Президенту України
ЮЩЕНКУ В.А.
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!
Не зважаючи на Ваші численні кроки, спрямовані до подолання розділення українського православ’я, останнім часом у міжконфесійних відносинах в нашій державі намітилися загрозливі тенденції. У разі, якщо вони не будуть вчасно і ефективно зупинені, Україні загрожує новий виток міжконфесійного протистояння, подібний до того, який пережила наша держава на початку 90-х рр. минулого століття.
Про справедливість цих припущень свідчать численні факти.
В Україні продовжують свою псевдо-релігійну діяльність створені з благословення ієрархів УПЦ Московського Патріархату громадські організації („Союз православних братств України”, „Союз православних громадян України”, „Братство св. Олександра Невського”, тощо), які займаються систематичним розпалюванням релігійної ворожнечі, сіють ненависть до вірних Київського Патріархату та інших конфесій, беруть участь у силових акціях, ведуть політичну антиукраїнську агітацію.
Часом керівництво УПЦ МП намагається дистанціюватися від діяльності подібних структур. Але нещодавно в Москві відбулося демонстративне нагородження керівника шовіністичних антиукраїнських організацій „Союз православних громадян України” та „Єдіноє Отєчество” В. Каурова орденом Російської Православної Церкви. Під час нагородження другою особою в РПЦ митрополитом Кирилом (Гундяєвим) була дана висока оцінка діяльності В. Каурова. Все це свідчить про те, що діяльність подібних організацій з розпалювання міжконфесійної ворожнечі підтримується та спрямовується з Росії. Сам В. Кауров не приховує, що його „СПГУ” є структурною частиною „Союза православных граждан России”, а його партнерами по діяльності є такі відомі своїми антиукраїнськими діями громадяни Росії, як К. Затулін та К. Фролов.
Лише за останній час вказаними організаціями було влаштовано блокування храмів Київського Патріархату в Одесі та Одеській області, в Острозі Рівненської області, масова бійка в одній з парафій на Тернопільщині, спроби зірвати візит Предстоятеля Київського Патріархату в Харків та пікетування храмів нашої Церкви в цьому місті, спроби загострити застарілий конфлікт у Полтаві. Не зважаючи на судові рішення понад рік продовжується блокування доступу законних власників та користувачів до Катерининського храму в Чернігові.
Прикриваючись конфесійними назвами керівництво цих структур бере безпосередню участь у політичній діяльності: балотувалося до Верховної Ради на виборах 2006 р. за списками КПУ та блоку Вітренко, брало активну участь у агітаційних кампаніях на виборах. Через ці структури відбувається втягнення віруючих у протести проти миротворчих військових навчань за участю іноземних держав.
Всі ці факти є наочним підтвердженням того, що вказані структури є виконавцями закордонних сценаріїв деструктивного впливу на Україну. Своїми діями вони шкодять і Православній Церкві в цілому. Переконаний, що значна частина ієрархів, духовенства і віруючих, які належать до УПЦ МП, з радістю сприйме припинення незаконної діяльності вказаних організацій, яка здійснюється під релігійним прикриттям.
Іншим фактором занепокоєння став факт незаконної побудови громадою УПЦ МП і освячення 25 липня ц.р. митрополитом Володимиром (Сабоданом) та іншими ієрархами дерев’яної каплиці поруч з фундаментами Десятинного храму в Києві. На території заповідника „Стародавній Київ” без оформлення належної документації громадою УПЦ МП у квітні 2006 р. було встановлено намет, який цього року було замінено дерев’яною каплицею. За свідченням повноважного представника київської влади В. Присяжнюка належно оформлена документація у громади на цю каплицю відсутня. Разом з тим у інтерв’ю він заявив, що каплицю прибирати не будуть, бо „вона нікому не заважає”. Цим засвідчується той факт, що міська влада протягом більше ніж року неспроможна і не бажає вжити заходи для припинення грубого і цинічного порушення законодавства з боку громади УПЦ МП. Можливо це пояснюється тим фактом, що з настоятелем цієї громади перебувають у дружніх відносинах один із заступників міністра фінансів України, заступник директора одного з департаментів ДПА України у чині полковника податкової міліції та інші „сильні світу цього”? На цьому фоні з особливим цинізмом прозвучали слова в інтерв’ю митрополита Володимира (Сабодана) про те, що незаконне зведення каплиці засвідчило „покращення державно-конфесійних відносин”.
Збудований за півтора століття до першої літописної згадки про Москву, Десятинний храм не може належати нікому, окрім Помісної Української Церкви. Адже ніхто не заперечує право Московського Патріархату звершувати богослужіння у храмах Московського Кремля та у соборі Христа Спасителя. То чому тоді допускається навіть думка про можливу належність Десятинного храму Московському Патріархату?
Від імені нашої Церкви двічі (у 2006 та 2007 рр.) звучали протести проти спроб узурпації Московським Патріархатом Десятинного храму. На знак необхідності відродження цієї святині у липні 2004 р. учасниками Помісного Собору Київського Патріархату було встановлено і освячено хрест, біля якого з 2006 р. відбуваються регулярні богослужіння вірних нашої Церкви. Тому побудова каплиці Московського Патріархату біля фундаментів Десятинного храму є також свідомим кроком до розпалювання релігійної ворожнечі.
Глибоке обурення викликала спроба силового захоплення духовенством і віруючими Московського Патріархату частини музейного комплексу в Переяслав-Хмельницькому на Київщині, яка сталася 20 липня ц.р. Під час екскурсії у музеї народного одягу, розташованому в будівлі Михайлівського храму, священик УПЦ МП силою відібрав ключі у жінки-екскурсовода та оголосив, що „ми будемо тут молитися”. Після того, як спроба насильницького захоплення храму виявилася невдалою, вказані особи встановили біля нього намет і заявили, що поки храм не буде переданий віруючим, вони „нікуди не підуть”. І це в той час, коли УПЦ МП має у Переяславі два храми, а на Михайлівський храм вже кілька років претендує громада Київського Патріархату. Що ж буде, коли у подібний спосіб, ігноруючи закони, почнуть діяти священики та віруючі інших конфесій?
Непокоїть нашу Церкву ставлення до її потреб з боку столичної влади. Київський Патріархат безуспішно намагається протягом майже чотирьох років повернути у церковне користування корпус Михайлівського Золотоверхого монастиря за адресою вул. Трьохсвятительська 4-Б у Києві. Про це ми не одноразово зверталися і до попереднього та нинішнього міських голів, і до депутатів Верховної Ради, і до Вас, як гаранта Конституції. Але, замість того, щоб відновити історичну справедливість та повернути майже пустий монастирський корпус віруючим, сесія Київради 12 липня 2007 р. приймає рішення про переміщення в нього комунальної ТРК „Київ”, будівля якої на Хрещатику зноситься з метою звільнення землі під комерційне будівництво. Виникає питання – чому в Лаврі монастирю Московського Патріархату передаються десятки корпусів, а Київський Патріархат не може добитися передачі лише одного? Можливо тому, що наша Церква виконує закони і не вдається до викидання музейних працівників, як це роблять лаврські монахи? Чи тому, що за нашою спиною не стоїть авторитет іноземної держави, а лише підтримка українського народу?
Яскравим прикладом вибіркового ставлення до конфесій столичної влади є ситуація з виділенням земельних ділянок під будівництво храмів. З початку року громадам УПЦ МП було виділено 11 ділянок, одна з яких – площею 3,88 га; громаді Київського Патріархату – 1 ділянка, 1 ділянка старообрядцям, поновлено користування ділянкою римо-католицькій громаді, а у громад Вірменської Церкви та п’ятидесятників ділянки відібрані. Минулого року влада широко розрекламувала своє прагнення до листопада 2006 р. укласти план розміщення релігійних новобудов у столиці. Але ніяких практичних результатів з цієї ініціативи не видно й досі.
З цих фактів напрошується висновок, що нинішня столична влада сприяє розвитку тільки однієї конфесії – Московського Патріархату, – а потреби інших практично ігнорує. І це у той час, коли, за даними соціологічного опитування, у грудні 2006 р. в Києві до Київського Патріархату себе відносили понад 50% опитаних, а до Московського – лише близько 8%.
Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!
Наведені вище факти – це лише частина того комплексу проблем, які продовжують накопичуватися у сфері державно-церковних та міжконфесійних відносин. До цього можна додати також те, що Верховна Рада минулого скликання не підтримала жодної з пропозицій, з якими до неї спільно зверталися конфесії – члени Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. За три роки двічі відбувалася реорганізація державного органу у справах релігій, що об’єктивно не сприяє покращенню його практичної діяльності. У багатьох областях України продовжується політика вибіркового застосування законодавства до конфесій, фаворитизація однієї конфесії на противагу іншим. Якщо державна влада вчасно не зупинить наростання подібних тенденцій – релігійне середовище України може вибухнути численними конфліктами.
Першопричиною багатьох непорозумінь на релігійному ґрунті є розділення Православної Церкви. Тому Київський Патріархат завжди щиро і повною мірою підтримував Ваші ініціативи, спрямовані на подолання цього розділення та утвердження єдиної Помісної Православної Української Церкви. Проте прикро констатувати той факт, що ці ініціативи знаходять спротив не тільки у середовищі Ваших політичних опонентів, але й серед значної кількості Ваших політичних союзників. Вони вважають правильним підтримувати тих, хто публічно називав Вас „сином сатани” та безпосередньо у храмах розповсюджував спрямовані проти Вас брудні листівки з наклепами. Мабуть це є однією з причин того, що, не зважаючи на Ваші зусилля та нашу відкритість до діалогу, питання єдності українського православ’я залишається у глухому куті.
Шановний пане Президенте!
Не зважаючи на всі зовнішні несприятливі обставини Українська Православна Церква Київського Патріархату була і залишатиметься вірною своїй патріотичній позиції щодо держави та народу. На відміну від інших конфесій, які мають підтримку від своїх закордонних центрів або одновірців, Київський Патріархат спирається лише на підтримку віруючого українського народу. Тому ми готові всіма можливими засобами сприяти утвердженню незалежності України, єдності її народу, суспільному порозумінню і злагоді.
Наша Церква молиться за Вас, Вікторе Андрійовичу, просить Вам від Бога душевних і тілесних сил, здоров’я і довголіття, державницької мудрості та розсудливості, допомоги у всіх добрих справах на благо України!
Нехай Боже благословення завжди перебуває з Вами!
З глибокою повагою
ФІЛАРЕТ
Патріарх Київський і всієї Руси-України
