виголошене 4 лютого 2007 р. архієпископом Переяслав-Хмельницьким Димитрієм у Володимирському патріаршому кафедральному соборі з нагоди ювілею 45-ліття від дня архієрейської хіротонії Святійшого Патріарха
Ваша Святість! Високодостойний наш Патріарше!
Сьогодні знову ми зібралися у Володимирському кафедральному соборі для того, щоб відзначити 45 років Вашої архиєрейської хіротонії. 4 лютого далекого 1962 року в Ленінграді, нинішньому Санкт-Петербурзі, Ви сподобились прийняти благодать найвищої ступені священства – єпископства. Всього лише чотири роки Ви несли послух спочатку єпископа Лузького, вікарія Ленінградської єпархії, потім архиєпископа Віденського і Австрійського, архиєпископа Дмитровського, ректора МДА і більше сорока років Ви є Предстоятелем Української Церкви.
Саме Ви, Ваша Святість, вибороли її справжню національну та адміністративну незалежність і відчули той хрест, який пронесли на собі істинні святителі Церкви Христової. Бо хіба Ви не разом із Іоаном Золотоустим можите так само взивати: «Плем’я аспида панує, залишилися нащадки у Ієзавелі, але благодать подвизається з Ілією. Іродіада також тут. Її дочка ще танцює, вимагаючи голову Іоана, і їй віддадуть голову Іоана, тому що вона танцює».
До архипастирського служіння Вас Господь покликав у тяжкі часи так званого «хрущовського» гоніння на Церкву. Тільки людина, архиєрей сильної волі і духу міг вистояти перед страшним натиском зла і переслідування. Але святитель Іоан Золотоустий знову взиває: «Скажіть мені, що сталося з тиранами, які колись замахувалися придушити Церкву? Скажіть де їхні застінки, вогнища, де зуби їхніх хижих звірів і відточені мечі їхніх катів? Вони хотіли діяти, але нічого не зробили». Минули ті часи…
Перед Церквою, яку Ви очолюєте, сьогодні стоять нові завдання, нові випробовування, той самий гріх ловить в свої тенета все більше людей, особливо молоді. Розділеність українського православ’я не дає можливості сповна Церкві нести свою місію. Але чи не це є тим самим справжнім новим випробовування? «Скільки б не здіймались і не били хвилі, корабель Христів не загине, - каже святитель Іоан Золотоустий, - Чого ж мені боятися? Смерті? Але скажу з апостолом: «Життя моє – Христос, а смерть – моє віднайдення».
І так скільки б не здіймались проти Вас, Ваша Святість, хвилі – життя Ваше, як ми бачимо – Христос, і Церква, яку Ви очолюєте – корабель Христів, який не загине. Святитель Феофан Затворник залишив для нас один дуже цікавий вислів про архипастирське служіння: «Якщо він (архиєрей) істинно суворий за Богом, то не може не бути разом з тим і благим». Ці слова сповна можна застосувати до Вашого архиєрейського патріаршого служіння. Нам по-справжньому заздрять ті, душі яких тужать за лідером, за справжнім пастирем, який тримаючи міцно в руці жезл, мудро, суворо за Богом, керує Церквою.
Ваша Святість! В день 45-річчя Вашої архиєрейської хіротонії прийміть найщиріші вітання з нагоди цього світлого дня у Вашому житті. Чого Вам сьогодні бажати: ціломудрості, що грецькою звучить «софронісімос» - вона у Вас і так є; сили, що грецькою звучить «динаміс» - її у Вас достатньо; любові, що грецькою звучить «агапі», - але вона, як ми чули, притамана архипастиреві. Це все благодатні дари священної хіротонії.
Благословіть нас, Ваша Святість! Іс пола еті деспота!
