"Він жив, діяв і постійно духовно зростав усупереч найтяжчим умовам і перешкодам, які повсякчас виникали перед ним. Хіба це не свід­чення того, що людину вів крізь терни життя Святий Дух? Йому послано було довгий вік – 95 років життя, і всі ці роки владика Мстислав не витрачав марно. У пропонованій книзі рельєфно і доволі детально ви­світлено ту невтомну боротьбу за правду, яку проводив Мстислав в Україні та за її межами.

 

Обрання його 5 червня 1990 року першим Патрі­архом Київським і всієї України зовсім не означало послаблення або припинення цієї боротьби. 92-річний Мстислав усвідомлював тоді, що волею Помісного Православного Собору він не просто отримав нову церковну посаду, а що актом обрання Патріарха Українська Православна Церква піднялася на новий, найвищий щабель серед інших Помісних Право­славних Церков – патріарший рівень”. Так пише в “Передньому слові” до монографії професор Дмитро Степовик “Патріарх Мстислав. Життя і архіпастирська діяльність” Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Як завжди, Патріарх дивиться на той чи інший значний факт церковного чи громадського життя з позицій духовних, історичних, всеукраїнських. А поява цієї солідної монографії на 448 сторінок із майже 150 ілюстраціями і є, як на мене, значним фактом нашого церковного, громадського і наукового життя. Про Патріарха Мстислава, в миру Степана Івановича Скрипника, написано багато – він був видним громадським архієреєм, і преса не оми­нала його постаті і його кипучої діяльності. Втім, 604 посилання в кінці рецензованої монографії – це і є основна література про Мсти­слава. Автор монографії буквально “визбирав” по крупинці численні статті та матеріали, в яких висвітлена діяльність цієї дивовижної людини від 20-х до 90-х років XX століття. Але все це статті – більші чи менші. Повної біографії Мстислава в науковому освітленні досі ніхто не написав. А можна було: і в Україні, і в країнах Західної Європи, і в Канаді чи США, бо на цих теренах владика Мстислав жив і працював не місяцями, а роками.

Я не буду гадати чи аналізувати, чому про знакову постать Українського Православ’я XX століття, про одного з найвизначніших ієрархів України, та й, мабуть, цілого світу, ніхто в українській діаспорі не спромігся написати книги. Хоч, правду сказати, у Мстислава було на Заході багато друзів і однодумців, серед них чимало талановитих науковців, письменників, журналістів. Вони, правда, писали, в українських виданнях діаспори статті й привітання до його ювілеїв. Але це не був системний аналіз феноменальної постаті – дуже цілеспрямованої, хоч і не поз­бавленої протиріч. На цьому тлі дрібних публікацій панегиричного або навпаки – критичного характеру – про першого Патріарха Київського і всієї України позитивом виглядає аналітична робота Дмитра Сте­повика, її видало державне видавництво “Мистецтво”, що дуже важливо, і не тільки тому, що видавництво державне, а ще й тому, що воно тра­диційно друкує вагомі праці всенаціонального масштабу – про явища і про людей нашої великої культурної і духовної спадщини. На останній сторінці книги видавництво “Мистецтво” зазначило жанр книги: наукове видання. Справді, будь-яка біографія визначної особи, як правило, вкладається в жанри популярного видання, белетристики, повісті тощо. Такими були, скажімо, московська серія біографічних книг “Жизнь замечательных людей”, чи наша українська серія (на жаль, чомусь вигасла).

Це були потрібні популярні серії. Але є особи, життя яких насправді потребує наукового, аналітичного осмислення, постійного зіставлення якихось персональних моментів із суспільними, всенаціональними. Дмитру Сте­повику, професору Київської Православної Богословської Акаде­мії, вдалося таки написати наукову роботу про Патріарха Мстислава. Ду­маю, що це було йому нелегко, бо всяке наукове дійство вимагає в основ­них моментах і в частковостях постійно посилатися на джерела і звіряти свої аналізи, роздуми й оцінки з цими джерелами. Якби Степан Скрипник – Патріарх Мстислав постійно мешкав в Україні, завдання дослідника було б простішим: усе вдома, усе під рукою. Але насправді Мстислав був сві­товою людиною – не перелічити країн, в яких він жив або побував. У довідці про автора книги сказано, що він збирав матеріали до книги близько десяти років (це, до речі, звичайний термін при написанні великих і значущих праць). І що допомогу йому надавали зі своїх архівів і бібліотек родичі Патріарха, а також українці – громадяни США, Канади, кра­їн Західної Європи (автор у “Передмові” чемно, як і належить, поіменно перелічує людей і установи, які допомагали йому у зборі матеріалу, – а це понад 30 адрес). Досить важливим є те, що автор мав змогу побувати у більшо­сті країн, де бував Мстислав, або де є матеріали про нього. В одних Сполучених Штатах Америки професор Степовик був вісім разів. Бував та­кож в Англії, Франції, Німеччині (багато разів), Польщі, Італії, Канаді. Без цього, звичайно, його наукова праця не була б достатньо повною.

Звернімося тепер до змісту рецензованої книги. Матеріал протяжні­стю майже на ціле століття потребував добре продуманого методу дослідження. Тут не уникнути традиційного і перевіреного багато разів наукового методу історизму. І автор обрав саме його. І все ж, перш ніж почати з азів біографію великої людини, треба поставити мету: в чому значущість цієї людини, який головний внесок вона зробила у церковне життя і наскільки її життєпис може бути цікавим і повчальним для сучасників, для майбутніх поколінь, для Церкви. Така сконцентрована оцінка особи Мстислава зроблена в “Передмові”. Автор розглядає внесок Патріарха з пог­ляду цінності людини, яку проголосив Господь Ісус Христос: “Чи не дві малі пташки продаються за один асарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого; у вас же і волосся на голові все полічено; не бійтеся ж: ви дорожчі за багатьох малих пташок”. (Мф. 10, 29-31). У світ­лі цінності діл людини, яка виконує волю Отця, дана й оцінка першого Патріарха. Автор пише, що його особа, слова і дії – це вже історія, але мов спалах, що освітив ключову мить визволення України на рубежі 80-90-х років XX століття, його коротке трирічне патріаршество знамену­вало початок нового розділу в історії Української Помісної Православ­ної Церкви й одночасно нової історії буття української нації.

Потім читач переноситься в Полтаву минулого. Ще до народження немо­вляти Степанка Скрипника 1898 року дається просторий екскурс в ґенезу двох родин козацького Полтавського полку – по лінії батька Івана Скрип­ника і по лінії матері Маріанни Петлюри. Родовід Патріарха Мстислава непогано документований. У Полтавському архіві і в інших джерелах про­стежуються родоводи обох родин аж від ХVII століття, від часу гетьману­вання в Україні великого Івана Мазепи. Тому розділ книги “В Полтаві й поза Полтавою” у більшій частині є про предків Патріарха. У ньому також використані спогади самого владики, записані його приятелями у США і опубліковані. Інша частина цього розділу присвячена юності Степана Скрипника, його любові до Церкви, навчанню і участі у становленні Укра­їнської Народної Республіки як молодого офіцера Війська УНР і поміч­ника його великого дядька, брата його матері, Симона Петлюри.

Всього у книзі, крім “Переднього слова” Патріарха Філарета, автор­ської передмови і наукового апарату, 27 розділів, які можна назвати двадцятьма сімома ключовими моментами життя-епопеї. Тільки прочитавши їх усі, усвідомлюєш усю велич і всю драму цього непростого життя. Те, що ми знаємо про три роки патріаршества владики Мстислава в Україні, – це неначе вершина айсберга, більша частина якого була досі захована у глибинах складних поворотів життя Степана Скрипника – архиєрея Мстислава крізь дві світові війни, міжвоєнний період, під час якого він нав­чався у Варшавському університеті і 9 років був депутатом Польського парламенту – Сейму – від українців Волині. З неприхованим драматизмом автор книги описує глибину переживань Скрипника, коли у Львові при нез’ясованих обставинах була вбита дружина його Іванна, і молодий батько залишився вдівцем з трьома дітьми, яких треба було годувати, навчати і виховувати на тлі подій Другої світової війни, що розпоча­лася. Автор не вважає, що ця трагедія стала основною причиною рішення Степана Скрипника прийняти чернецтво і стати на шлях служіння Богу.

Тут були задіяні глибші духовні причини: рід Скрипників і Петлюр дав у минулому чимало священиків, монахів і монахинь, були серед них і єпископи. Так, що тверде рішення овдовілого колишнього депутата Польського сейму стати монахом, потім дияконом, священиком і єпископом – це швидше всього слідування родинній традиції глибоко християн­ських, православних сімей Полтави, з яких походив владика. Автор книги розповідає про муки, яких зазнав щойно хіротонізований у Києві в трав­ні 1942 року єпископ Мстислав Скрипник, його полум’яні проповіді роз­дратували німецьку окупаційну владу, і після арешту, допитів, тюремного ув’язнення єпископ Мстислав опинився у Києві в камері смертників, очі­куючи з хвилини на хвилину виклику на розстріл. Автор, наводячи свід­чення про переслідування Мстислава німцями і про чудо його визволення (за нього заступилася Церква, ієрархи, священики, вірні УАПЦ), водночас спростовує наклепи на Мстислава, який нібито “співпрацював” з окупан­тами. Цю фальш радянські пропагандисти повторювали довго, навіть тоді, коли Мстиславу було вже 92 роки і він приїхав в Україну для інтроніза­ції на Патріарха Київського і всієї України.

Основна частина монографії присвячена висвітленню діяльності владики Мстислава як архипастиря, а це понад півстоліття – з 1942 до упокоєння 1993 року. Владика побив світовий рекорд за тривалістю служіння Богу як архієрей – 51 рік. І це було не “тихе” архиєрейство, навпаки, дуже активне, навіть бурхливе! Із загального числа 27-ми розділів мо­нографії 22 присвячено Мстиславу як єпископу, архиєпископу, митропо­литу і патріарху. Автор піднімає кілька ключових ліній у діяльності владики. Перша і основна з них – це духовне окормлення українців право­славного віросповідання не лише у США, а і в інших країнах українсь­кої діаспори. Мстислав домігся дисципліни і впорядкованості богослу­жінь в усіх парафіях, кадрового забезпечення їх священиками і дияконами. Для цього він посилав у єдиний православний навчальний заклад для підготовки священнослужителів-українців – Вінніпезьку колегію св. Андрія. Коли ж потреба у священиках зросла, владика ініціює започаткування духовного закладу у самих США і відкриває в штаті Нью-Джерсі семінарію св. Софії. Він також дбає про забезпечення усіх парафій необхідною богослужбовою літературою, відкриває друкарню у м. Саут Бавнд Брук, а другу друкарню – у Нью-Йорку. Обидві друкарні видали багато книг, не­обхідних у парафіях, а також п’ятитомний “Нарис історії Української Православної Церкви” авторства професора Івана Власовського. Він пере­видав ряд праць визначних українських богословів, у тому числі Олек­сандра Лотоцького – професора, лекції якого Степан Скрипник слухав у 30-х роках у Варшавському університеті.

Друга життєва лінія життєпису Мстислава – це створення духовного центру православних українців у м. Саут Бавнд Брук, що у штаті Нью-Джерсі. Побудовою цього центру названого ім’ям апостола Андрія, Мстислав займався з 50-х років, коли придбав землю під храм, до кінця життя.

У крипті собору св. Андрія він і похований – тут від 1993 року спочиває тіло Патріарха, а навколо собору розкинувся багатогектарний пантеон, де покояться багато визначних українців США й інших країн. Автор детально висвітлює історію побудови собору (архітектор Крій Кодак з Канади) і численні будівлі інфра­структури: Дому української культури, консисторії, музею, бібліотеки, архіву, готелю для старших людей, Семінарії св. Софії.

Ще одна наскрізна лінія монографії Дмитра Степовика – це зусилля владики у справі об’єднання розрізнених українських православних парафій, єпархій, метрополій в одну Українську Православну Церкву у вільному світі. Тут у Мстислава, підкреслює автор, було багато труднощів і проблем – через нефортунну нашу національну рису, яка виражаєть­ся у гіркій приказці: “Де два українці сходяться, там три гетьмани”. Але енергійному Мстиславу таки вдалося об’єднати в одну УПЦ усі право­славні єпископства Європи, США, Австралії і країн Латинської Америки. Уже будучи в похилому віці, він невтомно по кілька разів відвідував далекі від США континенти. Величезною заслугою Мстислава, констатує автор монографії, є об’єднання діаспорної УПЦ з УПЦ в Україні в роки свого патріаршества – об'єднання під патріаршим омофором і патріаршим престолом у Києві!

Під постійною увагою автора монографії перебуває діяльність владики Мстислава, спрямована на визнання УПЦ світовою православною – і назагал християнською – спільнотою. Він часто їздив до Стамбула, зустрі­чався з патріархами Константинопольськими Афінагором, Димитрієм і Вар­фоломієм, а в Римі під час Другого Ватіканського Собору – з наближеним до папи Іоанна ХХІІІ визначним прелатом кардиналом Августином Беа. Невдачу цих Мстиславових “визнавчих” місій професор Дмитро Степовик розглядає, як мені здається, дещо однобічно – як наслідок надмірного консерватиз­му Вселенського православ’я, як інтриги проти українців, як грецькі непоступливість і дволикість. Хоч добре відомо – як до зусиль Мстислава так і після них, – що за невизнанням УПЦ завжди проглядалася і досі проглядається похмура тінь “православної” імперської Москви.

Монографія цікава, написана науковою, але доступною для пересічного читача мовою. Добре відчувається авторська позиція, особливо у висвітленні трьохрічного патріаршества Мстислава, його восьмикратних відвідин України у 1990-1992 роках. Також відчувається великий досвід Дми­тра Степовика як ученого і автора 32-х книг, написаних і виданих ним від початку 70-х років дотепер (їх список видавництво “Мистецтво” включило у довідку про автора наприкінці книги). Монографія дуже чітко структурована, між розділами нема “пробілів”, скрізь детально дотриманий обраний автором науковий метод історизму. Документальна база величезна і викликає подив: як одній людині вдалося опрацювати таку масу матеріа­лу, навіть якщо взяти до уваги, що книга писалася десять років!

До честі і жертовності автора слід сказати, що використані ним комплекти журналів “Українське Православне Слово” і “Український Право­славний Календар” (їх видає митрополія УПЦ у США) професор Дмитро Сте­повик після написання монографії подарував Бібліотеці Київської Право­славної Богословської Академії. Бібліотека має, поряд з іншими іменними фондами літератури (найбільший з них – фонд Святійшого Патріарха Філарета), також окремий фонд Дмитра Степовика, переданий ученим зі своєї особистої бібліотеки. Комплекти американських православних періодичних видань з Фонду Дмитра Степовика ще довго будуть використовуватися студентами КПБА при написанні ними курсових, дипломних та інших кваліфіка­ційних робіт.

Окремо слід сказати про оформлення й ілюстрації монографії. Добре відомо, що видавництво “Мистецтво” абияк оформлених книг не видає.
Дизайнер монографії Андрій Прибєга (йому належать художнє оформлення, макет і комп’ютерна верстка) має добрий смак і чуття гарної мистецької книги. Праця Дмитра Степовика має святковий вигляд – так і належить вшанувати таку визначну постать, як Патріарх Мстислав. Кожний розділ текстової частини починається з великої мистецьки виконаної пер­шої літери, при якій графічний прорис храму-пам’ятника св. Андрія в Саут Бавнд Бруку. Усі майже 150 ілюстрацій винесені на кінець книги і надруковані на крейдяному папері високої якості. Більшість світлин – кольорові, в них – образ Мстислава серед людей і на самоті, при зустрі­чі з Президентом США Рональдом Рейганом і іншими відомими постатями. Небагато чорно-білих світлин – це події і люди початку або першої половини XX століття. Ми бачимо дружину Мстислава до її загибелі, його малолітніх дітей (до речі, всі вони досі живуть у різних містах Канади, але вже, звісно, іншого віку); бачимо молодого, елегантно одягненого депутата Польського сейму Степана Скрипника під час його відвідин у складі парламентської делегації Франції, зустрічі з двоюрідною сестрою Лесею Петлюрою... Найбільше ілюстрацій – про патріарший період життя Мсти­слава, його відвідання зарубіжних країн. Частину цих ілюстрацій зробив професійний фотомайстер з Нойхінга, Німеччина, Юрій Саюк (1915-2007), передавши їх для опублікування авторові монографії.

Монографія про першого православного Патріарха Київського і всієї України – це не рядова подія в нашому житті. Подія приємна. І не тільки церковна Книга вийшла у світ у державному світському видавництві, що є зайвим свідченням, що постать Мстислава має неабияке значення для всієї укра­їнської нації.

Архиєпископ ДИМИТРІЙ (Рудюк),
ректор Київської Православної Богословської Академії