Вшанування пам'яті полеглих в локальних війнах

Чи дивились ви в очі Вдови,чи дивились ви в очі Матері, Чоловіка і Сина котрих привезли в цинковій домовині. Вони зранені,зболені, в них зупинилось життя. Обірвалось, померкло, темрявою покрився світ і серце, защемлене болем, пульсує, мабуть за звичкою відкарбовуючи дні, що відведені Богом в цьому житті. Серце Матері пам'ятає перше биття серця Сина, Його порухи, Його прагнення життя. І ці молоді сорокарічні жінки, в чиїх запалих очах виплаканих самотніми, безкінечними ночами застигла туга і мрія, застиг образ коханого.

Неможливо дивитись в ці Очі без сліз. І по зораних морщинами та шрамами лицях збігали скупі чоловічі сльози, сльози побратимів полеглих, коли під склепіннями храму тужила, звивалась до неба, линула з глибини молитва за упокій душ воїнів, полеглих в локальних війнах.

Є в усіх пострадянських державах особлива верства Громадян,тисячоголоса і спаяна вогнем війни. Їх паролем, їх зовом є коротке слово АФГАН. Вони вдивляються по особливому в зустрічні обличчя, бо може випливе, вирине лице побратима, з яким був у бою. Того, хто прикрив, хто спасав, Собою закриваючи смерть. Вони особлива сім'я – кровна родина. Вони честь і гідність офіцерську-солдатську зберегли. Вони знали,чули і виконали наказ-обов'язок. Їхнє слово і діло сплелось.

Ось уже вісімнадцятий раз збираються вони по безмежній землі в один святий для них день, день виведення військ із Афганістану, день ПАМ'ЯТІ, день скорботи по всіх, хто в бою поліг, хто від ран помер, чиє порубцьоване болем серце зупинилось вже в роки по війні.

Вони вже по звичаю, без нагадувань, збираються в полудень 15 лютого до храму Святого Великомученика Юрія Переможця, куполи якого ринуть у височінь в військовому містечку 51 Волинської бригади, що дислокується в королівському місті Володимирі на Волині. Поряд з ними стоять воїни строкової служби, молоді ліцеїсти - майбутня зміна захисників Вітчизни. Ніби прикриваючи собою біду, один при одному стоять пліч–о-пліч, а перед ними ЖІНКИ, для котрих всі вони  - сини-побратими полеглих.Тріпоче, звивається світло свічок, запалених за упокій душ тих, що вже в небі.

Стоять схиливши посивілі, збіленим волосям покриті голови полковники і рядові, стрільці-наземники і легенда Афгану - вертолітники. Їхні молитви до Вседержителя: аби в оселі Своїй оселив душі побратимів, що відійшли.

Потім мітинг, хвилина скорботи зі рвучою серце тишиною, слова спогадів, слова подяки, музика Гімну і карбування кроків колон військовиків та ліцеїстів, віддаючих почесті ВОЇНАМ.

Були спогади-розповіді в музеї пам'яті полеглих в локальних війнах, знімки і листи написані до вічнождучих рідних, лунала душу рвуча пісня війни ансамблю афганців.

Були і традиційні фронтові. Були обнімання братів і розставання. І поміж них душі прилинувших з вічності побратимів. Схили і ти ЧИТАЧУ голову свою перед пам'яттю ЇХ, і занеси свої прохання–благання за спокій душ чоловіків і жінок,СОЛДАТ - чиє життя обірвалось війною. Щоб ніколи не чути грому війни. Нехай упокоїть Господь душі Їх в місці блаженства і спокою.

протоієрей Микола Гінайло