Церква й молодь! Як часто здається, що ці два поняття не сумісні. І справедливості ради слід відзначити, що деколи такий скептицизм цілком виправданий. Особливо пересвідчуєшся у цьому, коли заходиш у православний храм, наповнений (і то не скрізь) людьми старшого віку.
Від подібної картини стає моторошно, особливо коли роздумуєш про майбутнє. Хто поведе нас завтра? Ці сивочолі? Ні ж бо! Молодь. Але де вона? Хто виховує її? Такий скептицизм здатен повністю вбити бажання діяти. Але не такими є численні молоді православні активісти зі всієї України, які сьогодні творять молодіжний православний рух у нашій Церкві. Відкинувши зневіру, вони діють. Маючи поперед себе досвідчених керманичів, представників Синодального управління у справах з молоддю, православне юнацтво йде в контрнаступ. Очолює цю церковну установу єпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. З ним наша розмова.
– Ваше преосвященство, цьогорічне літо вже добігло свого кінця. Відтак пора православних молодіжних таборів у нашій церкві закінчилась. Чим запам’яталося цьогорічне літо?
– Літо для мене особисто запам’яталося двома подіями. Перша з них – дитячий табір «Дорога до Бога», котрий ми провели у Полтавській єпархії.
–
Розкажіть, будь-ласка, детальніше про табір у Вашій єпархії.
– У житті Полтавської єпархії це фактично перший дитячий табір. Відпочивало в ньому всього тридцять дітей. Зусилля однак були покладені чималі. Я хочу висловити щиру подяку всім парафіянам, які віддано трудилися для підготовки цього табору і активно брали участь у його проведенні. Також дякую всім меценатам і жертводавцям. Без підтримки багатьох людей цього маленького табору не відбулося б.
Готувалися ми до табору дуже швидкими темпами. Над програмою працювали заздалегідь, проте доводилося вносити корективи, як кажуть, «на ходу». В таборі були уроки Закону Божого, рухливі і творчі ігри, безперечно, купання у Ворсклі, але найцікавішими, на мою думку, були вечірні ватри. Вважаю, що, незважаючи на всі проблеми, табір вдався. Його результати мене дуже тішать. Зміни, що відбулися в свідомості дітей, вражаючі. Діти стали комунікабельними, навчилися працювати в команді. Побачили, що, крім комп’ютера і телевізора, є безліч цікавих (а головне – корисних для душі і тіла!) занять. Але найбільшим здобутком табору було те, що більшість дітей відкрило для себе рідне Православ’я. Побачили, що бути з Богом, бути віруючим – це так само природно, як бути просто дитиною. Це мене радує.
Друга подія цього літа – Всеукраїнський табір «Пляшева-2007». Цей табір був уже третім. Знову ж таки він мав всеукраїнський (а швидше – міжнародний) статус. Участь у ньому брали молоді люди з усієї України, а також другий рік поспіль були дівчата з сусідньої Польщі.
–
Владико
, чи відрізнявся цей табір від попередніх?
– Мені здається, що кожна «Пляшева» мала свою особливість. Цей молодіжний злет теж був особливим. По-перше, він відбувався не в самій Пляшевій, а на Волинському Поліссі біля с. Любохині Старовижівського району. Зміна місця таборування була пов’язана з екологічною катастрофою, що сталася у Львівській області. В перші дні молодь сумувала за нашим вже звичним мальовничим місцем біля Пляшевої, стрімким Стиром, гарним і привітним лісом (там майже немає комарів або ж вони з великою повагою ставляться до таборян). Проте наприкінці відпочинку сум за Пляшевою плавно перейшов у радість спілкування з мальовничою поліською природою, а в останній день усі вже сумували за Любохинським лісом і чудовим озером Острівним. Озеро дійсно надзвичайне.
Ще однією особливістю цьогорічного табору став факт, що цього літа приїхало багато нових людей, які вперше побували у православному таборі. Це стало свого роду «новим диханням» в житті молодіжного православного руху. Тому були нові жарти на ватрі, свіжі ідеї, цікаві дискусії під час лекцій. Гра «Брейн-ринг» була настільки жвавою, що захопила всіх таборян. Слава Богові, що знову перемогла християнська любов і взаємоповага.
Суттєво відрізняла табір від інших особлива молитовна атмосфера. Ми спромоглися цього року звершити Всенічне бдіння і Літургію просто неба. Це було чудово! Господь нам сприяв у всьому.
Проте давалася в знаки відсутність поблизу православної святині. Адже на Пляшевій поруч Свято-Георгіївський монастир. Цього разу відчувалося, що ми висимо у просторі і немає духовної опори.
– Ви сподівались на краще чи думали про гірше?
– Кожного разу під час проведення таборів розумом очікуєш гіршого, але серцем сподіваєшся на краще, а взагалі – уповаєш лише на Бога. Щодо цьогорічного табору, то перші враження були вкрай негативними. Табір розташовувався дуже далеко від села, розмита, болотяна дорога. Відповідальний за проведення таборів Володимир Вакін, з цього приводу жартував, що ніхто не зможе втекти з табору навіть тоді, коли умови життя в ньому стануть нестерпними. Суворий поліський клімат, комарі. Від цих перших вражень здавалося, що далі буде ще гірше. Проте згодом всі переживання і невдоволення зникли. Думаю, що Любохини назавжди залишаться в серцях багатьох таборян.
Ще однією особливістю табору (мабуть, правильніше сказати всіх трьох таборів) було те, що в таборових, здавалося б, незначних, випробуваннях постійно являв Себе Господь. Так звані «звичайні чудеса» відбувалися щодня. Наприклад, навколо нас ходили буревії, такі, що трощили гектари лісу, зривали дахи будинків… А тут наші намети… Проте у нас тільки кілька разів йшов короткий дощик. Часто віяв вітер, який лише відганяв комарів. Господь все подавав у міру – і сонце, і дощ, і вітер. Тут хочеться сказати словами святителя Іоана Золотоустого: «Слава Богові за все!»
– На Вашу думку, наскільки доцільною і актуальн
ою є практика проведення молодіжних таборів Православною Церквою
? У багатьох старших людей такі злети викликають підозри і нарікання.
– Глибоко переконаний, що ніщо так не згуртовує молодь і не стверджує її у вірі, як спільне таборове життя серед лісу. Тут молодь разом молиться, їсть, розважається, виконує творчі завдання, спілкується, жартує і водночас вирішує свої духовні проблеми, стверджується у вірі, зрештою – бачить приклад християнського служіння. Важливо, що у таборі разом з молоддю живуть священики. Це дає можливість молодим людям без перешкод спілкуватися з духовенством. Отримувати поради і живий приклад.
На таких таборах навіть невоцерковлена молодь набуває навик до молитви. Адже не молитися у православному таборі так само неприродно, як, наприклад, не вмиватися вранці чи не мити рук перед обідом. Уже за усталеною традицією, яка має свій глибокий сенс, вранці весь табір молиться спільно, читається Євангеліє. Ввечері ж курені (команди, на які ділиться весь табір) моляться окремо і всі по черзі читають молитви. Таким чином всі стають причасними до молитви. Моляться просто неба. Надзвичайним (і водночас природнім) є те, що «новачки» не відчувають дискомфорту, коли вперше читають молитву чи акафіст, часто зовсім не по церковному. В таборі ніхто не зважає на те, як ти читаєш, головне, що від серця, щиро.
Той, хто побував у таборі, невимушено міняється, відкриває для себе зовсім іншу сторону Православ’я. Церковне життя стає рідним, близьким. Табір дає усвідомлення, що бути християнином, бути віруючою людиною набагато краще, ніж блукати на манівцях сучасного розбещеного, здичавілого життя у духовно здеградованому світі.
Можливо, знайдуться скептики, які звинуватять мене у надмірній ідеалізації. Для таких доречно відповісти Євангельським виразом: «Прийди і подивись».
Звичайно, були випадки, коли окремі особи жили у таборі так би мовити власним життям. На жаль, і цьогорічне літо не стало в цьому плані винятком. Проте таких порушників у таборі – одиниці. На землі не може бути Царства Небесного й ідеального суспільства. Як зазначали дехто зі святих отців, Церква – це натовп грішників. Щоправда, відмінність цих грішників від тих, хто в світі, полягає у тому, що перші усвідомили свою гріховність і безсилля, відтак проводять своє життя в покаянні.
– Чи не є проведення таких таборів сліпим копіюванням протестанських практик і методологій у служінні з молоддю?
– Думаю, що ні. На початках було багато запозичень, адже православні табори – здобуток кінця XX століття, принаймні на теренах колишнього безбожного Союзу. Проте тепер упевнено можна сказати, що модель православного молодіжного табору створена і вона діє. Звичайно, такий табір має свої особливості. Тут існують такі речі як ранкова й вечірня молитва, духовні бесіди зі священиками, нічні акафісти й Псалтир для бажаючих, нічне спільне читання Послідування перед Святим Причастям напередодні Літургії, Сповідь та Причастя, відсутність алкоголю й сучасної «попси», а лише живий спів та музика на ватрах.
Безперечно, що жоден табір не обходиться без футболу, волейболу, інтелектуальних і рухливих ігор. Навряд чи можна це сьогодні назвати запозиченням. Проте така гра як «Таємний друг», а також «свічка добра» наприкінці ватри, запозичені від протестантської практики, але добре прижилися на православному ґрунті. Технічна сторона таборового життя є загальним надбанням туристичного спорту, яким можна користуватися без особливих застережень.
–
Чи бачите Ви реальні плоди таких заходів? Можливо, у храмах побільшало молоді чи є позитиви у чомусь іншому?
– Табір не є «піар» акція на кшталт сучасних молодіжних фестивалів з’їздів тощо. Тут не поставлено за мету зібрати тисячі молодих людей. Важливо, щоб молода людина, побувавши у таборі, змінила свій світогляд, своє життя. Якщо і не почала б жити справжнім євангельським духовним життям, то принаймні реально побачила б, що серед молоді є віра, порядність, чистота, праведність, жертовність. Адже саме таким має бути християнин, саме цього ми очікуємо найперше. Відчути такий результат можна не відразу. До нього не застосуєш ні графіків, ні діаграм. Проте є і видимі здобутки. Наприклад, збільшується кількість православних молодіжних братств. Думаю, що ті, хто побував у таборі, будуть уже зовсім по-іншому ставитися до богослужіння і особистої молитви. В цьому переконаний.
–
Яка роль очолюваного Вами відповідного Синодального управління в процесі підготовки і проведення табору?
– Думаю, що роль велика. Організація і проведення табору вимагає великих зусиль, часу, енергії і, безперечно, певного професіоналізму. Багатьом, хто ніколи не організовував щось подібне, здається, що провести відпочинок для молоді не вимагає ніяких зусиль. Насправді ж ні. Підготовка чергового табору починається ще взимку. Сюди входить перш за все підбір курінних і відповідальних осіб. До речі, хотів би зазначити, що цього літа курінні та відповідальні були просто молодці. Вони настільки злагоджено працювали, були мудрими, виваженими наставниками, що викликали щире захоплення.
До підготовки табору також входить попередній підбір чи огляд місця розтаборування, вирішення проблеми постачання питної води, харчування, дров, медичної допомоги, транспорту і маса всього іншого. За все це відповідає відділ з організації таборів та паломництв Синодального управління. Проте без допомоги багатьох людей і організацій неможливо було б щось провести. Найперша і найважливіша допомога – благословення і підтримка Святійшого Патріарха. Наш Патріарх із великим розумінням ставиться до цієї ділянки загальномолодіжної роботи. Дуже допомагають молодіжні братства. Особливо хочу відзначити Рівненське Свято-Софіївське братство та братство преподобного Миколи Святоші м. Луцька. Вагомою є підтримка окремих небайдужих до молодіжної роботи архиєреїв, духовенства, Київської Православної Богословської Академії, ченців Свято-Георгієвського на Козацьких могилах та Жидичинського Свято-Миколаївського монастирів, місцевої влади, відповідних служб та місцевих жителів. Усім їм щира подяка!
–
Які висновки вже зроблені Вами? Що плануєте після аналізу не повторити у наступному році і що неодмінно впроваджуватимете?
– Головні висновки такі: потрібно продовжувати розвивати роботу з молоддю в літніх таборах. Прагнути, щоб табори відбувалися в кожній єпархії і парафії.
Стосовно «Пляшевої», то слід неодмінно врахувати деякі технічні моменти. Вони стосуються попередньої реєстрації учасників, комфортності їхнього проживання, харчування та інших технічних моментів таборового життя. Наступного літа слід залучити до участі в таборі більшу кількість священиків. Це позитивно впливає на молодь і для пастирів дає новий досвід пастирського служіння.
– Чи не здавалося Вам під час табору, що багато молоді приїхало туди, аби просто відпочити на природі і їх абсолютно не цікавили моральні повчання?
– Молодь якраз і приїздить до табору для відпочинку. Проте православний християнський відпочинок суттєво відрізняється від сучасних «форм» активного відпочинку. Часто відпочинок на природі асоціюється з галасливою музикою, яка неодмінно має глушити пташиний спів і тишу (зверніть увагу – сучасна людина боїться тиші). Також пивом (і це у кращому випадку!) й шумними розвагами, купою неприбраного сміття і так далі. Може, хтось не погодиться. Однак сотні разів доводилося спостерігати саме таку картину. Звичайно, не всі саме так відпочивають. Християнський відпочинок якраз не відповідає цим «стандартам». У православному таборі не вживають жодних алкогольних напоїв, тут прагнуть допомагати один одному, спілкуються, жартують дотепними, проте, я б сказав, морально чистими, жартами, що, на мою думку, свідчить про високий інтелект і здорове почуття гумору молоді. Та більшість молодих людей приїхала до цього табору не лише відпочити, а й перш за все почерпнути духовної сили, проживши тиждень спільною християнською родиною.
– Як на Вашу думку, можна побороти байдужість щодо віри, Церкви, яка нині царить у молодіжному середовищі?
– Вважаю, що це можливо тільки за умови відданого й жертовного служіння зі сторони православного духовенства, починаючи від архиєрея і закінчуючи дияконом. Якщо б священик намагався б (хоча б інколи!) просто спілкуватися з молоддю та парафіянами після богослужіння, це неодмінно приносило б плоди. Я розумію, що у сучасних пастирів, особливо сільських священиків Східних єпархій, дуже багато проблем з матеріальним забезпеченням сім’ї. Але думаю, що у єпископів, пресвітерів і мирян всіх століть християнства їх було не менше. Якщо ми, хоч на одну краплину подолаємо у собі байдужість до людських душ і до справи свого служіння, то і байдужості серед людей, і, зокрема молоді, стане набагато менше. Молодь здатна і прагне слухати Слово Боже. У нас чудова молодь, її лише треба виривати із тенет диявола. Ця справа нелегка, але варта зусиль.
– Чи планує Синодальне управління у справах молоді ще якісь проекти у цьому році і на початку наступного?
– Так, звичайно. Найперше плануємо провести семінар, присвячений роботі недільних шкіл. До речі, на цій ниві є маленькі зрушення. Думаю: якщо будемо продовжувати проводити семінари, то справа утворення недільних шкіл неодмінно буде розвиватися. Також у найближчих планах проведення чергового форуму керівників молодіжного руху. На ньому православна молодь зможе обговорити актуальні проблеми її сьогодення. Наприкінці осені планується провести семінар із соціальної роботи. Про всі ці проекти ви зможете дізнатися з оголошень газети «Голос Православ’я».
Бесіду вів
ієромонах Костянтин (Марченко),
прес-секретар свято-Миколаївського чоловічого
монастиря с. Жидичин, редактор інформаційного
відділу Православного молодіжного братства
Преподобного Миколи Святоші, князя Луцького
