Рішення Собору єпископів УПЦ МП, який відбувся 21 грудня 2007 р. в Києво-Печерській лаврі, впевнений, будуть відзначені в історії Української Церкви. І відзначені словом «вперше», яке можна додати до більшості з цих рішень.
Вперше звернення до УПЦ МП, складене Київським Патріархатом, було прийняте, причому в офіційній обстановці, і не просто ким-небудь, а Предстоятелем, а пізніше - і розглянуте на Соборі. Причому рішення, прийняте відносно цього звернення, було не істерично-погромним, а діловито-стриманим – передати на розгляд спеціальної комісії.
У промові на відкритті Собору митрополит Володимир вперше відзначив, що для подолання розділення Церкви не досить односторонніх кроків – рух до єдності повинен бути обопільним. Таким чином, хай і не прямо, але сказано дуже важливе – вимога беззастережного покаяння поступається місцем можливості діалогу.
Раніше у зверненнях Київського Патріархату неодноразово звучали заклики до УПЦ МП припинити взаємну ворожнечу. Вперше слова про те, що ворожнеча суперечить заповіді Спасителя, навіть якщо йдеться про тих, хто вважається «розкольниками», прозвучали і в зверненні УПЦ МП.
Вперше єпископи УПЦ МП однозначно заявили, що Церква – не політичний інструмент. Особливо в руках шовіністів, не залежно від їх національної приналежності.
Вперше дана однозначно негативна оцінка діяльності навколоцерковних рухів, що практикують «політичне православ’я». Це не означає, що православний християнин повинен бути соціально або політично пасивний. Це означає, що вічний авторитет Святої Христової Церкви не можна розмінювати на дрібницю сьогохвилинних політичних гасел. А також те, що Церква не повинна бути інструментом в політичній боротьбі – будь то внутрішньої або міжнародної.
У зв’язку з цим в промові митрополита Володимира висловлена чудова думка – в ідеалі Церква взагалі не повинна відчувати, які політичні сили при владі. Вона повинна жити в рамках закону, а не залежати від симпатій чиновників.
Особливу увагу було приділено так званому «Союзу православних громадян України» під керівництвом Валерія Каурова. Його діяльність була визнана шкідливою для Церкви. Таким чином, вперше УПЦ МП відмежувалася від «професійних російських патріотів», єдине досягнення яких полягає в тому, що на кремлівські гроші вони роками успішно псували суспільну репутацію своєї Церкви і всіляко сварили її з владою. При чому була засуджена не тільки діяльність Каурова, але і його закордонних покровителів, не названих по імені, але всім відомих. І це теж – вперше.
Нова редакція Статуту про управління УПЦ вимагає окремого коментаря, доречного тільки після її остаточного затвердження. Відзначу лише, що тепер він в більшій мірі, ніж раніше, відповідає статусу самокерованої Церкви. А також те, що повернена норма про довічний статус Предстоятеля, скасована в 1992 р. в запалі боротьби з попереднім Предстоятелем УПЦ. Впевнений, що деякі митрополити від цього настільки розхвилювалися, що навіть не змогли прибути на Собор. У зв’язку з чим, думаю, буде доречно нагадати їм католицьке прислів’я: «Хто їде на конклав Папою повернеться додому кардиналом».
В цілому результати діяльності Собору дозволяють констатувати, що на свої життєві питання УПЦ МП стала давати відповіді, в більшій мірі, ніж раніше, продиктовані «українським» поглядом і власне церковним, православним духом. Впродовж останніх півтора років я неодноразово відзначав, що в глибині УПЦ МП відбуваються дуже серйозні зрушення, поки що не видні для зовнішнього погляду, але які змінюють її обличчя. Минулий Собор підтвердив, що УПЦ МП дійсно міняється зсередини і цей процес – незворотній. Головне – щоб він не розтягнувся на довгі роки.
архімандрит Євстратій,
прес-секретар Київської Патріархії
