На “Козацьких Могилах” нищаться пам’ятки архітектури та національні шедеври мистецтва

Незважаючи на те, що вже сорок років на території всесвітньо відомого меморіалу “Козацькі Могили” (с. Пляшева, Рівненська область) діє державний історико-меморіальний заповідник, держава не в змозі утримати в належному стані історичні, архітектурні та художні цінності, зібрані в цьому комплексі. Тих мізерних коштів, які щорічно виділяються Міністерством культури, вистачає на проведення лише деяких реставраційних проектів, фінансування яких іноді затримується роками, та на утримання дирекції заповідника.

 

За останній час лише у 2001 р. були витрачені більш-менш значні державні кошти на ремонтні роботи у зв’язку з 350-ю річницею битви під Берестечком та візитом Л. Кучми, але самі роботи були виконані поспішно і потребують постійної переробки та нових витрат.

На території заповідника державою визначено три пам’ятки архітектури національного значення: трьохпрестольний Георгіївський храм-усипальниця (1910-14 рр.), Михайлівський храм (поч. XVII ст.) та монастирські мури з брамами (1914 р., реконструкція 2001 р.).

Вже за 16 років незалежної України і президент Кравчук, і президент Кучма обіцяли побудувати нове приміщення історичного музею, який продовжує знаходиться в приміщеннях чоловічого монастиря. Нинішній президент, ще не будучи главою держави, неодноразово відвідуючи “Козацькі Могили”, обіцяв допомагати і заповіднику, і відродженому у 2002 р. Свято-Георгіївському монастирю, але про ті обіцянки забув.

 

Та нове приміщення для музею – лише одна з багатьох потреб, які існують у національному пантеоні “Козацькі Могили” – так називають в народі це святе місце, куди приїжджають вклонитися козацьким решткам десятки, а іноді й сотні, тисяч людей...

Про це мало хто знає, але з “Козацькими Могилами” пов’язане ім’я відомого українського іконописця, народного художника України Івана Їжакевича (1864-1962), який писав ікони зовнішнього іконостасу Георгіївського храму-усипальниці та величну “Голгофу” на фасаді. Ці шедеври й досі вражають усіх відвідувачів. Крім цих ікон, ще є внутрішні розписи по огорожі хорів головного приділу храму, які виконав Їжакевич – це 9 ікон, присвячених останнім дням земного життя Спасителі – “Хресна дорога” (реставрація 2004 р.).

 

Ікони зовнішнього іконостасу були написані І.Їжакевичем на оцинкованій блясі у 1914 р., а через 10 років їх мала замінити мозаїка. Та через Першу світову війну ці задуми майстра так і залишилися нереалізованими. Оцинкована бляха щорічно, від морозів та палючого сонця, деформується, корозія продовжує руйнацію металу, а якщо додати до цього не завжди вдалі реставрації, на які завжди не вистачає коштів, то можна розраховувати, що ці шедеври українського сакрального мистецтва поч. ХХ ст. доживають свої останні роки.

 

 

У самому Георгіївському храмі більше п’ятдесяти металевих вікон 1914 р. Ні одне вікно вже останніх років тридцять не відкривається, рами деформуються й тріскає скло. У національній пам’ятці не має опалення та вентиляції, через що відсутні норми температурного та вологісного режимів, застаріла електропроводка. З 1991 р. храм переданий у користування Православній Церкві, але громада села чи ченці монастиря не в змозі зробити роботу, яка потребує мільйонних витрат!

Дерев’яний Михайлівський храм на “Козацьких Могилах” – окрема тема. У 1912 р. він був відбудований на “Козацьких Могилах”, а раніше стояв у сусідньому с. Острів. У 1651 р. храм бачив Богдана Хмельницького, митрополит Коринфський Іоасаф у цьому храмі служив, причащав гетьмана та вручав йому меча, освяченого на Гробі Господньому в Єрусалимі! У храмі зберігся унікальний іконостас місцевої волинської школи (XVII-XVIII стт.), який вже третій рік знаходиться на реставрації і у держави знову не вистачає коштів на оплату роботи реставраторів. Цікаво, що коли у минулому році не держава не виділила обіцяні 400 тис. грн. для закінчення робіт, то у новому році – нові ціни: треба виділяти вже 800 тисяч! І не відомо, хто їх виділить...

Монастирські мури взагалі знаходяться в жахливому стані! Дощі й морози роблять свою руйнівну силу, цегла розсипається, особливо та, яку “докладали” при реконструкції 2001 р. Проїзна брама є аварійної і вже давно погрожує впасти. На смак колишнього губернатора Рівненщини п. Сороки споконвічний білий колір мурів ще й замінили на незрозумілий рожево-жовтий, що зовсім змінило вигляд ансамблю.

 

А ще на заповідній території знаходиться два десятки аварійних дев’яностолітніх дерев, які можуть просто зруйнувати і храм-усипальницю, і приміщення музею!

 

Ці перераховані проблеми кричать і благають вже сьогодні, але як ще багато було заплановано зробити на “Козацьких Могилах” для відновлення втраченого та приведення задумів архітекторів до завершення! Це і п’ятдесятиметрова дзвіниця, і 14-тонний козацькій дзвін, і монастирський готель. А ще – благоустрій екскурсійних маршрутів заповідника, встановлення пам’ятників Б. Хмельницькому, І. Богуну, героям-козакам, облаштування інфраструктури по обслуговуванню тисяч відвідувачів “Козацьких Могил”, що приїздять сюди влітку...

Щороку в Пляшеву приїздять десятки і сотні тисяч людей. У дні вшанування пам’яті козаків (9-а П’ятниця після Пасхи) президенти, міністри та депутати обіцяють допомагати, не забувати та сприяти... Мало хто з них усвідомлює, що по могилах наших предків судять про нас – про українців ХХІ століття. Ось чому сучасний стан національного меморіалу “Козацькі Могили”, де спочивають десятки тисяч козаків, що поклали своє життя за волю України та православну віру, – це стид та ганьба для України!