І Всеукраїнського церковно-громадського форуму
«За Українську Помісну Православну Церкву»
до православних єпископів, духовенства та віруючих України

Шановні владики, всечесні отці, дорогі браття і сестри!

Зібравшись у Золотоверхому Києві з нагоди 15-ї річниці Об’єднавчого Собору 1992 р. на ІІ Всеукраїнський церковно-громадський форум «За Українську Помісну Православну Церкву» ми, представники єпископату, духовенства і мирян Української Православної Церкви Київського Патріархату, державні та громадські діячі, представники політичних партій, наукової і творчої інтелігенції, українського козацтва, жіночих, молодіжних та інших громадських об’єднань, професійних і творчих спілок, всього українського суспільства, звертаємося до всіх православних в Україні із закликом дієво сприяти об’єднанню Православ’я в Україні та утвердженню Помісної Православної Української Церкви.

Українська Православна Церква на своєму Помісному Соборі в листопаді 1991 р. прийняла рішення про автокефалію. «Незалежна Церква у незалежній державі є канонічно виправданою та історично неминучою» – під цими словами рішення Помісного Собору стоять підписи всіх його делегатів, у тому числі й нинішніх ієрархів УПЦ Московського Патріархату. Тому закликаємо всіх вас пам’ятати ці соборні рішення і втілювати їх у життя.

Між Київським і Московським Патріархатами в Україні, а також і УАПЦ, немає різниці ні у сповіданні православної віри, ні у догматах та канонах, ні у традиціях богослужіння. Причина розділення Православної Церкви в Україні – втручання у церковне життя зовнішніх політичних сил, які не бажають, щоб Україна була міцною незалежною державою, а прагнуть її повернення до складу імперії. З цією метою антиукраїнськими політичними силами та спецслужбами у травні 1992 р. було інспіроване незаконне зібрання архієреїв – так званий «Харківський собор», на якому, всупереч канонам Церкви і Статуту УПЦ, зареєстрованому державою, був нібито «обраний» новий Предстоятель Української Православної Церкви. Саме цією подією було спровоковано розділення Православної Церкви в Україні, яке триває й досі. Наслідками цього розділення є не тільки приниження Церкви, неможливість повноцінно проповідувати та захищати Православ’я, але й розділення всього українського народу, яке ослаблює нашу державу.

Особливо звертаємо увагу ієрархів і духовенства Московського Патріархату на обурливий факт грубого порушення ними слів Священного Писання (Еф. 4:5), 10 члена Символу Віри, 47 і 68 Апостольських правил, 7 правила II Вселенського Собору, 95 правила VI Вселенського собору, 1 правила святого Василія Великого. Це порушення виявляється у неканонічній практиці повторного «хрещення» священиками Московського Патріархату тих, хто хрещений у Київському Патріархаті, а також «повторення» інших таїнств. Московський Патріархат визнає істинними таїнства, завершувані у Римо-католицькій та уніатській Церквах, але не визнає істинності таїнств у Православній Церкві Київського Патріархату, що грубо суперечить Євангелію, Символу Віри, церковним канонам і традиціям. Закликаємо ієрархів і духовенство Московського Патріархату негайно припинити беззаконну практику «повторення» здійснених у Київському Патріархаті таїнств.

Нещодавно ми стали свідками об’єднання Російської Православної Церкви з Російською Православною Церквою Закордоном. Понад 80 років ці дві частини Російської Церкви не тільки не мали спілкування одна з одною, але й звинувачували одна одну в єресях і розколі. Московська патріархія називала РПЦЗ не інакше, як «Карловацький розкол», а Закордонна Церква звинувачувала Патріархію в «єресі сергіанства» і в «єресі екуменізму». Обидві частини Російської Церкви неодноразово приймали рішення про заборони та відлучення ієрархів і духовенства протилежної юрисдикції. Але все це не завадило нині двом частинам Російської Церкви об’єднатися – без будь-якого покаяння, перерукоположень та перехрещувань. Ті, кого ще вчора називали «розкольниками», сьогодні стали «улюбленими братами». А провідні ієрархи РПЦ почали заявляти, що взагалі ніякого розколу не було, а було лише «розділення, яке припинилося».

Слід відзначити, що не вся Закордонна Церква погодилась на об’єднання з Московським Патріархатом. Частина єпископів, духовенства і мирян категорично виступила проти цього об’єднання. Але це не завадило главам РПЦ та РПЦЗ підписати акт про канонічне спілкування. Разом з тим Московський Патріархат умовою визнання автокефалії Української Церкви називає «однодушне бажання автокефалії» всіх православних України. Чому ж тоді керівники РПЦ не відмовилися від об’єднання з РПЦЗ, в якій досі немає «однодушного бажання» здійснити цей крок?

Важливу, якщо не вирішальну роль в об’єднанні Російської Церкви відіграла державна влада і особисто Президент Росії. Цьому факту Московський Патріархат тільки радіє, а главу своєї держави хвалить за допомогу у подоланні церковного розділення. У світлі цього осуд, з яким представники Московського Патріархату ставляться до прагнень Президента Віктора Ющенка допомогти об’єднанню Православ’я в Україні, можна назвати лише лицемірством та дволичністю позиції.

Історія доводить – без міцної Української Помісної Православної Церкви неможлива міцна державність і справжня незалежність України. Ми, православні ієрархи, духовенство і віруючі, – громадяни однієї держави, діти одного народу, у нас одна віра, однакове богослужіння, тому ми повинні бути в єдиній Помісній Православній Церкві. І приклад Російської Церкви доводить, що рано чи пізно таке єднання станеться. А ті, хто зараз називає Київський Патріархат «розкольниками», згадають, що насправді ми – брати і сестри.

Церковно-громадський форум повною мірою підтримує і схвалює прийняту Архієрейським Собором Київського Патріархату 19 квітня 2007 р. Історико-канонічну декларацію «Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква». Переконані, що широке розповсюдження викладених у декларації правдивих знань про догматичні, канонічні та історичні аспекти буття Київського Патріархату сприятиме наближенню часу єдності Української Церкви.

Вважаємо, що між православними в Україні обов’язково має відбуватися продуктивний діалог з метою подолання упередженості у ставленні одне до одного. Відмова від такого діалогу, яку ми чуємо з боку представників УПЦ МП та архієреїв УАПЦ, свідчить лише про слабкість та необґрунтованість їхніх позицій.

Не зважаючи ні на що віримо, що з Божою допомогою спільними зусиллями ми зможемо подолати труднощі на шляху становлення незалежної Української Помісної Православної Церкви, яка є і завжди буде міцною духовною основою українського суспільства та державності нашого народу.

Служімо на славу Божу і на благо України!

архієпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій – співголова форуму

Петро Андрійович Ющенко,
голова громадської організації «За Помісну Україну!» - співголова форуму

12 червня 2007 р.