„Не прислухаючись до внутрішнього стану душі, знищуючи її боговлаштованість, людина, відповідно, приходить до заперечення буття Божого. Вона охоче приймає на віру гіпотезу про випадкове походження життя з мертвої матерії, нерозумної, але якимось дивним чином такої, що народжує розум, і безпідставно називає цю віру науковою теорією. З легкістю, яка викликає глибоке здивування, відмовляється від небесного походження — своєї богоподібності, царського спадку і наполегливо шукає предків серед мавп і мікробів. Не вірить в розумність і доцільність, що лежать в основі всього буття, але вірить в таємничий вплив на її життя снів, ворожінь, знаків Зодіака“. І тому така людина починає жити в системі цінностей, які спрямовують її до успіху в земному житті, а досягнення внутрішнього і зовнішнього комфорту стає самоціллю життєвих ідеалів. Коли ж цей комфорт руйнується через відвідини людини хворобою, вона готова піти на будь-який метод зцілення, лише б щонайшвидше одержати легкий і маловажкий ефект. Тоді-то і виходить на поверхню „релігійне лікування“, або, точніше сказати, екстрасенсорика, тому що людина у всіх своїх амбіціях, у всіх своїх прагненнях добитися здоров’я і „прихильності долі“ починає діяти в атмосфері протидії.
В даний час з’явилися різні „цілющі системи“, розповсюдження яких набуває характеру епідемії. Основою для створення більшості систем і методик є злиття окультних практик і знахарських методик. Незважаючи на зовнішню різноманітність всіх оздоровчих систем, неважко відзначити, що їх об’єднує внутрішня суть: „підміна принципу вільного діалогу осіб, які взаємно розкриваються і дарують себе в любові (Бога і людини, людини і ближнього), — магією, що оперує і маніпулює особою, яка впала в саможаданість“.
Отже, „релігійне лікування“, або екстрасенсорика, є окультним „лікуванням“, розрахованим на дію надприродних сил. Таке „лікування“ затверджує наявність універсальної всепроникаючої енергії, яка має дієвий характер і виражається у вигляді протилежностей „ін“ і „ян“. Ця енергія нібито циркулює у Всесвіті і в живих істотах, причому, за принципом аналогії, в одній маленькій речі може бути знайдена вся природа. Тому, згідно цієї ідеї, зовнішні маніпуляції можуть розкрити в людині якісь „життєві сили“, внутрішні можливості і резерви, відчути „Всесвіт“ в собі.
З цих позицій причина хвороб, як фізичних, так і духовних, полягає в дисбалансі енергій „ін-ян“ у всьому організмі або окремому органі. Відновлення гармонійної взаємодії „ін-ян“ автоматично відновлює здоров’я. Цей баланс може бути відновлений різними способами, наприклад, шляхом використання енергії цілителя-екстрасенса. Використовуваний цілителем метод може здатися людям чудотворним. Насправді ж відбувається окультна дія цілителя на психічну і фізичну природу людини за допомогою надприродних демонічних сил, тобто лікування біополем, телепатія, экстрасенсорика і інші, і як наслідок — трансформація одного хворобливого симптому в інший.
Потрібно відзначити, що людина, втрачаючи цінність своєї особи як образу Божого, неминуче перебуває в стані ілюзійного самосприйняття. Такий стан характерний цілителям і екстрасенсам (екстрасенс — від лат. cлів „extra“ і „sens“ від „sensatio“ — відчуття; таким чином, екстрасенс — той, що дає надвідчуття, а екстрасенсорика позначає незвичайно сильне враження, збудження, проведене якою-небудь подією або дією). Ними опановує гординя і пихатість, оскільки вони стають володарями певних якостей, що виділяють їх серед суспільства інших людей. І тоді екстрасенсу вже важлива „не істина сама по собі, а ті плоди, які він хоче одержати від володіння нею — престиж, відчуття власної значущості, слава і т. д. Отримання таких плодів потішає самолюбне „я“, роздуваючи помилкове уявлення про самого себе. Пихатість вимагає все більшого підживлення у вигляді уваги, захоплення оточуючих. Пошук уваги переростає у вимогу поклоніння собі. Система поглядів перетворюється на культ. Зло, що народжується, приводить до приниження і розвінчання всього величного“.
Такі цілі починають переслідувати екстрасенси. Проте не всі з них можуть дати точну відповідь на запитання: звідки в них береться надприродна сила, що виділяє їх з середовища інших людей? Що це за сила і які наслідки можуть бути після її застосування?
Для вирішення цього питання необхідно звернутися до роздумів старця Силуана, який всі надприродні дарування людини ділить на три види: „Перший — через притаманну людям інтуїцію, що зростає від стриманого життя, другий — за дією демонічною і третій — за даром благодаті“.
„Перший вид, — говорить старець Силуан, — для благочестивої і смиренної людини може бути корисний і добрим чином використаний, оскільки сприяє більш тонкому зберіганню заповідей Христа по відношенню до ближнього. Гордому і пристрасному він пошкодить, бо примножує приводи для пристрастей і відкриває великі можливості їх задоволення. Другий вид надзвичайно небезпечний для тих, хто його приймає, бо рано чи пізно приведе до хворобливого порушення всіх душевних і духовних сил людини, спотворивши і саму зовнішність її... Тим, хто його приймає, вона дає підстави до потішання пихатістю... і через руйнівну розкладаючу властивість демонічних дій заподіює страждання її володарям, що стає явним лише після деякого часу“.
Витончуючи тіло високою дієтою, виконуючи певні вправи, людина відкриває свою душу для прямої дії демонічних сил, включається в їх ієрархію, одержуючи посвячення і певні дарування. Екстрасенс може також одержати таке дарування безпосередньо від вчителя, вже включеного в демонічну ієрархію. Таке посвячення іноді може відбуватися і без волі посвячуваного, досить лише його пильної уваги і довіри. Іноді екстрасенси енергію, якою вони володіють, називають космічною, тобто тією, яка дається їм з космосу, а якого вона характеру, важко відповісти. Але ап. Яків говорить, що „з одного джерела не може виливатися солона і солодка вода..., але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини. Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, душевна, бісівська“ (Як. 3, 12; 14-15).
Третій вид прозорливості, за старцем Силуаном, дається людині як Божественний дар, тому що Бог, прагнучи врятувати Своє занепале створіння, проявляє Себе надприродними чудесними діями. Такі люди є святі, аскети і подвижники благочестя. Християнський світ знає сонм святих, що прославилися в подвигах лікування душ і тіл людських. Це, перш за все, святий великомученик і цілитель Пантелеймон, безсрібники Косьма і Даміан, преподобні отці Печерські Агапіт і Даміан цілителі і багато інших. Благодать Божа через святих мужів виліковувала, перш за все, душі людей, тому що душа є вічною субстанцією. Тому якщо розглядати дії, здійснені святими угодниками Божими, то легко можна буде визначити, що вони діяли не біополем, не перекачуванням енергії, а Божественною силою, благодаттю Святого Духа. Більшість же зцілень здійснювалася святими безпосередньо молитвою, тобто коли Господь по їх молитві Святим Духом здійснював зцілення.
Особливо яскраво розкриває вплив і дію злих духів на тіло і душу людини євангельське оповідання. Ісус Христос обіцяв і дав апостолам і Своїм учням владу зціляти хвороби і виганяти бісів (Лк. 9, 1; Мф. 10, 8), і коли 70 апостолів поверталися з проповіді, з радістю говорили: „Господи, і біси підкоряються нам в ім’я Твоє“(Лк. 10, 17).
Причиною всіх хвороб людини, які екстрасенси намагаються вилікувати, є гріх. „Відніми гріх — і хвороби залишать нас, тому що вони бувають в нас від гріха“, — повчає преп. Серафим Саровський. Сам Господь, зціляючи розслабленого, сказав: „Відпускаються тобі гріхи твої“ (Лк. 5, 20). Це і явилося підставою його дійсного і повного одужання. Важкі хвороби, за вченням святих отців, є один із засобів, що вживаються Всеблагим Богом для лікування людських духовних недуг. У Старому і Новому Завіті особливо часто згадується про людей, яких вражала проказа (книга Іова; Мк. 1, 40-45; Лк. 5, 12-16 і т. д.). Під час земного життя Ісуса Христа багато хто страждав цією хворобою, і хоча вона була досить поширеною і була звичним явищем в іудейському суспільстві, все-таки на неї дивилися як на покарання Боже. Мойсей дуже детально описує появу цієї хвороби і дає ясні і точні розпорядження щодо її лікування. Ісус Христос виступає як Лікар душ і тіл людських і по Своїй любові до людей допомагає їм і зціляє від різних недуг Своєю Божественною силою. Так, Він зціляє прокаженого, який з вірою до Нього прийшов. „Ісус, простягши руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І він у ту ж мить очистився від прокази“ (Мф. 8, 3). Євангеліє дає нам так само багато прикладів зцілення Ісусом Христом людей, уражених різними фізичними недугами: сліпих, кровоточивих, розслаблених, сухоруких та ін. (Мф. 8, 5-13; Мк. 1, 29-34; Мф. 9, 18-34; Мф. 9, 27-31; Лк. 6, 6-11; Мк. 6, 53-56; Лк. 18. 34-43).
Але особливий ряд хворих в євангельському оповіданні займають люди, одержимі бісами, це такі хворі, які, перебуваючи під покровом гріха, повністю йому піддалися і за відступ від Бога через гріховне життя їх тілом і душею заволоділи біси. Біснуваті чітко вирізняються серед хворих фізичними недугами, свідками чого є учні Спасителя (Мф. 10, 1; Мк. 1, 32-34; Лк. 5, 18; Мк. 6, 13). Необхідно відзначити, що при зціленні простих хворих Ісус Христос не обертав Свого слова до хвороби, а завжди направляв мову до самої особи страждаючого на фізичну недугу. Але коли Ісус Христос зціляє біснуватого, то Він завжди спілкується і направляє Своє слово безпосередньо до демона, що знаходиться в людині, називаючи його нечистим, злим і лукавим, і повеліває йому вийти з людини, ним одержимої, і більш не входити в неї (Мф. 5, 8; Мк. 1, 23-25; Мк. 9, 25; Мф. 17, 18). Біси, що знаходилися в людях, дивилися на Христа як на дійсного Сина Божого, іменуючи Його Ісусом Назарянином, Святим Божим, Месією, кажучи про нього як про грізного і страшного для них Суддю (Мф. 8, 29; 17, 1-21; Мк. 1, 27-28; Лк. 4, 33-35).
Отже, чудеса, здійснені Ісусом Христом, до яких належать і зцілення як фізичних недуг, так і біснуватих, є образ визначення Божественної гідності і могутності Особи Ісуса Христа — як істинного Месії і Посланця Божого (Мф. 9, 5; Лк. 7, 20-21; Ін. 5, 36).
За прикладом Господа Ісуса Христа і Його учні мали владу зціляти хворих, наприклад, ап. Павло (Дії. 5, 16), ап. Филип (Дії. 8, 7). Ап. Павло під час свого перебуванні в місті Филипах вигнав духа пророчого зі служниці, яка своїм пророкуванням приносила своїм панами значний прибуток (Дії. 16, 18). Якщо визнавати, що ця служниця дізнавалася і відкривала таємні і сокровенні речі, тобто провіщала за природним, уродженим її талантом або мистецтвом, то як заклинання св. апостола могло примусити її кинути своє заняття?
Апостол Павло, перебуваючи в Єфесі, виганяє нечистих духів (Дії. 19, 12-16), тим самим приголомшуючи всіх жителів цієї місцевості, серед яких були сини первосвященика Сківи, які одурманювали простий народ магічними діями у сфері заклинання духів, і після зцілень, здійснених апостолом, вони теж стали вживати ім’я Ісуса, яким Павло і здійснював чудеса, при заклинанні над біснуватими, кажучи: „Заклинаємо вас Ісусом, Котрого Павло проповідує“ (Діян. 19, 13). Промисл Божий в цьому випадку використав якраз такого викривача, якого були варті ті, що викривалися, тобто злого духа: „Ісуса знаю, і Павло мені відомий, — відповів дух лукавий, — а ви хто такі?“ (Дії. 19, 15). До цього докору приєдналися жорстокі удари від біснуватого, і низькі користолюбці своє життя врятовували втечею. Ця обставина особливо подіяла на деяких очевидців, що займалися таємними знаннями — чародійством і чаклунством, так що вони всі книги, які містили в собі згубне мистецтво, що називалося єфеськими граматиками, негайно спалили.
Слідуючи Священному Писанню, і Свята Церква з самого свого заснування допускала і допускає думку про можливість дії злих духів на людське тіло і тому встановила особливий чин заклинань, який промовляється над людьми, одержимими злими духами, і особливий стан заклинателів, або екзорцистів. Заклинання є заборона проти нечистих духів, що вживається над оголошеними і біснуватими, за допомогою якої проганяються від них нечисті духи.
Прикладом послужило заклинання Самого Ісуса Христа: „І заборонив йому Ісус, і біс вийшов з нього; і отрок зцілився у ту ж мить“ (Мф. 17, 15-18). Слідом за Ним вживали заборону і Його учні. Таким чином, заклинання, або заборони, що вживаються над біснуватими, одержали свій початок від Ісуса Христа і Його учнів, а древні отці Церкви зодягнули їх у форму „молебного послідування“, склавши його з божественних слів, про що святий Кирило Єрусалимський в оголосительному повчанні говорив: „Є Божественні від Божественних писань зібрані заклинання, або заборони“.
З історії Християнської Церкви відомо, що в перші століття християнства влада заклинати і виганяти бісів була чудодійним даром Святого Духа кожному істинно віруючому члену Церкви. Оріген говорить, що і мирські християни виганяють бісів молитвою і заклинанням. Тертуліан же називає цю владу такою, що належить всім християнам. Тому і заклинателі як особливий рід (чин) у Древній Церкві утворювався поступово. В „Постановах апостольських“ заклинателі не розглядалися як особливий клас Церкви, але підкреслюється, що Бог по Своїй благодаті всякому надає дар заклинання, кому хоче. Вже Антіохійський собор 341 року 10 правилом дає християнам владу поставляти заклинателів, а в кінці IV століття вся Вселенська Церква визначає особливий чин заклинателів, на яких вона поклала вигнання нечистих духів і вибрала для цієї мети тільки пресвітерів і дияконів.
Заклинатель одержував особливу книгу (libellum), в якій описані правила і молитви для здійснення заклинань над біснуватими: „Прийми і закарбуй в пам’яті і май владу покладати руки на біснуватого (super energumenum), як хрещеного, так і оголошеного“ (IV Карф. собор, пр. 4 (7). Ці слова складали наче деяку молитву, якою в ім’я Христове заклинали нечистого духа і повелівали йому вийти з людини, ним одержимої.
Заклинателі за своєю посадою більше спілкувалися з біснуватими. Окрім молитов, які підносились за них дияконом, і єпископом, і всіма людьми у всіх відкритих зборах, заклинателі повинні були в інші часи, коли не було в храмах нікого, молитися за них з покладанням рук і деякими нешкідливими діями (4 Карф. соб. пр. 21) відвертали від них жорстокі муки сатани. Рівним чином, заклинателі повинні були доставляти і щоденну їжу (пр. 92), поки вони знаходяться в Домі Божому.
Православна Церква в пізніші часи помістила цей чин в Требник під загальним заголовком: „Послідування молебне про немічних, що збурюються від духів нечистих“. Окрім канонів до Господа нашого Ісуса Хрісту і Пресвятої Богородиці, до безтілесних сил і апостолів і до всіх святих, велика частина цього послідування складається із заклинальних молитов двох отців Церкви — Василія Великого і Іоанна Златоуста. В цих заклинаннях, які промовлялись над одержимими нечистими духами, показується, що злі духи діють на тіло людини, нерідко вселяючись в нього.
Святі отці Церкви однодушно визнавали за дійсно одержимих нечистими духами всіх біснуватих, що згадуються в Євангелії, вони вказували самим язичникам на численні приклади того, як християни виганяли нечистих духів з людей по владі, що дарована їм від Спасителя і закликали невіруючих, як це робив Тертуліан (Апол., розд. 23), щоб вони на досвіді переконалися в тому, чи можуть християни виганяти бісів.
Іустин Мученик (II ст.), звертаючись до християн, говорив: „І нині ще ви можете бачити, як багатьох одержимих демонами у всьому світі і в вашому місті, багато з наших людей, християн, заклинаючи ім’ям Ісуса Хріста, розіп’ятого при Понтії Пилаті, зціляли і зціляють, тоді як їх не могли зцілити ніякі інші заклинання, ні чарівництва, ні лікування“.
Іриней Ліонський на спростування єретиків говорить: „Дійсні учні Його (Ісуса Хріста), одержавши від Нього благодать ім’ям Його, діють на користь інших людей і кожен відповідно своєму дару, який одержав від Нього. Бо вони виганяють демонів істинно і дійсно, так що самі ті, які очистилися від злих духів, починають вірувати і залишаються в Церкві, а інші покладанням рук зціляють і роблять здоровими хворих“.
В III столітті Оріген в багатьох своїх творах свідчить про надзвичайні дари, що були ще в його часи: „І донині в християн зберігаються сліди або знання того Святого Духа, який з’явився у вигляді голуба. Бо християни демонів виганяють, багато зцілень здійснюють і по волі Слова деякі майбутні події передбачають“.
Святий мученик Кипріан Карфагенський в листі до проконсула Африки Деметріана, що гонив Христа, так говорить: „О, якби ти захотів послухати демонів і бачити, як вони заклинаються і мучаться духовними ударами і виганяються з одержимих ними тіл вражаючими їх словами, коли ридаючи і стенаючи голосом людським і від могутності Бога терплячи поразку, визнають прийдешнє пекло! Прйди і пізнай істину слів наших“.
В IV столітті Іоанн Златоуст, спростовуючи омани деяких, що злі духи розпоряджаються справами людськими, говорить: „Якби злі духи брали участь в розпорядженні справ, то доля наша не була б кращою за долю біснуватих, що керуються їх силою“.
Блаженний Августин: „Милосердний Бог не дав влади (необмеженої) бісам вселятися в людей, втім, над тими, чий розум затьмарився нечестям або тіло обтяжується зайвими стравами і питтям, як над супротивниками волі Божої вони одержують владу“.
79-е апостольське правило: „Якщо хто демона має, нехай не буде прийнятий в клір, але нижче з вірними нехай молиться, а звільнившись, нехай прийнятий буде з вірними, і якщо гідний, то і в клір“.
60-е правило VI Вселенського Собору (Трульського): „Тих, які лицемірно біснуються і такий спосіб дій, за злістю вдачі, удавано на себе приймають, карати всіляким чином і піддавати їх таким самим суворостям і трудам, яким ті, що справді біснуються, заради звільнення від демонської дії праведно піддаються“.
Таким чином, дійсні чудотворні зцілення — на відміну від фальшивих — здійснюються лише по вірі в Того, Кого Церква іменує „Лікарем душ і тіл наших“. Дійсні дива творилися Самим Спасителем, поки Він ходив по землі. Такі дива творилися і Його учнями. Маловірам і скептикам, що сумніваються, здається, що час чудесних зцілень минув разом з епохою благодатних першохристиянських часів, а деякі з людей, по своїй духовній неграмотності, хоч і вірять в дієву силу, але звертаються не до Бога за допомогою, а часто до цілителів і екстрасенсів, що діють диявольською силою. Але якщо Господь —істинно Господь всіх століть, якщо Церква, що хвалить Бога, істинно Йому співає: „Тисяча років перед очима Твоїми, як день вчорашній“, якщо і тепер Святий Дух також прикрашає і береже Церкву, як в давні часи, то не може Він не надавати дару чудотворінь Божим обранцям, а люди, що відвернулися від Нього, своїми душами примикають до страшного табору зла і насильства, на чолі якого стоїть диявол.
Євген Сороцький
