Реформа давно назріла. Її слід було б розпочати значно раніше. Але ми, православні, спершу до всього приглядаємося, а потім робимо висновки. Коли в Україні постало питання про якісну освітню реформу, то й ми зрозуміли, що не можемо бути осторонь. Наприклад, коли з’явилися форми акредитації світських вищих навчальних закладів і змінилася навіть форма студентського квитка (він почав містити інформацію про кожного студента), наші учні втратили пільги, які мають їхні колеги зі світських ВНЗ. Це нас змусило замислитися над потребою акредитації. Ішлося про зміну форми «чотири плюс чотири» (тобто чотири роки в семінарії, а потім чотири — в академії) на «чотири плюс один плюс три»: чотири роки в Православній богословській академії, з можливістю отримати диплом бакалавра богослов’я, плюс рік навчання в магістратурі з отриманням диплома магістра та три роки в аспірантурі, після чого можна отримати ступінь кандидата богословських наук. Ми йшли за реформою світських навчальних закладів і наблизилися до стандартів Міністерства освіти і науки.