
езбожництва і войовничого атеїзму у простих людей з'явилися якісь певні
надії на оновлення духовного життя. Чи пов’язані ці події із Вашим
духовним вибором?
- Перш за все віра в Бога, не просто віра, а віра всім єством своїм, серцем, духом, розумом, почуттями і переконанням в те, що Господь тебе
ніколи не покине, якщо ти сам цього не зробиш. Я вірую, і без перебільшення скажу, що за Спасителем я готовий іти хоч в гори, хоч в
ліси, чи пустелі.
- Треба відзначити, що за дуже короткий час Ви зробили стрімку духовну
кар’єру. Вже у 1992 році Вас було призначено намісником
Артемія-Веркольського монастиря. Вашу ревну працю поцінували найвищі
достойники Московського патріархату, нагородивши наперсним хрестом та
саном Ігумена. На Вашу думку, що стояло за такою Вашою стрімкою ходою –
риси характеру особистості, чернеча братія, яку Вам вдалося об’єднати в
моноліт, чи чиясь добра, батьківська опіка?
- Якщо духовний сан можна сприймати як кар’єру, то я дійсно за досить короткий час пройшов шлях від ієромонаха до Архиєпископа. Повірте, я не шукав кар’єри, я просто працював і стараюсь працювати не покладаючи рук своїх для Христа, для Віри Православної, тієї віри, в якій ми прийняли святе Хрещення за князя Володимира. Тому Патріарх Московський нагородив мене саном ігумена, а єпархіальний Архангельський Архиєрей нагороджував мене до Великих Свят різними відзнаками. А Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив мене двома орденами і саном Архиєпископа.
- Мені здається, що в подальшій перспективі Вас чекали нові висоти...
Але Ви покидаєте Росію і повертаєтесь на Батьківщину – в Україну.
Розкажіть, Владико, як це сталося?
- Прийшов час, коли я зрозумів, що повинен і зобов’язаний потрудитись для своєї Батьківщини, для України, для своєї нації. Тому в 1997 році 9 лютого в п’ятницю я приїхав до золотоверхого нашого Києва. Патріарх Філарет прийняв мене як сина і благословив на послух в Володимирський Патріарший Собор, а через два місяці возвів мене в сан Єпископа.
- З тих пір Ваша служба в Івано-Франківській і Галицькій Єпархії
невіддільно пов’язана з велетенською постаттю в Історії Української
Церкви – Патріархом Філаретом. Навіть із численних світлин, де Ви
перебуваєте в товаристві Патріарха, вчувається Його ласка і любов до
Вашого Високопреосвященства. Як Ви оцінюєте роль Патріарха Філарета в
новітній українській історії?
- Без Патріарха Філарета не відбулося би тієї Церкви, яку Він як Першоієрарх очолює. Це Він, своєю наполегливою працею і своїм авторитетом об’єднав навколо себе Єпископат. Об’їжджаючи Єпархії Патріарх Філарет утверджує помісну Українську Православну Церкву
Київського Патріархату, укріплює в вірі своїм натхненим словом малодушних, підтримує тих, кого переслідують. В Патріаршу резиденцію, ми
архиєреї приїжджаємо, щоби в нашого Святійшого Отця повчитись, набратись натхнення на подальшу працю, отримати Його батьківське благословення, послухати Його незабутніх духовних повчань.
Святійший Отець, наш Патріарх Філарет безперечно є великою особистістю, знаною і авторитетною в усьому світі. Я переконаний, роль Патріарха Філарета в новітній українській історії є неоціненна і багатогранна.
- Для того, щоби направити в здорове і повнокровне русло життя
Івано-Франківської і Галицької Єпархії, Ви мусили іти на компроміси з
діючою владою. Ви спілкувались з президентами і губернаторами,
депутатами і впливовими бізнесменами. Скажіть, як дає таке спілкування
для розв’язання непростої дилеми в сучасній українській політиці –
церква і влада?
- Кожний християнин, кожна людина є особистістю, від якої можна щось добре почерпнути для себе. Спілкуючись з високо-посадовцями нашої держави я кожний раз щось нове отримував для себе і тому я дякую Богові за ці зустрічі.
- Вас по праву можна вважати людиною, яка своєю діяльністю забезпечила
релігійний мир на Прикарпатті. Яким чином, Владико, Вам вдалося цього
досягнути?
- Коли я прибув на Прикарпаття в якості Правлячого Архиєрея, я сказав собі „ Нам православним і нашим братом греко-католикам нема чого ділити, за нами наш український народ, наша нація, а де двоє б’ються, там третій користає. З цього і почав діяти, мене підтримав голова
Івано-Франківської облдержадміністрації М. В. Вишиванок, таке розуміння я знайшов у Єпископа-Ординарія УГКЦ Владики Софрона Мудрого, з часом таке розуміння прийшло і до сільських парохів. Всі конфлікти, які час від часу виникають, ми з Владикою Софроном гасили у зародку, не даючи розпалитись, чого інколи добивались і добиваються деякі ура-політики, які не маючи авторитету бажають його заробити через міжконфесійну ворожнечу, спочатку розпалюючи її, а потім беручись за так зване примирення.
- Як керівник могутнього регіонального церковного організму Ви впливаєте
на розвиток православного парафіяльного життя, дбаєте про високу освіту
священослужителів, вдихнули життя у кафедральний Свято-Троїцький Собор.
Але на мій погляд, у Вашій праці є такий улюблений вектор – Скит
Манявський.
- Манявський Монастир – це частина мого серця, моєї душі, це частина того Хреста, якого я все своє життя повинен нести на своїх раменах. Це вже третій монастир, який я заснував, а Свято-Троїцький Собор в м. Івано-Франківську є десятим Храмом який я відбудував, і за це дякую Богові. За Манявським Монастирем – велике майбутнє, як православної святині на Прикарпатті, куди вже сьогодні приходять сотні тисяч людей, які шукають і знаходять дорогу до Бога.
- Українська Помаранчева революція стала випробуванням як для всього
нашого народу, так і для Православної Церкви. Чому я виділяю
„Православної”, бо ж всім відомо, яку позицію обрала Православна Церква
Московського Патріархату. Українська Православна Церква Київського
Патріархату не просто вийшла з честю з цієї непростої ситуації, а ще і
її авторитет незмірно зріс у народі, і у світової спільноти. Яскравим
свідченням того було перше благословення новообраного Президента України
Віктора Ющенка Патріархом Філаретом на духовній інавгурації в
Софіївському Соборі. В чому таїна величі Українського Православ’я?
- Таїна величі Українського Православ’я полягає перш за все в збереженні нею незмінними апостольського передання і вчення Святих Отців
Церкви і я переконаний, що прийде і вже прийшов той час, коли українська нація стане монолітною, згуртованою і тоді її не залякають ніякі вороги. Бо з нами Бог.
- І на завершення нашої бесіди, хотілось би дізнатись про Ваші плани на
майбутнє.
- Особливих планів я не будую. Перш за все і надалі продовжувати служити Богові і нашій Українській Православній Церкві.
- Щиро дякую Вам, Владико, за змістовну бесіду. Прошу
прийняти мої вітання з нагоди Вашого дня народження, та побажати Вам
здоров’я, усіляких гараздів і плідної праці на Ниві Христовій.
Розмовляв з Архиєпископом Іоасафом
Коваль
І.М.
