Паломництво по монастирям та храмам Сіверщини.

2 – 3 червня парафіяни церкви прп. Миколи Святоші в Києві звершили прощу по святиням півночі Чернігівської та Сумської областей. Дорогою не обминали інші святині, якими так багата Чернігівська земля. Перша зупинка – місто Козелець. Собор Різдва Пресвятої Богородиці (1752 – 1763 рр.), ― найпрекрасніший витвір архітектора Квасова А.В. у співавторстві з І.Г. Григоровичем-Барським. Славиться собор своїм величним 5-ти ярусним іконостасом, ласкою Божою збереженим у розібраному вигляді за часів радянської влади і тепер відновленому. Фундаторка – козачка з с.Лемеші Наталя Розумиха, в майбутньому графиня Розумовська, мати останнього українського гетьмана Кирила Розумовського і свекруха імператриці Єлізавети (що була у таємному шлюбі із старшим сином Розумихи Олексієм). Прах Наталії Даміановни Розумовської покоїться у кам’яному саркофазі нижнього храму святих мучеників Адріана і Наталії. Чудова 4-х ярусна дзвіниця завершує ансамбль. Помолившись перед чудотворною іконою Іверської Божої Матері (Афонської школи іконопису), яка знаходиться у центральній частині нижнього храму, прочани попрямували до Чернігова.

Коротка зупинка у Дитинці, де залишилися чудові пам"ятки архітектури часів Київської Руси: Свято-Спаський, П’ятницький та Борисоглібський храми. Ми сюди ще, дасть Бог, повернемось.

Прямуючи вздовж широкоплинної річки Десни та безмежних чорноземних ланів в”їзджаємо у м.Седнєв, давньоруське м.Сновськ, а у 17-18ст. – дідивщина славного козацького роду Лизогубів. Оглядаємо зовні Свято-Вознесеньську церкву 19ст., на жаль, зачинену, колишню усипальницю Лизогубів (поховання було знищено). На церковній ділянці з північного боку – пам’ятник із зворушливим написом в пам’ять місцевого Божого чоловіка – Гриця Мирошникова (пом. 1852р.), лагідно званого в народі “Золотесеньким”.

Пам’янувши юродивого на його могильці, їдемо густими сосновими лісами на північ, в українську глибинку з незайманою природою. Мета наша – відвідати стародавній Домницький на честь Різдва Богородиці чоловічий монастир. Він був заснований у 17ст., на початку як усамітнений скит Чернігівського Борисоглібського монастиря, у лісі, на місці знайденої ікони Пресвятої Богородиці хворою дівчинкою Домною, яка нею зцілилася. Згодом на місці скита виник монастир. Опікувалися цією обителлю українські гетьмани, опісля - графи Безбородки. Гетьман Мазепа споруджує тут у 1698р. великий храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Головною святинею монастиря з тих давніх часів і донині є вже згадувана Домницька чудотворна ікона Божої Матері. Своєю милістю Пресвята Діва через цей чудотворнуий образ врятувала від чуми населення містечка Березного у 1771 р. Пошесть відступила після хресного ходу навколо міста з іконою.

В 20 ст. безбожна радянська влада сплюндрувала обитель, у монастирі влаштувала сільгоспартіль, а в 50-і роки обезглавлений храм перетворила на чоловічу в’язницю.

Але Бог посоромлений не буває. У 1941р. на монастирському подвір’ї відроджується жіноча обитель з церквою св.вмчц.Параскеви (побудована батьками князя Безбородька у 18ст.). Влада закриває і її у 1952р. Втретє у 20ст. Божий промисел відновлює чоловічий монастир у 1995 р. Поряд з в’язницею, обителлю гріха та скорботи, діє Божа благодать і відновлюється віра і надія на спасіння.

Зараз у цьому незайманому цивілізацією тихому куточку Чернігівщини, у безпосередньому сусідстві з в’язницею, шестеро ченців монастиря ведуть невидиму духовну брань з темною силою, допомагаючи ув’язненим пізнати Бога живого. Відвідини Домницького монастиря справили на нас незабутнє світле враження.

По дорозі на північ, у цей день в селі Жукля оглядаємо монументальну Покровську церкву (1911-1914 рр.) із прибудованою над входом дзвіницею, яка мала колись 7 дзвонів, а зараз, нажаль, лише 4. Храм за архітектурними формами дещо нагадує Покровську церкву у селі Пархомівка Володарського району Київської області.

Вже під вечір в’їзджаємо у Новгород-Сіверський – стольне місто молодшої лінії Чернігівських князів, засноване у 1030р.. За гетьманських часів, з 1651р. це є сотенне місто Війська Запорізького, з монастирем-фортецею та архиєписькопською резиденцією Лазаря Барановича (1620-1693рр.), видатного діяча православної Церкви, письменника, проповідника. З його іменем пов’язана забудова комплекса Спасо-Преображенського монастиря, яка майже вся збереглася у первісних формах українського барокко (крім давнього Преображенського собору 12 ст., який був розібраний у 1787р. та наново побудований архітектором Джакомо Кваренгі у стилі класицизму у 1791-1806 рр.). Небесним заступником монастиря і міста є Святитель Димитрій Ростовський (Туптало), який наприкінці 17ст. тут закінчив 3-й том “Четьїх Міней”.

 

Відстоявши вечірню прочани оглянули монастир. Ансамбль вражає своєю величністю, єдністю стилю і завершеністю, і, водночас, красою і людяністю форм, без зайвої монументальності. Молитви архиєпископа Барановича, святителя Димитрія освячує весь комплекс: в”їзну башту з дзвіницею (16-19 ст.), Спаський собор і, особливо, палатний корпус із Петропавлівською церквою (1693р.), покої настоятеля з Ільїнською церквою (16-18 ст.), келії братії (17 ст.), бурсу (1635 р.). Скрізь тиша, благодать. Тільки оборонні стіни та вежі монастиря нагадують, що це була фортеця.

Переночувавши у пансіонаті, зранку вирушаємо далі у напрямку на Глинську пустинь, через міста Шостку та Глухів Сумської області.
Монастир в Глинській пустині, заснований у 16 ст., в свій час знаний на всю Україну і Росію центр православного старчества (як і Оптина пустинь), ставропігіальний монастир “Глинська Різдво-Богородицька пустинь”. Обитель знаходиться у лісах на південь від міста Глухова, на ділянці, яка збігає на просторі заливні луки річок Клевень та Обеста. За переданням монастир виник на місці знайдення бджолярами у лісі на дереві чудотворної ікони Божої Матері.

 

За часів радянської влади Глинська пустинь була закрита і майже повністю розорена, головні храми були зруйновані. Лише за короткий період 40-60х років 20 ст. братія повертається до пустині і відроджує старчество, але влада знову закриває обитель. В руїнах знаходяться храми на честь Різдва Пресвятої Богородиці (1740 р.), Успіння Пресвятої Богородиці (1763-1889 р.), надвратний на честь Іверської Божої Матері (1781 р.).

Життя у святій обителі завирувало у часи незалежної України. У 1994-1996 р. весь комплекс був повернений Українській Православній Церкві, а пустині був надан статус ставропігії. Почалася відбудова архітектурних споруд. У 1998-1999 р. побудовані храм-каплиця на місці з’явлення Глинської чудотворної ікони Божої Матері, надвратний храм на честь ікони Божої Матері Іверської, у якому зараз знаходиться Глинська чудотворна ікона. В 2001 p. постає храм на честь свт. Миколая Чудотворця архиєпископа Мир Лікійських, з книгарнею на цокольному поверсі, а в 2002р. – криниця із святою водою, з гарною сінню над нею. Ще багато залишилось впорядкувати, головне ж – відродити давні духовні традиції святого старчества. Воскреси, Господи Боже, душі наші у щирій вірі та братській любові!

Відпочивши та пообідавши у монастирській трапезній, прочани попрямували у місто Глухів – другу гетьманську столицю після знищення Батурина військами Меншикова. У 1708 р. столицю Гетьманщини, на вимогу Петра І було перенесено під московський кордон до полкового міста Глухова.

В Глухові збереглися чотири старовинні церкви, в тому числі три кам’яні. Найдавнішою є козацька Свято-Миколаївська церква (1693 р.), побудована у стилі мазепінського барокко. Кам’яна, двоповерхова, з прибудованою у 1871 р. триярусною дзвіницею, по боках – з шостиколонними вхідними портиками. Церква справляє величне враження з її масивними верхами, увінчаними барочними главами. Спасо-Преображенська козацька церква побудована пізніше, у 1765 р., після періоду гетьманщини (ліквідованої у 1764 р.), у часи правління Катерини ІІ. Архітектура її носить стильові відзнаки пізнього барокко і, водночас, класицизму. Центричний головний об’єм храму наростає вгору, від невисоких напівкруглих апсид до масивного четверика, який прикрашають з усіх чотирьох боків трикутні фронтони. Завершується композиція могутнім гранчастим барабаном з барочними главою та маленькою стрункою главкою. Гармоничні пропорції і виразний силует храму нагадують творчий почерк І. Григоровича-Барського, відомого українського майстра та його творіння – церкву Трьох Святителів у с.Лемеші (1755 р.) на Чернігівщині. Фундатором Спасо-Преображенського храму у Глухові був козацький осавул артилерії Григорій Кологривий.

Навпроти Спасо-Преображенської церкви, на головній соборній площі міста піднімає свої п’ять глав найбільша церква Глухова – храм трьох святих Анастасій, побудований наприкінці 19 ст. (у 1884-1893 р.) на замовлення і гроші трьох братів-цукрозаводчиків Миколи, Федора і Семена Терещенків, синів відомого мецената міста багатого фабриканта Артемія Яковича Терещенка. Автор проекта – архітектор Андрій Гун з Петербурга. Величезний храм споруджений на місці старого храму того ж наймення, побудованному у 1717 р. гетьманшей Анастасією Скоропадською. Тож не дивно, що згідно із задумом братів Терещенків, головний храм міста Глухова мав зберегти першу назву.

 

Храм трьох святих Анастасій побудований у неовізантійському стилі і нагадує своїми архітектурними формами Свято-Володимирський собор у Києві. Інтер’єр багато оздоблений настінними розписами та іконами відомих художників: Верещагіна, Мурашко, Пимоненко, братів Сведомських, і має чудовий мармуровий іконостас. Алтар храму освячує чудотворна ікона Божої Матері “Дубовицька”. Святий образ захистив місто Глухів від епідемії холери в часи другої світової війни (1941-1945 рр.). З великим душевним трепетом ми оглядали цю святиню та її святі ікони, згадуючи добрим словом пам’ять її щедрих фундаторів та меценатів.

Із світлим настроєм, через міста Батурин і Борзну ми повернулися до Києва.