Житіє і чудеса святого пророка Єлисея

Святий пророк Єлисей був сином Сафата з коліна Рувимового. Він народився в місті Авел-Мехола (3 Цар. 19, 16) і був великим чудотворцем. Саме народження його супроводжувалося чудесними явищами: у місті Силом, далеко від Єрусалима, був золотий телець, якому ізраїльтяни, розбещені в ідолопоклонстві, поклонялися, як Богові, і приносили жертви. У момент народження Єлисея цей бездушний телець так голосно закричав, що рев його було чути навіть у Єрусалимі. Тоді, як усі дуже дивувалися цьому, якийсь священик, сповнений Святого Духа, сказав: “Великий пророк Божий народився нині, і він повинен буде зруйнувати істуканів і скрушити сильних!”

Коли ж Єлисей досяг повноліття, проводячи своє життя в дівственній чистоті на славу Божу, Бог покликав його на пророче служіння. Покликання це звершилося так. Одного разу Єлисей дванадцятьма парами волів орав землю. Святий пророк Ілля, який перебував у той час на горі Хорив у розмові з Богом, отримав повеління від Бога помазати Єлисея замість себе на пророка. І ось, коли Єлисей був у полі, святий пророк Ілля наблизився до нього, поклав на нього свою милоть, і, передавши йому волю Господню, назвав його пророком, і повелів йому слідувати за ним. Єлисей відразу ж усе залишив і готовий був з усією щирістю йти за святим пророком Божим Іллею, і лише попросив у нього дозволу ненадовго відлучитися додому, щоб попрощатися з батьком і матір’ю. Удома він узяв ту пару волів, якою сам орав, заколов їх, а плуг розсік на дрова. Він поклав волів на вогонь і, засмаживши їх, пригостив людей, які трапилися. Після цього, поцілувавши батька і матір, Єлисей негайно пішов за Іллею і служив йому, навчаючись у нього відання таїн Божих. По благодаті Божій він став пророком, не меншим за вчителя і наставника свого – святого Іллі. Коли ж Богові угодно було взяти раба Свого Іллю у вихорі на вогненній колісниці на небо (4 Цар. 2, 1–15) і переселити його в рай, то Ілля запитав у Єлисея, якого дару він бажає від Бога, щоб виклопотати йому це своєю молитвою.

“Проси, – сказав він, – що зробити тобі, перш ніж мене заберуть від тебе”.

Єлисей не просив собі чогось земного тимчасового, бо для того, хто залишив усе заради Бога, зубожів духом, вважаючи все за ніщо, – не було потрібно нічого на землі. Він не просив у Іллі ні здоров’я для тіла, ні тривалого перебування в цьому тимчасовому житті, але виклопотав собі благодать Духа Святого, більшу порівняно з тією, що спочивала на святому Іллі.

“Нехай буде, – сказав він, – той дар пророцтва і дар чудотворення, який є у тебе, удвічі більшим у мене! Щоб я міг заблудлих людей, які відійшли до служіння Ваалу, словом пророчим навчити, підтверджуючи свої повчання чудотворенням, і через це навернути їх знову до єдиного істинного Бога”.

Ілля погодився на прохання Єлисеєве, але поставив йому умову: “Якщо побачиш, як мене заберуть від тебе, – то буде по-твоєму”. І ось, коли вони продовжували шлях і розмовляли, явилася вогненна колісниця і вогненні коні, які відділили їх один від одного, і Ілля у вихорі понісся на небо. Єлисей дивився і волав: “Отче мій, отче мій! Колісниця Ізраїлева і кіннота його!”

Коли Єлисей уже не бачив вогненної колісниці, що далеко сховалася від нього разом з Іллею у висоті, то почав плакати за ним, як за батьком, роздерши одяг свій навпіл. Але він побачив спущену з висоти Іллею милоть, яка і покрила його, і він прийняв її як знак отриманого подвійного духу Іллі і отримав утіху в своїй печалі за ним. Він зберігав її у себе як великий скарб або як дорогоцінну царську порфіру, – і цією милоттю сотворив таке ж чудо, як раніше Ілля. Бажаючи перейти річку Йордан, він милоттю вдарив по воді, – вона розступилася, і Єлисей перейшов по сухому. Ученики пророчі, які жили в Єрихоні і бачили це диво, переконалися, що дух Іллі спочив на Єлисеї, і, прийшовши до нього, вклонилися йому.

Святий же Єлисей прибув у Єрихон і зупинився в ньому, щоб пробути тут якийсь час. Жителі міста прийшли до нього і сказали: “Місце розташування міста нашого гарне, як і сам ти бачиш; але вода нехороша, а від неї і земля безплідна!”

Єлисей попросив, щоб принесли йому новий водонос і всипали в нього солі. Коли це виконали, він узяв водонос і пішов до того місця, де були джерела і, висипавши там сіль, сказав:

– Так говорить Господь: “Я зробив цю воду здоровою: вона не буде вже тепер причиною смерті і безпліддя”.

Після цього з Єрихона Єлисей вирушив до міста Вефіль, жителі якого ізраїльтяни, відступивши від Бога, поклонялися ідолам. Коли він наближався до міста, то маленькі діти, що гралися на дорозі, зустрівши його і бачачи його плішиву голову, почали сміятися з нього і кричати: “Іди геть, плішивий! Іди геть, плішивий!”

Єлисей, проходячи повз них, обернувся; він побачив, що вони йдуть за ним, продовжуючи насміхатися і кричати, прокляв їх ім’ям Божим. І ось вибігли з лісу дві ведмедиці і розтерзали сорока двох отроків, – інші ледве врятувалися втечею в місто. Цією стратою пророк Божий праведним судом покарав тих дітей за наругу і присік їм життя, щоб, прийшовши в мужній вік, вони не стали злішими людьми. Батьків же їхніх покарано цим за ідолопоклонство. Разом з тим вони отримали гірке повчання виховувати дітей в страху Божому і наставляти їх на благоговійне шанування слуг Божих. З Вефіля Єлисей пішов на гору Карміл і звідти повернувся в Самарію.

У той час в ізраїльтян починалася війна проти моавитян. Цар моавитський, землю якого переповняли стада, зазвичай присилав щорічно царю ізраїльському данину – сто тисяч ягнят і сто тисяч овець з руном. Після смерті ж Ахава, царя ізраїльського, Моса, цар моавитський, відрікся від царства Ізраїльського і припинив присилати звичайну данину.

Тоді Іорам, син Ахавів, що царював над Ізраїлем у Самарії і тримався нечестя свого батька, зібравши свою військову силу і запросивши на допомогу Іосафата, благочестивого царя юдейського з Єрусалима, а також підлеглого йому царя Едомського, вирушив на моавитян через пустелю Едомську. З волі Божої, в полках перебував і святий пророк Єлисей. Сім днів ішли три царі зі своїми полками, і не було води ні для людей, ні для худоби; всі знемагали від спраги. Іорам, цар ізраїльський, сказав зітхаючи:

– Зібрав Господь нас – трьох царів, щоб віддати в руки моавитян.

Цар же юдейський запитав:

– Чи немає тут при полках когось із пророків, через якого можна було б запитати Господа?

Слуга царя ізраїльського повідомив, що в полках перебуває Єлисей, син Сафата, який служив пророкові Іллі, зливаючи воду на його руки.

 Цар же Іосафат засвідчив про Єлисея, сказавши:

– В цьому мужеві перебуває слово Господнє.

І ось три царі прийшли до святого Єлисея і попросили його помолитися за них Господу, щоб Він відкрив їм, що на них чекає.

Але святий Єлисей відповів Іораму, царю ізраїльському:

– Що спільного у мене з тобою? Іди до пророків отця свого Ахава і матері своєї Ієзавелі і їх запитай, щоб вони сказали тобі, що вас чекає.

Іорам же, цар ізраїльський, смиренно сказав йому:

– Невже Господь зібрав нас, трьох царів, щоб віддати в руки моавитян?

Єлисей відповів йому:

– Закликаю в свідки Господа сил, перед Яким схиляюся, що якби я не шанував Іосафата – благочестивого царя юдейського, то не побажав би бачити і тебе – ідолопоклонника.

Після цього Єлисей звелів, щоб до нього привели співака. І тоді з’явився співак-левіт, який умів чудово співати псалми Давида, і заспівав. Дух Господній зійшов на Єлисея, і він, пророкуючи, сказав: “Копайте глибокі рови, бо так говорить Господь: ви не побачите ні дощу, ні вітру, а рови наповняться водою, яку питимете ви і худоба ваша, та й самих моавитян Господь віддасть у руки ваші, і ви переможете їхню силу і зруйнуєте всі їхні укріплені міста, посічете всі дерева плодоносні і всяке водне джерело загатите каменем і землею і всю країну Моавитську спустошите”.

І збулися всі слова пророка. На ранок, коли благочестивий Іосафат, цар єрусалимський, за звичаєм своїм приносив жертву Богові руками священиків, люди побачили воду, що текла по шляху Едомському, яка досягла спочатку місця, де стояли полки Іосафата, і, розливаючись по околиці, наповнювала всі рови та улоговини потоків по долині; і вся земля просочилася водою і стала вологою. Люди угамували спрагу і, підкріпивши сили, рушили на моавитян і завдали їм тяжкої поразки: всю країну їхню полонили, і за велінням пророка, спустошили її, і після цього з торжеством повернулися у свою країну.

Якось одна вдова учня пророка з жалем говорила Єлисею: “Раб твій, а мій чоловік, помер. Ти ж його добре знаєш як людину богобоязливу. Тепер приходить кредитор, якому дуже багато заборгував мій чоловік, і не знаходить що у мене взяти, бо я зовсім нічого не маю, і тому бажає взяти в мене собі на роботу двох моїх синів, що залишилися мені на втіху в моєму вдівстві, дорогих мені як зіниці очей моїх”.

Так гірко волала вдова до пророка Божого. Як розповідали, ця вдова була дружиною пророка Авдія, управителя будинку Ахава, який приховав від меча цариці Ієзавелі сто пророків Божих і утримував їх на свій рахунок, на що витратив усе своє майно, заборгувавши позикодавцям. Помираючи, він віддав дружину і дітей на Промисел Божий, заповідаючи їм твердо покладати надії на Господа. Святий пророк Єлисей, змилостивившись над вдовою та її дітьми, запитав:

– Що ти бажаєш, аби я зробив для тебе? Скажи, що ти маєш тепер у домі своєму?

Вона відповіла:

– У мене в домі немає нічого, крім посудини з невеликою кількістю єлею.

Тоді Єлисей сказав їй:

– Іди і попроси у своїх сусідів якомога більше порожніх сосудів і, зачинившись у домі з синами своїми, наливай зі своєї посудини єлей у всі ці сосуди, і вони наповнюватимуться.

Вдова виконала повеління пророка Божого. Вона зібрала у сусідів порожні сосуди, поставила їх у домі, зачинила за собою двері і наливала єлей зі своєї посудини у сосуди, що випросила. Сини її, допомагаючи матері, подавали сосуди і наповнювали їх, і єлей не зменшувався в її посудині, а лився як з джерела. Коли всі сосуди було наповнено, жінка сказала синам: “Підставте ще сосуд”. Але діти сказали, що вже немає порожнього посуду, і єлей перестав текти з посудини вдови. Вдова з великою радістю поспішила до чоловіка Божого і розповіла йому про це диво. Єлисей же велів їй іти і продавати цей єлей і заплатити борг свого чоловіка, а на те, що залишиться, харчуватися зі своїми синами.

Трапилося святому пророкові Єлисею проходити через місто Сонам. Тут одна багата жінка запросила його до себе спожити хліб і зі всією щирістю пригощала чоловіка Божого. Пророкові Єлисею дуже часто доводилося проходити тим містом, подорожуючи від Карміла до Йордана, або в Галгали, або в Єрихон, і звідти повертатися до Карміла. Після запрошення жінки він постійно заходив у її дім їсти хліб, бо вона була благочестива і добродійна. Одного разу жінка та сказала чоловікові: “Я впевнилася в тому, що чоловік Божий, який часто проходить мимо нас, – людина свята. Влаштуймо йому невелику світлицю, поставмо йому там ліжко, стіл, стілець і свічник, щоб він, заходячи з дороги до нас, міг відпочити”.

І влаштували так. І святий пророк кожного разу зупинявся в цій світлиці, коли траплялося йому бути в цьому місті. Одного разу чоловік Божий, відпочиваючи в світлиці, влаштованій для нього, роздумував, чим би віддячити цій гостинній і добродійній жінці. Він звелів своєму слузі Гієзію покликати жінку. Коли вона увійшла, чоловік Божий сказав їй:

– Ось ти так піклуєшся про нас. Чим я можу віддячити тобі за це? Чи немає у тебе якого прохання до царя, або князя, або воєначальника?
Вона відповіла:

– Немає у мене ніякого прохання до них, тому що я живу серед свого народу.

Коли жінка пішла, святий звернувся до Гієзія, запитавши у нього поради, чим би можна було віддячити тій жінці за її благодіяння. Гієзій відповів:

– Жінка ця не має дітей, а чоловік її старий, благай Бога, щоб Він подав їй спадкоємця-сина.

Угодник Божий вчинив так. Він щиро підніс палку молитву за жінку до Бога і, отримавши сповіщення від Нього, повелів повторно покликати її до себе. Коли вона увійшла і стала у дверях, чоловік Божий сказав їй, що вона зачне і народить сина. Жінка поклонилася йому і, ніби не вірячи від радості, з благанням просила святого запевнити її в тому. Святий переконав її, щоб вона твердо вірила правдивому слову. Жінка справді зачала і через певний час народила сина, якого вигодувала своїми грудьми. Одного разу, коли отрок уже виріс, влітку він пішов до батька свого на поле, де були жнива. Пробувши там недовго, він захворів на головний біль і закричав: “Голова болить, голова болить!”

Батько звелів слузі віднести хворого сина додому. Дома хворий отрок пролежав на колінах у матері тільки до опівдня і помер. Мати узяла померлого, віднесла до світлиці пророка, поклала його на ліжко і, зачинивши двері, вийшла та покликала свого чоловіка. Нічого не сказавши йому про смерть сина, вона попросила у нього, щоб він прислав їй слугу і осла, оскільки вона повинна йти до людини Божої на Карміл, звідки швидко повернеться.

Чоловік запитав її: “Навіщо ти підеш до нього? Адже нинішній день ні новомісяччя, ні субота?” (У ці дні до святого пророка Єлисея, який жив на Кармільській горі, збиралися люди для славослів’я Божого і повчання). Дружина ж відповіла, що хоч нині не субота, і не новомісяччя, але вона повинна йти, – і з поспіхом вирушила до святого. Коли вона наближалася до Кармільської гори, чоловік Божий, передбачивши її прихід, сказав своєму слузі Гієзію:

– Це та сонамітянка. Біжи назустріч їй і запитай: “Чи здорова ти? Чи здоровий чоловік? Чи здоровий син твій?”

Вона сказала Гієзію, який зустрів її:

– Здорові.

Але коли вона прийшла до святого на гору, то припала до його ніг. Гієзій хотів було відсторонити її від нього, але Єлисей сказав:

– Залиш її, бо душа її нині тужить. Господь же утаїв від мене про її печаль і не відкрив мені.

Жінка сказала:

– Чи просила я сина у господаря мого? Чи не сам ти, господарю мій, виблагав його мені у Бога? Чи не говорила я: не дай мені обманутися? І ось син мій нині помер.

Чоловік Божий розчулився і, давши свою палицю Гієзію, повелів йому швидше йти і покласти цю палицю на померлого отрока. Мати ж померлого отрока не задовольнялася цим і, припавши до святого пророка, казала йому: “Живий Господь, і жива душа твоя, я не відстану від тебе”. Тоді святий Єлисей встав і пішов разом із нею. Гієзій же, прибувши раніше за нього, поклав палицю на обличчя отрока, але отрок не виявляв ознак життя. Тоді Гієзій повернувся і, зустрівши чоловіка Божого, сказав йому, що отрок не воскрес. Нарешті, прибув у місто сам святий пророк Єлисей і, увійшовши в дім жінки, пройшов у світлицю. Тут на його ліжку лежав померлий отрок. Святий Єлисей зачинив двері і, помолившись Господу, простягнувся над отроком, припавши своїми вустами до його вуст, і своїми очима до його очей, і поклавши руки свої на його руки, і свої коліна на його коліна, і дихав на нього, – і тіло отрока стало зігріватися. Пророк устав, походив по кімнаті і знову простягнувся над отроком. Так було сім разів, після чого отрок розплющив очі. Єлисей звелів Гезію покликати матір отрока. Коли вона увійшла, Єлисей сказав їй:

– Візьми сина свого!

Жінка припала до ніг чоловіка Божого і, взявши живого сина свого, радіючи, віддала хвалу Богу.

Після цього пророк Божий Єлисей прийшов у Галгал, місце, де в давнину ізраїльтяни на шляху в землю обітовану переходили річку Йордан. Тут пророк Єлисей пробув тривалий час. І ось настав голод у тій країні. З пророком були й ученики його, що проводили життя, уподібнившись йому: в чистоті й убогості, подібно до ченців нової благодаті. Чоловік Божий з учениками перебував в особливо безлюдному місці. Єлисей наказав слузі своєму поставити на вогонь великий казан і варити юшку для учнів, яких було сто чоловік. Один ученик пішов у поле збирати зелень і знайшов дикий плід, на вигляд схожий на виноград, що називався колокінхідою, дуже гіркий, через що називали його також жовчю землі. Плід цей дуже шкідливий для здоров’я, хоч і вживається при лікуванні, але вживання його у великій кількості заподіює смерть. Той, що збирав, не знав уієї шкоди цього плоду і тому набрав повний одяг свій і всипав у казан, щоб зварити. Коли їжу подали учням і вони спожили її, – одразу відчули гіркоту і захворіли.

– Смерть у казані, чоловіче Божий! – закричали вони з переляку, звернувшись до Єлисея, і перестали їсти.

Єлисей велів усипати трохи муки в казан. (не для того, щоб знешкодити їжу, а щоб приховати своє чудотворення) – їжа стала приємною і нешкідливою, і всі наситилися нею і зцілилися.

У цей час прийшов до святого пророка Єлисея один благочестивий муж з міста Ваал-Шаліші і приніс двадцять ячмінних невеликих хлібців від першого збору ячменю. Чоловік Божий велів ті хлібці роздати присутнім. Але слуга його сказав, що цих маленьких хлібців не вистачить на сто чоловік.

Єлисей відповів йому:

– Роздай усім, нехай їдять, бо так Господь говорить, усі вони наситяться, і ще залишиться.

І справді, сто чоловік наситилося, і, за словом Господнім, сказаним вустами пророка, залишилося багато шматків.

У той час захворів на проказу знаменитий воєвода царя Сирійського, на ім’я Неєман: він славився своєю хоробрістю і воєнними перемогами і тому мав велику пошану від царя. Хворіючи тривалий час, Неєман не знаходив лікарів, які б могли зцілити його. Одного разу сирійські воїни привели з ізраїльської країни узяту в полон дівчинку і віддали її в служіння дружині Неємана. Дівчинка та чула від своїх батьків про святого пророка Єлисея і про великі чудеса, що звершувалися за його молитвами, і сказала про те господині, якій служила.

– О, якби господар мій, – казала та дівчинка, – побував у пророка Божого, який у Самарії, то він зняв би з нього проказу!

Ці слова дівчинки дружина Неємана і переказала своєму чоловікові. Неєман пішов до свого царя і став просити у нього, щоб він відпустив його в землю ізраїльську, в Самарію – до пророка Божого на зцілення. Цар не тільки дозволив йому йти, але й дав з ним лист до царя ізраїльського Іорама, сина Ахавового. Неєман, узявши з собою дари для чоловіка Божого, – десять талантів срібла, шість тисяч золотих монет і десять змін дорогого одягу, – прибув у землю ізраїльську і подав цареві Іораму лист від свого царя. У листі було написано: “З листа, який ти отримаєш, дізнаєшся, що я послав до тебе слугу мого Неємана, щоб ти очистив його від прокази”.

Цар ізраїльський Іорам, прочитавши лист царя сирійського, сильно засмутився і, роздерши на собі одяг, сказав:

– Хіба я Бог, Який один може убивати й оживляти, що він прислав до мене прокаженого, щоб я очистив його від прокази? Чи не думаєте, що він шукає приводу, щоб почати війну проти мене?

Святий пророк Єлисей, дізнавшись, що цар дуже засмучений і роздер одяг свій, послав сказати йому: “Чого ти засмучуєшся і навіщо роздер одяг свій? Хай Неєман негайно прийде і дізнається, що є пророк Божий в Ізраїлі”.

Неєман прийшов з кіньми і колісницями і зупинився біля дверей дому Єлисея. Святий пророк через посланого слугу сказав йому:

– Іди, занурся сім разів у Йордані, і тіло твоє буде таким, яким було раніше.

Неєман відчув себе скривдженим цими словами пророка і пішов зі словами:

– Я чекав, що він сам вийде до мене і, вставши наді мною, закличе ім’я Бога свого, торкнеться рукою своєю до прокажених місць мого тіла і очистить проказу, а він повеліває мені йти до Йордану. Річки Дамаска, Авана і Фарфар, чи не кращі за Йордан і всі води ізраїльські? Хіба я не міг би омитися в них і очиститися?

І пішов Неєман назад з Самарії в сильному гніві. Але на шляху слуги його порадили йому послухатися веління пророка Божого і сказали:

– Якби пророк наказав тобі зробити щось дуже важке, хіба ти не виконав би його веління? А він тобі сказав тільки одне: “Занурся в Йордані й очистишся”, а ти і цього не хочеш виконати.

Неєман послухався поради своїх слуг, вирушив на Йордан, зійшов з колісниці і сім разів занурився в річці, як велів йому чоловік Божий, і негайно тіло його очистилося і він вийшов з річки бадьорим і здоровим, як юнак. І повернувся Неєман з усіма супроводжуючими його до святого Єлисея і, ставши перед ним, сказав:

– Тепер я знаю, що немає Бога по всій землі, окрім Ізраїлевого. Тому прийми від раба твого дари ці, які я приніс тобі.

І запропонував чоловіку Божому золото, срібло, одяг. Але святий Єлисей сказав йому:

– Живий Господь, Якому я служу, я не візьму в тебе нічого.

Неєман почав переконувати пророка взяти принесене, але був непохитний і не взяв нічого.

Тоді Неєман звернувся до святого з проханням:

“Дозволь рабу твоєму взяти землі, скільки можна відвезти на двох парах мулів. Привізши її додому, я поставлю жертовник Господу Богу Ізраїлевому, бо відтепер раб твій не приноситиме жертви ніяким богам, окрім Єдиного Істинного Бога”.

Святий Єлисей дозволив йому взяти те, що він просив, і відпустив його з миром. Коли Неєман пішов від чоловіка Божого Єлисея, слуга його, Гієзій, почав роздумувати: “Ось яку велику радість зробив Неєману Сиріянину господар мій, а він не взяв з рук його жодного дару. Піду вслід за ним, наздожену і візьму що-небудь у нього”.

І, вставши, поспішив слідом за Неєманом. Неєман, побачивши, що Гієзій наздоганяє його, зійшов з колісниці і пішов назустріч йому. Коли вони зійшлися, Гієзій, після вітання, сказав Неєману:

– Господар мій послав мене сказати тобі, що зараз з гори Єфремової прийшли до нього двоє учеників пророчих, і він просить тебе дати для них талант срібла і дві зміни одягу.

Неєман сказав:

– Візьми два таланти.

І негайно велів покласти срібло в два мішки, і дав Гієзію двох своїх слуг віднести послане, а крім того, дав йому й одяг. Гієзій, прийшовши з тими слугами додому у вечірніх сутінках, узяв у них принесене і, відіславши їх назад, приховав узяте в домі, а сам явився до свого господаря.

 

Святий Єлисей запитав у нього:

– Звідки ти прийшов, Гієзію?

Гієзій відповів:

– Не ходив раб твій нікуди.

Тоді святий Єлисей сказав йому:

– Хіба серце моє не ходило з тобою і не бачило, як, зійшовши з колісниці, чоловік той ішов назустріч тобі, і як ти прийняв від нього срібло і одяг; і хіба я не знаю, що ти маєш намір на це срібло купити собі олійні дерева і виноградники, овець і волів, слуг і служниць? За це проказа Неєманова пристане до тебе і до твого потомства навіки.

І вийшов Гієзій від Єлисея покритий проказою і білий як сніг.

Одного разу ученики пророчі сказали Єлисею:

– Житло, в якому ми живемо біля тебе, тісне для нас. Підемо до Йордану і принесемо кожен по колоді і зробимо собі там житло.

Святий відпустив їх. Один з учнів лагідно запросив і його самого піти разом із ними, сказавши йому: “Піди, отче, і ти сам з рабами твоїми”. Чоловік Божий встав і пішов разом із ними. Коли вони прийшли на Йордан і почали рубати дерева, у одного з тих, що рубали, зіскочила сокира з держака і впала у воду, і він закричав: “Ой, господарю мій! Сокиру цю я позичив у друга”.

Чоловік Божий запитав його, де впала сокира, і, коли той вказав місце, Єлисей відрубав кусок дерева, кинув його у воду, і сокира спливла на поверхню води. Святий велів тому, хто рубав, узяти її, і той, простягнувши руку, взяв її. Таку велику силу було дано святому чоловікові, що він міг навіть природну тяжкість заліза зменшити так, що залізна сокира плавала над водою, як лист, що впав з дерева.

Святий пророк Єлисей провидів те, що відбувається далеко від нього, з такою ясністю, ніби все це проходило перед його очима. Цар Сирійський, який воював з ізраїльтянами, багато разів радився з наближеними своїми, як влаштувати засідку для царя ізраїльського, і вказував те чи інше місце, де повинен був залягти призначений для засідки загін воїнів. Але святий Єлисей, передбачаючи це, посилав попередити царя ізраїльського, кажучи: “Стережися проходити через це місце, бо там залягли сиріяни”. Цар посилав дізнатися, чи правда це, і, впевнившись у тому, дотримувався обережності і не наближався до того місця, а сам посилав своїх воїнів, які раптово нападали на сиріян і вражали їх.

Це відбувалося кілька разів. Цар сирійський, почувши  про це, засмутився, покликав своїх підлеглих і мовив їм: “Чому ви не скажете мені, хто відкриває мої таємниці царю ізраїльському і віддає мене в його руки?” Один із них відповів йому на це: “Ніхто, господарю мій, і не від нас це виходить! А у ізраїльтян є пророк Єлисей, який передає цареві ізраїльському навіть ті слова, які ти кажеш у своїй спальній кімнаті”.
Цар сказав:

– Дізнайтеся, де пророк цей. Я пошлю воїнів схопити і привести його сюди.

Воїни, довідавшись, сказали йому, що Єлисей перебуває в Дофаїмі. Цар послав туди кінноту, колісниці і великий загін війська; уночі вони оточили місто. Рано-вранці слуга Єлисея, вийшовши з дому, побачив сирійські війська з кіньми і колісницями, які оточили місто, і, вбігши до Єлисея, закричав:

– Що нам робити, господарю мій?

Святий Єлисей відповів:

– Не бійся: з нами більше, ніж з ними.

І звернувся Єлисей до Бога з молитвою, кажучи:

– Господи! Відкрий очі отрока твого, щоб він побачив силу Твою.

І Бог відкрив очі служителя Єлисея, – він побачив, що всю гору зайнято кіньми і вогненними колісницями навколо Єлисея. Святий Єлисей вийшов зі своїм слугою з міста до сиріян, і війська рушили на нього. Єлисей помолився Господу, кажучи:

– Уразь, Господи, народ цей сліпотою.

І Господь уразив їх сліпотою, як просив Єлисей. Тоді Єлисей сказав їм:

– Це не та дорога і місто це не те, в яке вам потрібно йти; ідіть за мною, і я приведу вас до тієї людини, яку ви шукаєте.

І привів він їх у Самарію. Там Єлисей помолився Богові і сказав:

– Господи! Відкрий їм очі, щоб вони побачили, де перебувають.

І відкрив Господь очі їхні, і вони виявили, що знаходяться в Самарії. Цар ізраїльський, побачивши, що вони прибули, запитав святого Єлисея:

– Чи не повелиш, отче, їх знищити?

Але святий відповів:

– Ні, не знищуй, бо не ти привів їх сюди і не ти полонив їх своєю зброєю; але пригости їх, щоб вони йшли до господаря свого.

Цар накрив їм розкішні столи, вони їли і пили. Потім усіх відпустили до їхнього царя, і напади Сирії на землю Ізраїльську припинилися.

Минув досить тривалий час, і цар Сирійський, Венадад, почав війну з Іорамом, царем Ізраїльським. Він зібрав усе своє військо і оточив Самарію, столичне місто царів ізраїльських, де перебував тоді і святий пророк Єлисей. Почався такий сильний голод у місті, що найбідніші жителі поїдали своїх дітей. Одного разу до царя ізраїльського, коли він ходив по міській стіні, підійшла жінка і заголосила:
– Допоможи мені, господарю, царю мій!

Цар відповів їй:

– Якщо тобі не допоможе Господь, як я можу допомогти тобі? З току чи з жорна дам тобі прожиток? Втім, скажи, що тобі потрібно?

Вона почала скаржитись на іншу жінку:

– Ось ця жінка сказала мені: давай з’їмо сьогодні твого сина, а завтра мого. І ми зварили мого сина і з’їли. Наступного дня я сказала їй: давай з’їмо і твого сина, але вона його заховала.

Цар ізраїльський, вислухавши таку жахливу розповідь жінки, роздер одяг свій і страшно розгнівався на пророка Божого Єлисея за те, що той своєю порадою утримував його не підкорятися царю Сирійському і не здавати йому місто, а чекати допомоги Божої.

“Хай покарає мене Бог і додасть ще до мого покарання, якщо сьогодні голова Єлисея залишиться на ньому!” – сказав цар у гніві.

І негайно послав виконавця страти, щоб відсікти голову пророкові. А чоловік Божий був у себе вдома, і в нього були старці ізраїльські.

“Чи знаєте ви, – сказав він старцям, – що цар Іорам, син убивці Ахава, який убив неповинного Навуфея, послав виконавця страти зараз відтяти мені голову? Але ви замкніть міцно двері і не пускайте його сюди, поки не прийде сюди господар його, бо чується тупіт ніг господаря його, тому що він поспішає вже слідом за ним”.

Святий говорив ці слова тоді, коли вже підійшов цар і зупинив виконавця страти, тому що після свого лихого рішення цар розкаявся і сам поспішив услід за посланим, щоб попередити виконання жорстокого наказу, бо знав про святість пророка Єлисея і його невинність та про всі благодіяння його для Ізраїльського царства і для багатьох людей. Увійшовши до пророка, цар сказав:

– Ось яке велике лихо послав на нас Господь! Чого ж мені чекати від Нього? Віддам місто Сирійському цареві і змирюся перед ним, щоб не померти всім нам з голоду. Краще, підкорившись йому, залишитися всім нам живими, ніж, опираючись, загинути з голоду.

Але святий Єлисей, звернувшись до царя і до всіх присутніх, сказав:

– Слухайте слово Господнє! Ось що говорить Господь: в цей же час завтра у воротах Самарії продаватимуть міру муки пшеничної за один сикль і дві міри ячменю за один сикль.

Один із найближчих сановників царя, на руку якого він спирався, сказав на це Єлисею:

– Якби навіть Господь відкрив небеса, і тоді не буде того, що ти говориш.

Святий Єлисей відповів йому:

– Ти сам побачиш це на власні очі, але не скуштуєш хліба того.

Трохи заспокоївшись, цар пішов у своє шатро. І ось уночі, коли святий Єлисей молився до Господа Бога про звільнення міста, Він наслав велике сум’яття на військо сирійське: сиріянам почувся великий шум зброї та іржання коней, ніби від великого війська, що зібралося, і вони вирішили між собою, що це царі хеттейський і єгипетський, найняті царем ізраїльським, прийшли до нього на допомогу зі своїми військами.
– Тікаймо звідси, тікаймо! – кричали вони у великому страху.

І вночі разом зі своїм царем побігли назад, залишивши свої намети, коней, ослів і все, що було у них у стані, рятуючи тільки своє життя. У цю ж ніч біля міських воріт сиділо четверо прокажених, які, розмовляючи між собою, говорили: “Навіщо ми тут сидимо, чекаючи смерті? Якщо в місто підемо, то помремо з голоду, а залишаючись тут, також помремо; чи не піти нам у сирійський стан і якщо не пощадять нас, то краще померти від меча, ніж терпіти нестерпні муки з голоду”.

І, погодившись, устали і пішли в сирійський стан, покритий ще нічним мороком. Вони увійшли до стану і не знайшли жодної людини. Дійшовши до середини стану й нікого не побачивши, дуже здивувалися цьому. Увійшовши до одного з наметів, вони почали їсти і пити, взяли з нього срібло, золото, одяг і, відійшовши, сховали це. Повернувшись, вони увійшли до іншого намету і взяли з нього все, що хотіли і скільки могли донести, і знову сховали. Після цього вони почали радитися:

– Недобре ми робимо. Справжній день – день радісної вісті, а ми мовчимо, і, якщо залишимося тут до світанку, будемо винні у великому гріху. Тому поспішімо до міста й оповістімо царський двір.

Вони вирушили до міста і, підійшовши до міських воріт, сказали варті: “Ми ходили в стан сирійський і не бачили там жодної людини, і не чули навіть голосу людського; тільки коні на прив’язі та віслюки залишилися там, також і шатра стоять на своїх місцях, наповнені багатством”.

Негайно про все це сповістили царю. Цар встав уночі, зібрав наближених, почав з ними радитися і, засумнівавшись, сказав їм:

– Я відкрию вам підступний план сиріян, який вони задумали проти нас. Вони дізналися, що ми страждаємо з голоду, тому, вийшовши зі стану, сховалися десь у полі, маючи намір захопити нас живими, коли ми вийдемо, гнані голодом, і увійти до нашого міста.

Слуги царя порадили послати когось у розвідку. Відправили двох вершників, які, прибувши в стан сирійський і нікого не знайшовши в ньому, поскакали по слідах сиріян до Йордану. Весь шлях був вистелений одягом і зброєю, яку кидали сиріяни, які тікали у великому страху. Посланці повернулися і про все сповістили царя і народ. Люди кинулися з міста і розграбували весь табір сирійський. І міра муки пшеничної та дві міри ячменю продавалися за один сикль, як сказано було Господом через пророка. Вищезгаданий сановник, на руку якого спирався цар, отримав від нього наказ стати біля міських воріт і спостерігати за порядком. І ось, коли він хотів розпорядитися, щоб народ не тіснився у воротах, натовп стиснув його і задавив на смерть, як це і було передбачено людиною Божою Єлисеєм, коли цей сановник, не вірячи слову Господньому, сказаному вустами пророчими про достаток хліба, суперечив: “Якщо Господь і небо відкриє, то цього не буде” (1 Цар. 6, 24 і наст.).

Славним був цей великий угодник Божий і в інших чудесних пророчих даруваннях і діяннях, як про це докладно розповідаєтся в книгах Царств. Він передбачив семирічний голод у землі ізраїльській (4 Цар. 8, 10), передрік смерть Венадада, царя сирійського, і перехід царства Сирійського в руки Азаїла. Помазавши Іїуя – одного з князів ізраїльських – на царство (4 Цар. 9, 3), він спонукав його знищити богоненависний ідолопоклонницький дім Ахава. Іїуй убив двох царів ідолопоклонників: Іорама ізраїльського й Охозію юдейського, онука благочестивого царя Іосафата, який, не наслідуючи діда свого, ухилився в нечестя. Він убив Ієзавель, нечестиву дружину Ахава, матір Іорама, і побив усіх жерців та волхвів Ваалових. У всіх цих справах йому допомагали благословення і молитви святого пророка Єлисея.

Після смерті Іїуя царював в Ізраїлі його син Іоахаз, а після нього – Іоас, онук Іїуя. За царювання Іоаса чоловік Божий, перебуваючи в Самарії і будучи вже глибоким старцем, захворів. Цар ізраїльський Іоас прийшов побачити його і, плачучи над ним, казав:

– Отче, отче, колісниця Ізраїлева і кіннота його!

Єлисей мовив до нього:

– Візьми лук і стріли, відчини вікно на схід, де знаходиться Сирія, і натягни лук зі стрілою.

Цар виконав це. Пророк же Божий, поклавши свої руки на руки царя, сказав:

– Пусти стрілу до Сирії.

І цар пустив стрілу. Пророк сказав:

– Стріла ця – стріла спасіння Господнього, і ти переможеш Сирію.

І знову звелів цареві узяти в руки лук і стріли. Цар узяв. Пророк сказав йому:

– Удар стрілою по землі.

Цар ударив тричі і зупинився. Чоловік Божий розгнівався на нього і сказав:

– Якби ти ударив п’ять або шість разів, – то переміг би Сирію остаточно. Тепер же ти завдаси їй тільки три поразки.

Так пророкуючи царю, святий Єлисей помер. Його поховали з почестями.

Не тільки за життя пророк Єлисей творив чудеса, а й після смерті своєї явив себе чудотворцем. Через рік після його смерті несли ховати за місто одного померлого. В цей час з’явився натовп моавитян, які звершували набіг на землю ізраїльську. Ті, що несли померлого, ще здалека побачили ворогів і кинули тіло його в печеру, що була неподалік. Це була та печера, в якій покоївся прах пророка Єлисея. Як тільки тіло померлого, впавши, доторкнулося до кісток пророка, воно негайно ожило, і чоловік, вийшовши з печери, пішов у місто.

Так і після смерті Бог прославив Свого угодника. За все це Богові нашому слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас і навіки-віків. Амінь.