Паломництво до духовної перлини Лубенщини

Раннім суботнім ранком, ще затемно, вдихаючи свіже морозне повітря, в невеличку столичну церквушку почали сходитись люди. Здивований перехожий з сумками зупинився і несміливо запитав: "А що, сьогодні якесь велике свято?". "Ні, - відповів чоловік, що стояв неподалік, - це ми їдемо в паломництво". Від згадки цього слова присутнім стало приємно і тепло на душі, адже можливість майбутнього дотику до святині, збагачення духовним надбанням українських подвижників залишало на серці трепетне почуття очікування Божого чуда.

В призначений час настоятель храму преподобного Миколи Святоші о.Віктор Квас відслужив молебень за подорожуючих, просячи Божого благословення та заступництва Пресвятої Богородиці для паломників під час поїздки до відомої святині Лубенщини – Мгарського монастиря. Особливо було приємно бачити серед присутніх літню жіночку – Лідію Гаврилівну, якій хоч з об’єктивних причин і не вийшло долучитися до паломництва, але яка не полінувалася приїхати з іншого кінця міста, щоб провести паломницьку групу і навіть дала їм в дорогу три запашні пироги.

За вікнами автобусу мигтіли один за одним напівпусті райони Києва, а прочани разом з керівником групи о.Андрієм Мартинюком продовжили молитовне звертання до Господа, аби Він духовно просвітив кожного учасника паломництва та сподобив прилучитися благодаті Святого Духа через відвідання святих місць. о.Андрій наголосив на значенні паломництв в житті християнина та підкреслив, що паломництво – це залучення до тисячолітньої Києво-Української традиції духовного життя Церкви, найбільш повно відображеної в історії численних монастирів святої Руси-України. І якщо паломництво звершується з відчуттям, з бажанням духовного оновлення, то перебування в святій обителі дозволяє мирській людині скуштувати, хоча і в малій мірі, благодатні плоди іншого – чернечого життя, присвяченого Богу, ради якого і засновувались монастирі. Також дорогою паламарь парафії прп.Миколи Святоші Богдан Шкоропад зачитав житіє святителя Іосафа Білгородського, який був ігуменом Мгарського монастиря, та студент КДА Володимир Тимків зачитав розповідь про хресний шлях Афанасія Лубенського Чудотворця, який представився в цьому монастирі, і нетлінні мощі якого до 1936 року там перебували.

Але через півтори години подорожі сталося непередбачене –наш автобус зламався, поломка була настільки серйозною, що ми не могли навіть зрушити з місця, щоб доїхати до найближчого районного центру – Яготина. Водій одразу порадив попутками добиратися до міста, а там – електричкою до Києва. Найбільше вразило те, що навіть в такій екстримальній ситуації, сидячи в неопалюваному автобусі на дорозі посеред поля, жоден паломник не проявив ні паніки, ні хвилювання ані якогось незадоволення. По обличчям прочан було видно, що ніхто повертатися в Київ не збирається. Вирішили, що керівник групи з вже згадуваним Володимиром попутками доберуться до Яготина і спробують найняти інший автобус, яким би можна було продовжити подорож. Хоча за людськими мірками шансів на успіх цієї затеї було мало: в суботу в місті з населенням 24 000 знайти Ікарус і водія, який без попереднього замовлення погодився б везти групу за 100 км, а потім назад, да ще й в Київ...Але що неможливо людині, можливо Богу. Уповаючи на Божу милість, прочани, що залишились в автобусі, прочитали акафіст Божій Матері на честь Її ікони "Знайдення Загиблих". І радісна новина не змусила всіх довго чекати. Нашим посланцям Господь послав людину, родич якої був пов’язаний з пасажирськими перевезеннями, і, неймовірно, за 30 хвилин в незнайомому місті вже заводився автобус, щоб забрати паломників і повезти їх в пункт кінцевого призначення! Хіба це не чудо?! З твердою впевненістю в Божому благословенні на продовження паломництва, група ще з більшим трепетом очікувала на зустріч з Мгарською святинею.

Заїхавши в більш ніж тисячелітнє місто Лубни, прочани відвідали художню галерею місцевого краєзнавчого музею, де ознайомилися з творчістю відомої української майстрині-вишивальниці лубенчанки Віри Роїк, картинами Миколи Тарана і побачили Євангеліє та ікони Полтавщини ХІХ ст.

 

Екскурсовод музею з задоволенням погодилася провести для киян оглядову екскурсію по місту та супроводжувати нас у Мгарський монастир.

Паломники дізналися, що місто Лубни було побудовано за наказом рівноапостольного князя Володимира в 988 році як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. З часом місто розвивалося - вже у 15-16 ст. воно мало Магдебурзьке право, свою печатку й герб. З 1709 році в місті діяли одна з перших в Україні польова аптека і ботанічні сади для розведення і використання лікарських. До Полтавської битви 1709 року місто було найбільшим на теренах сучасної Полтавської обл. та свого часу вважалося "духовною столицею краю, Афінами Полтавської губернії".

Нарешті, за містом на пагорбах паломники побачили зелені з позолотою куполи та красуню-дзвінницю Мгарського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря, що мальовничо височили над Сулою. Екскурсовод розсказала, що Мгарський монастир був заснований в 1619 році за фінансової підтримки княгині Раїни Могилянки-Вишневецької, а в 1692 на кошти гетьманів Самойловича та Мазепи був побудований кам’яний Спасо-Преображенський собор. На початку 1654 року в монастирі зупинився Цареградський патріарх Афанасій ІІІ (Пателарій), де за волею Божою передав свою душу Господеві. В 1662 році святитель Афанасій був прославлений як святий, а тіло його було знайдене нетлінним. До 1936 року мощі святителя перебували в Мгарському монастирі, а нині вони покояться в соборі міста Харкова. В 1785 році на місці, де любив усамітнюватися свт.Афанасій була побудована дзвінниця.

З 1737 року ігуменом, а з 1744 року першим архімандритом монастиря був майбутній святитель Белгородський Іосаф (Горленко).

Зайшовши в Спасо-Преображенський собор паломники мали достатньо часу помолитися. Особливу увагу прочан привернули місцева ікона Мгарської Божої Матері та ікона Пресвятої Богородиці Володимирська, виконана повністю з бісеру. У дворі кияни помолилися перед фрескою свт.Афанасія, намальовану на монастирських мурах.

 

На даний час монастир має пахотні землі, тваринницьке господарство, пасіку, пекарню, займається видавницькою діяльністю. Тому з лавок монастиря прочани мали змогу привезти різноманітні покупки, гостинці та подарунки своїм рідним: духовну літературу, аудіо- і відеокасети, монастирські хліб, мед, квас та чай з цілющих мгарських трав.

В 1785 році неподалік був заснований скит з церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці, куди і попрямувала паломницька група після відвідин монастиря. Хоча храм був зачинений, кияни помилувалися гарним архітектурним комплексом скита.

По дорозі назад автобус з прочанами зупинився біля пам’ятному знаку жертвам голодомору та ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС. Біля меморіалу пролунала молитва за спокій та вічну пам’ять наших співвітчизників, які стали жертвами тоталітарного комуністичного режиму.

 

Задоволені і повні вражень, кияни поверталися додому. Подякувавши Богові за Його велику милість до нас, грішних, та Пресвятій Богородиці за Її заступництво, паломники роздумували над словами о.Андрія, що Господь нам дає благодать, але від нас залежить, чи засвоїмо ми її чи ні, чи примножимо, чи дамо ми їй в нас діяти і змінювати нас...

 

Ірина Мартинюк