Дорогі брати і сестри! Шановні співгромадяни! У часи радості та випробувань Церкви і релігійні організації були та залишаються з народом. Тому, спонукані своєю совістю та обов’язком, ми, керівники Церков і релігійних організацій України, в час суспільного збурення та загострення політичної боротьби, звертаємося до вас із закликом зберегти мир, єдність та незалежність нашої держави.
В реальному житті не знайдеться людини, котра б ніколи не згрішила, а “кара за гріх – смерть”, – говориться в Писанні. Проте є добра новина – є Інший, хто замість нас вже поніс цю страшну кару, на яку заслуговуємо ми з вами, дарувавши нам спасіння і надію. Великдень пов`язаний із центральною, найголовнішою подією світової історії – смертю і воскресінням Ісуса Христа.
5 квітня 2007 р., о 14 годині у приміщенні Інформаційного агентства «Інтерфакс – Україна» (вул. Рейтарська) відбудеться прес-конференція керівників християнських Церков України. Під час прес-конференції буде оприлюднене спільне звернення релігійних діячів України до українського народу щодо сучасної ситуації в нашій державі.
Шановні та високоповажні Владики, преподобні та всечесні отці братньої Української Автокефальної Православної Церкви на Україні, дбаючи про єдність православ'я та утворення єдиної Помісної Православної Церкви, ми. кожен у свій час, прийняли рішення об'єднатися з духовенством УПЦ Київського Патріархату. Знаючи, що процес об'єднання є складний і йому заважає багато негативних чинників, ми зробили рішучий крок самостійно, а саме увійшли в склад УПЦ Київського Патріархату на Черкащині, де ми і служимо. На нас ніяк не вплинув той факт, що Святійший Патріарх Філарет з боку РПЦ підпав під церковні заборони, оскільки в даний історичний момент та церква є окупаційною для Українського народу. Навпаки, Його діяльність в наших очах є подвижницькою, оскільки залишаючись вірним ідеї Української Помісної Православної Церкви, він дає наснагу й іншим архіпастирям і пастирям незважаючи на наклепи та анафеми в свою адресу.
Ці короткі сім днів ми немов проживаємо в двох світах. Займаємося своїми буденними справами, готуємося до свята – і в той же час знаходимося там, в Єрусалимі, поряд з Ісусом. Разом з апостолами слухаємо Його останні повчання, незримо присутні в Сіонській світлиці на Таємній Вечері, молимося в Гефсиманському саду, стоїмо біля підніжжя Голгофи. Мабуть, тільки двічі протягом року, на Різдво і на Страсній седмиці, так ясно розумієш: євангельські події не просто відбулися колись, близько двох тисяч років тому, – вони відбуваються знову і знову, в наших серцях. І, напевно, не випадково єдине із християнських свят, точна дата якого достовірно відома, є перехідним. Це не роковини, не спогад про давні події, це живе і справжнє, непідвладне розуму, але що так природно знаходить місце в душі.
З відновленням богослужінь у Свято-Георгіївському чоловічому монастирі на Козацьких Могилах (с. Пляшева, Рівненська обл.), вже стало традицією, що прихожани монастиря щорічно вшановують пам’ять святого Олексія, чоловіка Божого, який є небесним покровителем намісника монастиря – архимандрита Олексія (Мензатюка). Як і минулими роками, так і цього року, велика кількість вірних 30 березня прийшла до монастирського храму, щоб принести свої щирі прохання, свої покаянні молитви, бо ж “теплого Олексія”, як в народі називають це свято, часто припадає на Великий піст.
„Не прислухаючись до внутрішнього стану душі, знищуючи її боговлаштованість, людина, відповідно, приходить до заперечення буття Божого. Вона охоче приймає на віру гіпотезу про випадкове походження життя з мертвої матерії, нерозумної, але якимось дивним чином такої, що народжує розум, і безпідставно називає цю віру науковою теорією. З легкістю, яка викликає глибоке здивування, відмовляється від небесного походження — своєї богоподібності, царського спадку і наполегливо шукає предків серед мавп і мікробів. Не вірить в розумність і доцільність, що лежать в основі всього буття, але вірить в таємничий вплив на її життя снів, ворожінь, знаків Зодіака“. І тому така людина починає жити в системі цінностей, які спрямовують її до успіху в земному житті, а досягнення внутрішнього і зовнішнього комфорту стає самоціллю життєвих ідеалів.