Звертаюся до Вас з приводу прикрої ситуації, яка склалася навколо будинку по вул. Трьохсвятительській 4-Б в Києві. Зазначений будинок був збудований у ХІХ ст. на землях Михайлівського Золотоверхого монастиря за його кошти з метою прийняття численних паломників і становить невід’ємну частину монастирського комплексу. У 1920 р. будинок був націоналізований і зараз знаходиться у комунальній власності м. Києва. З 2003 р. цей будинок залишається практично порожнім.
14 липня 2007 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет з архипастирським візитом відвілав Вінничину. При в'їзді в обласний центр Святійшого Владику зустрічали єпископ Вінницький і Брацславський Онуфрій, духовенство єпархії, представники влади та громадських організацій міста й області.
У неділю, 3 червня, я побував на заході, приуроченому до 15-річчя Харківського Архієрейського Собору Української Православної Церкви (МП) та Предстоятельського служіння Володимира (Сабодана).
Нещодавно звичне для Києва будівництво офісного центру по вулиці Набережно-Хрещатицькій, 1А, поруч із Поштовою площею на Подолі, привернуло до себе неабияку увагу істориків, журналістів і столичної громадськості. На сьогодні на місці будівництва археологи вже знайшли дванадцять поховань періоду Київської Русі та залишки дерев’яної будівельної конструкції, повідомляє «УНІАН».
Світ майже досконало дослідив технології нацизму, набагато менше — тоталітаризм у СРСР. А от методи впровадження атеїзму і його наслідки майже ніхто не досліджує. Ми досі не маємо правдиво описаної і проаналізованої інформації, за 15 років в Україні не вийшло жодної фундаментальної монографії на цю тему. А це ж була продумана державна політика. На неї працювали цілі наукові інститути, кафедри у ВНЗ, «громадські» організації.
Виступаючи 9 червня цього року, з благословення намісника монастиря, на науково-історичній конференції з нагоди 40-ї річниці відкриття першої експозиції музею на Козацьких Могилах, у вітальному слові до всіх присутніх я говорив про 5 років співіснування на острові Журавлиха державного заповідника та відродженого православного монастиря. У своїх словах я майже не торкнувся тих проблем і труднощів, які були за ці роки, справді надіючись, що все недобре з часом минає та забувається і всі ми віримо у краще майбутнє, бо святиня над козацькими кістками повинна всіх нас єднати, укріплювати нашу віру, сприяти взаємному збагаченню та вдосконаленню. Минуло лише два тижні, і я розчарувався у своїх сподіваннях...
У двері звичайної київської квартири добра звістка стукається приблизно раз на тиждень. Ще як мінімум два-три виїзди в центр міста супроводжуються зустрічами з нею ж. Якщо є час і бажання зупинитися й погомоніти — не тіште себе надією: коли вас про щось запитують, то зовсім не тому, що щиро цікавляться вашою думкою. А тому, що хочуть відкрити вам очі на істину, якою ви, певно ж, не володієте. Поки що. Але чим це нам загрожує — нам, дорослим, самостійним, освіченим?
14 липня 2007 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет з архипастирським візитом відвілав Вінничину. При в'їзді в обласний центр Святійшого Владику зустрічали єпископ Вінницький і Брацславський Онуфрій, духовенство єпархії, представники влади та громадських організацій міста й області.
