(Виступ на ІІ Всеукраїнському церковно-громадському форумі
„За Українську помісну православну церкву”)
Антон
РУЖИЦЬКИЙ,
Народний депутат України,
член Комітету по боротьбі
з організованою злочинністю та корупцією
Верховної Ради України,
голова Львівської обласної організації
Партії «Християнсько-Демократичний Союз»
Ваша Святосте!
Високопреосвященства, преосвященства!
Всечесні отці!
Браття та сестри!
Слава Ісусу Христу!
Питання появи в Україні єдиної помісної Української православної церкви обговорюється не один рік. Ось і сьогодні ми присутні вже на ІІ всеукраїнському церковно-громадському форумі, метою якого є утвердження помісної Української православної церкви в Україні.
Про потребу появи в Україні єдиної помісної Української православної церкви неодноразово говорив і Президент України Віктор Ющенко. Саме з його ініціативи в Універсалі національної єдності з’явилося відповідне положення.
Однак, як на мене, тут необхідно акцентувати увагу на важливому моменті – якщо йдеться про помісну Українську православну церкву, то вона в Україні де-факто вже існує. Це Українська православна церква Київського патріархату!
Важливою є теза Історико-канонічної декларації (яку ми сьогодні обговорюємо) про те, що: „Київський Патріархат є помісною Православною церквою, яка звершує своє служіння в Україні для віруючих усіх національностей, а не тільки для українців”.
Проблема полягає лише у визнанні її статусу іншими помісними православними церквами. Ми пам’ятаємо специфіку та труднощі розв’язання цього завдання на прикладі Московського патріархату, який більше ста років не визнавався Вселенським православ’ям.
Якщо ж питання ставити ширше – про утворення єдиної помісної УПЦ, то це, безумовно, питання яке вимагатиме консолідації зусиль представників УПЦ Київського патріархату, УПЦ Московського патріархату та УАПЦ.
Чи реально це?
Відповім як політик, який аналізує зовнішні впливи на внутрішньо українську суспільну ситуацію. За умов коли головним завданням суспільства є утвердження європейського курсу України, подолання, насамперед, внутрішніх політичних розколів, громадські діячі і політики, на жаль, приділяють мало уваги проблемі єдиної помісної УПЦ. А дарма! Бо це питання якраз лежить в руслі головного напрямку сьогоднішньої української політики.
Отож завданням тих православних віруючих, які хочуть, щоб в Україні була незалежна Православна Церква, має бути – утвердження Української православної церкви Київського патріархату! Іншого реального шляху на даний момент немає і про це неодноразово наголошував Його святість патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Україна, як ніколи, сьогодні потребує впливової помісної православної церкви. Церкви, яка б стала суспільним духовним орієнтиром, святинею, яка консолідуватиме націю для вищого служіння. Я це кажу як народний депутат України, як представник Львівщини, як зрештою, не буду приховувати, - греко-католик. За статистикою та соціологією наш край є найбільш релігійним (нехай не ображаються інші регіони це історична реальність) і саме у нас розташовані найпотужніші єпархії Київського патріархату. Значна частина моїх виборців – вірні УПЦ Київського патріархату. Я не можу не рахуватися з цим і готовий у всьому допомагати Київському патріархатові.
Ми пам’ятаємо, що початок 90-тих років уже минулого ХХ сторіччя на теренах Львівської області ознаменувався періодом міжконфесійних конфліктів. Тоді православні та греко-католики йшли брат на брата, забуваючи, що вірують в одного Господа – Ісуса Христа. Слава Богу це протистояння минулося. Люди зрозуміли, що всі вони українці і всім треба жити в мирі та любові. Важливу роль відіграла тоді зважена та відповідальна позиція предстоятелів УГКЦ і УПЦ КП. Принагідно дякую за це Вам, Ваша Святосте. Досвід, здобутий нами на західних теренах України у вирішенні таких конфліктів може бути корисним для всієї держави.
Найважливіше, що може, і робить Церква для нашого народу – це повсюдне утвердження традиційної християнської моралі. Корені сьогоднішньої нашої політичної кризи лежать у відсутності християнської моралі серед багатьох політиків, підприємців, державних службовців. Політики з легкістю переступають через Заповіді Божі, ніби вони не існують взагалі, мені відомо наскільки цинічною та безвідповідальною стала українська політика, особливо в останній час. Це вже видно не лише з кулуарів парламенту, з коридорів Кабінету Міністрів, чи Секретаріату Президента. Я Вам скажу більше – народ, дивлячись на політиків із екранів телевізора, чи читаючи газети, не отримує позитивних прикладів поведінки, і навпаки, втрачає останні моральні орієнтири: де є Правда, де Добро, а де – Зло.
Якщо нашу країну ставлять на межу роз’єднання, відверто говориться про громадянську війну, то тут надзвичайно потрібним є потужний голос Церкви, яка б закликала схаменутися! Але авторитетним тут може бути голос лише незалежної Церкви, яка не піддається земним, та ще й іноземним впливам.
Як колишній правоохоронецьта член партії Християнсько-Демократичний Союз, я прекрасно знаю, що корені зла неможливо ліквідувати тільки заборонами, грубою силою. Побороти зло, яке буйним цвітом поросло у нас, можна лише спираючись на мораль, за допомогою виховання людей. Це може знову ж таки зробити лише впливова помісна Українська православна церква, яка вчитиме своїх віруючих, українських громадян, Заповідям Божим, і зробить їх Конституцією нашої суспільної моралі. Бо це є та Конституція, до якої ніхто не зможе внести змін та поправок, чи провести її реформу. Коли Церква відновить у суспільстві переконання, що крім земного суду є ще Суд Божий, який найсправедливіший і якого не уникне жодна людина – ми почнемо жити в іншій державі – державі моралі і совісті.
Потрібно, щоб з одного боку політики, які у своїй діяльності спираються на християнську мораль, а з другого – Помісна Церква, має взятися за відродження у душах нашого народу моральних цінностей, які протягом десятиліть викорінювались безбожним режимом. Тоді ми збудуємо країну, в якій крадіжка не буде суспільною нормою, а бажання просто так, згідно з Заповідями Христовими безкорисно допомогти ближньому не буде чимось надзвичайним. Ми мусимо це зробити, і я готовий співпрацювати разом з Вами і допомагати Вам у всьому.
Я вірю, що прийде колись той час, колив Україні стабілізується політична ситуація, на новий рівень розвитку вийде економіка, а всі наші Церкви об’єднаються в одну помісну, визнану всім світом Церкву. Бо сказано: «… радійте, удосконалюйтеся, тіштеся, будьте однодумні, майте мир, - і Бог любові та миру буде з Вами!» (Послання до Коринтян, 13:11).
Бажаю всього найкращого.
Слава Україні!
