У Турині (Італія) зберігається славна подвійна плащаниця, на якій відбито немовби негативне фотографічне зображення Ісусового тіла, знятого з хреста і покладеного у гробі. Особливості страти, що відображені на тканині, відповідають особливостям страти Ісуса Христа, що описані в св. Євангеліях. За словами експертів, є один шанс на мільйони, щоб це полотно, яке містить знаки такої специфічної страти, не було тим, яке сповивало тіло Христа.
Саван Туринський, або Плащаниця, зберігається в Турині понад чотирьохсот років. Це досить велике полотно прямокутної форми, завдовжки 4 метри 36 сантиметрів і завширшки 1 метр 10 сантиметрів. Плащаниця була завезена до Італії в 1578 р. королівською родиною Савойї, та була передана Церкві в 1983 р. останнім королем Умберто II.
Полотно, щільне і міцне, виткане з чистого льону, жовтуватого забарвлення. З 1534 р. підшите білим голландським полотном для зберігання після пожежі 1532 р. По всій довжині полотна залишилися сліди підпалу, як би обрамлюючи видимий на ньому двійний відбиток Чоловіка — спереду і з боку хребта.
Щільність переплетень тканини близько 34/100 мм. Це більше, ніж у звичайних полотнах, які використовуються для покриття матраців. Тканина м'яка і легко складається. Вага близько 2,45 кг.
До полотна належить частина тканини у верхньому куті, завдовжки близько 8 см, вона не суміщається з кінцями полотна (швидше за все, відрізана). В давні часи існував звичай притримувати полотно руками під час масових публічних виступів, тому краї полотен швидко зношувалися та обтріпувалися. Недостатні фрагменти були довгі, розміром 35 х 15 см.
Нижня частина Туринської Плащаниці має також переплетення тканини косого рисунка, що створює ефект «риб'ячого скелета». Нерегулярні переплетення добре помітні на правій стороні полотна, у верхній його частині, що показало просвічування, виконане у 1978 р. Існує припущення, що у нижню частину полотна під час публічних виступів загортали важку палицю для тримання полотна.
Спочатку Саван (Плащаниця), мабуть, був довший приблизно на ЗО см. Існує багато припущень і конкретна інформація про те, що невеликі кусочки відрізались як реліквії для церков та монастирів.
По краях полотна йде голуба стрічка. До верхнього краю савана, складеного згідно з традицією: зверху — вид людини, що дивиться вліво, — у 1868 році Марією Клотільдою ді Савоя пришитий кусок тканини для прикриття і зберігання , коли саван складений і зберігається у реліквіярі.
Ця велика плащаниця зберігалася у Константинополі Х-ХШ ст., де її велелюдно шанували. (Звідси й походить наша великопосна плащаниця). За переданням, ця плащаниця довго збері¬галася складена у восьмеро. На верхньому клапті плащаниці було видно відбиток Христового обличчя, і так, складеною, її шанували на Заході. Так могло постати передання про Нерукотворну Ікону у східній Церкві, як рівно ж і у західній.
З 1453 p., крім короткочасних перерв, саван знаходився в Шамбері. У 1502 р. він був перенесений у спеціально побудовану для нього каплицю в замку Сен-Шапель. До 1506 p. саван був приватною реліквією дому Савойя. З цього року починаються його виставляння для загального огляду, які супроводжуються постійними урочистими богослужіннями. Саван був врятований від пожежі яка лютувала в ніч з 3 на 4 грудня 1532 р. у Сен-Шапель у Шамбері.
У квітні 1534 р. черниці з Шамбері обновили підпалені частини, використовуючи трикутні латки, і підшили саван голландським полотном.
У зв'язку з війною, що продовжувалася, в 1535 р. плащаницю перенесено до Турина, потім у Верцелі, у Медіолану, Ніццу і знову до Верцелі. Тут вона перебувала до 1561 p., потім була перевезена до Шамбері.
У 1578 р. св. Карл Барамео вирушив в місто Шамбері для прохання про порятунок Медіолани від епідемії. Щоб полегшити важку подорож по другий бік Альп, князь Емануїл Філіберт ді Савойя з нагоди цієї події розпорядився перенести полотно в Турин, де воно і залишилося. Щоб зберегти плащаницю від знищення під час бомбардувань у період II Світової війни, його сховали в абатстві Монтеферіні.
Чотири століття перебування стародавньої реліквії в Турині пройшли відносно спокійно. Приблизно кожні ЗО років її показували для загального огляду в зв'язку із знаменними подіями чи датами: одруженнями, ювілеями дому Савойя та ін.
У 1694 р. саван розмістили в каплиці Джуаріні, що прилягає до кафедральної церкви св. Івана Хрестителя. У цьому ж році зміцнені латки і пошкоджені місця підшито товстими нитками.
Найбільше зацікавлення плащаницею настає після її фотографування, сталося це 25 травня 1898р. Зйомки було довірено адвокату і фотографу Секундо Пії. Ним було зроблено два знімки які стали для всіх сенсацією та рядом суперечок які тривають й досі. Як досвідчений фотограф Пії знав, що на негативі все представлене у зворотньому вигляді, тобто ясні поля повинні бути темними і навпаки. Як правило, негатив не дає повної картини і лише після проявлення створюється нормальне зображення. А тут, на негативі, з'явився позитив такий реальний, якого Пії ніколи не бачив. Перші фотографії відкрили таємницю, про яку ніхто навіть не припускав що таке можливо. З тих пір саван є предметом найбільш цікавим для досліджень таємниць давнини. Тому звичайно постає питання, хто зміг би “намалювати” негатив цієї незвичайної фігури?
Фотовідкриття Туринського савана, — настільки вагоме, таке важливе, що можна сміливо, без всяких сумнівів, порівняти його з другим Воскресінням. Це більш ніж картина, це, так би мовити, приховане свідчення, навіть наважуся сказати, як Святе Письмо.
Надалі плащаниця стає предметом постійного дослідження науковців та істориків. Відбувається це як зі сторони віруючих в Христа людей, так зі сторони запеклих атеїстів. Пізніше в 1931 р. у зв'язку з одруженням Умберто ді Савойя саван був виставлений для загального огляду. Наступне виставляння відбулося в 1933 p., коли відзначався 1900-літній ювілей (відповідно до традиції літочислення, Христос помер у 33 році).
Перша зйомка савана телекамерами відбулася 23 листопада 1973 р. До цієї події мало хто в християнському світі знав про його існування. Найцінніше полотно опинилося в центрі уваги у 1978 p., під час виставляння в зв'язку з 400-ю річницею перебування плащаниці в Турині.
Це було найбільш тривале документоване виставляння — з 26 серпня по 8 жовтня, що дозволило побачити плащаницю більш як 4 мільйонам прочан. Після закриття виставки численні вчені, більшість з яких були американці, одержали у своє розпорядження саван на 120 годин для інтердисциплінарних досліджень. У 1980 р. відбулося приватне виставляння Туринської Плащаниці для папи римського у зв'язку з його відвідуванням Турина 13 квітня.
Відповідно до заповіту колишнього короля Умберто II ді Савойя, який помер 18 березня 1983 p., саван був пожертвуваний Ватикану, але на підставі папського рішення залишається в Турині. Переоформлення акту власності здійснене 18 жовтня 1983 р.
21 квітня 1988 р. фрагменти цінного полотна взято для радіовуглецевого дослідження (ізотоп С14). У дослідженнях брали участь три міжнародні лабораторії. Результати оголошено 13 жовтня того ж року кардиналом Баллестреро. Але слід зауважити, що не потрібно брати ці результати за достовірні, на полотні могли знаходитись частички набагато пізнішого часу, так як ця реліквія встигла побувати на протязі двох століть у багатьох місцях.
У 1992 р. головною турботою для охоронців савана було збереження цінної реліквії. 7 серпня 1992 р. відбулося засідання міжнародної комісії, метою якого було приватне дослідження стародавнього полотна. Були запрошені знавці проблеми реставрації й історії стародавніх полотен, але взяття проб було заборонене. Експерти обмежилися спостереженням і фотознімками. Були заплановані заходи і роботи, що забезпечують гарантію якісної консервації цінного полотна: його згорнули на барабані більшого розміру, щоб таким способом зберігання зменшити пошкодження. Під час обов'язкових консерваційних робіт в каплиці Джуаріні реліквія, поміщена в посрібленій скриньці, була перенесена і встановлена на головному вівтарі кафедральної церкви, за склом товщиною 39 мм, що захищає від ультрафіолетового світла та є куленепробивним. Встановлено систему контролю за вологістю і температурою повітря. В цьому місці плащаниця надійно зберігається й до цих пір.
Лик Христа почали копіювати, а через те існує не випадкова наявність невеликої кількості фарби, яка не повинна викликати подив. Не можна забувати про те, що багато художників робили свої копії з оригіналів. І з метою створити найбільш точну копію, накладали свої полотнини на саван.
Намальовані копії савана (їх відомо близько 50) не створюють проблеми. Навіть найгарніші з них не можуть порівнятися з оригіналом! Виглядають вони скромно в порівнянні з оригіналом. Ясно видно, що це малюнки, і в результаті досліджень не викликає сумніву, що намальовані вони фарбами.
Копії виготовлялися не для того, щоб обдурити вірних. Жодну з них не представляли як дійсне поховальне полотно Ісуса. Часто на них є інформація про те, коли зроблена копія і що вона безпосередньо “стикалася з оригіналом”. І ми бачимо, що ці копії подорожують по всьому світу даючи змогу мільйонам віруючих вшанувати цю святиню. Тому творці цих полотен переслідували лише одну мету, релігійну, — дати можливість молитися перед святою подобою в той час, коли ще не існувало фотографії.
Існування живої ікони-плащаниці на полотні закликає і заохочує автора цієї праці підняти і з'ясувати ряд найважливіших проблем:
Залишається відкритим питання: «А ви за кого Мене приймаєте?». Питання, що у свій час Ісус поставив своїм Апостолам. Тому й саван-плащаниця, і надалі привертає увагу суспільної думки, кидає виклик науці і провокує віруючих і невіруючих сяйвом і блиском цієї таємниці. Кожен хотів би, щоб ця таємниця зрештою була розкрита. У спокої і тиші смерті Чоловік з савана запитує людство, як і дві тисячі років тому запитував своїх учнів: «А ви за кого Мене маєте?». Відповідь непроста, адже визнання факту смерті Христа і Його Воскресіння потрясло б не одну людину. Саван, як і Христос, не поспішає, не квапиться. Створюється враження, що він не боїться швидкоплинності часу. Терпляче очікує, але не можна від Нього позбутися. Саван мовчить, але своїм мовчанням ставить перед нами питання. Саван мовчить, але як би закликає науку говорити. Це "документ", що робить враження, немов він очікував нашого часу.
Можемо додати, що саван для нас, сучасників, є тим, чим були монументальні кафедральні собори і чудесне різьблення, ікони і картини для минулих часів: величезною книгою, завдяки якій всі без винятку скеровуються на шлях розуміння найбільшої таємниці людства, милосердя і терпіння Бога.
Створюється враження, що Ісус і надалі повторює приголомшеним вченим слова — звертання до невіруючого апостола Фоми у вечір восьмого дня: «Дай палець свій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним» (Ін. 20, 27). У даний момент необхідно, щоб здивування і приголомшення науки поступилося місцем «чудесам» віри. Недостатньо скласти опис слідів побоїв і катувань на тілі Чоловіка з савана. Але треба знати, що недостатньо достовірності й істинності слідів, недостатньо і твердження, що зображення лику і всієї постаті на цьому полотні є історичною особистістю Христа. Порядність вимагає додати і довести, що мова йде про Христа, мова йде про Того, Хто переміг смерть і Воскрес. Адже за своєю природою саван — промовистий доказ Воскресіння Христа. Усі ми прекрасно знаємо, що вирішальним доказом для нас є виключно Святе Письмо, Апостольські традиції, традиції Церкви, яким ми довіряємо. І коли саван виявився справжнім полотном, у яке запеленали Тіло Христа, зняте з хреста, ми не в праві відмовити йому в тому, на що він має право: це полотно «знало» Христа померлого, але «знало» Христа і Воскреслого, і тому його роль можемо охарактеризувати і прийняти як свідчення. Можливо тому, тайна Воскресіння, прийнята нами як акт віри, доходить до нас з новою і багатократно підсиленою інтенсивністю. Але треба й визнати, що нам необхідно встановити з плащаницею тривалий, відвертий і щирий діалог, вільний і не залежний від будь-яких застережень і умов. Це повинен бути правдивий діалог віри. Необхідно прислухатися і почути запрошення Ісуса, спрямоване до своїх недовірливих сучасників: «Повірте Мені, що Я — в Отці, а Отець — у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі!» (Ін. 14, 11). А чудесні діяння Господні незчисленні та немаловажні. Плащаниця дарує «сучасній» христологічній побожності документовану і рятівну відповідь. Нам, християнам, ставиться в обов'язок приймати, берегти, розширювати і поширювати це свідчення.
Плащаниця вважається найпрекраснішою, кров'ю написаною сторінкою, правдивою і динамічною розповіддю від першої особи про муки, страждання і смерть Ісуса Христа. Якщо існує саван, — що свідчить про муки Ісуса, так це не випадковість, а дарунок Бога. Ісус залишив нам його разом зі Святими Таїнствами.
Велике наше щастя, якщо згаданий збережений вигляд святої плащаниці дає нам можливість глянути на якусь достовірну рису фізичного вигляду Ісуса Христа і якщо він правдиво підтримує наше прагнення і бажання пізнати Його вочевидь. І коли ми зберемося навколо такої дорогоцінної реліквії, зросте в усіх нас, що вірують чи не вірують, Його таємничий блиск і зазвучить у наших серцях євангельське нагадування Його голосу, що закликає нас шукати Його там, де Він ще приховується і дозволяє нам Його знайти, служити Йому, любити Його в людській подобі. «Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх, — те Мені ви вчинили» (Мт. 25, 40).
Роман Цішковський
