Літургія святих апостолів Аддая і Марі: Ч.2 » Українська Православна Церква Київський Патріархат

Далі священик знімає покрівці з дискоса й чаші та, взявши кадильницю, кадить принесені дари тричі. Потім, обкадивши вівтар праворуч і ліворуч, віддає кадильницю диякону і одразу чинить доземний уклін, тричі цілує престол, підносить вгору руки і виголошує: Благодать Господа нашого Ісуса Христа та любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з нами всіма, нині і повсякчас, і на віки віків. ( Промовляючи останні слова, священик благословляє чашу і дискос).

Кл і р: Амінь.

Священик: До неба піднесімо серця.

Диякон: До Бога Авраама, Ісаака та Ізраїля, Царя слави.

Священик таємно молиться, читаючи дві молитви: першу, умилостивлювану , за себе і за Церкву, і другу, похвальну, що відповідає сповіді. ³²

Молитва перша : Господи, Господи, Боже Сильний, вчини, щоб непосоромленим обличчям і з надією звершив я перед Тобою служіння цієї тайнодії, вчини, щоб були чистими совісті наші від усілякої нечистоти, від усіх підступів, від будь-якої ворожнечі й люті, розпали в нас любов, щоб були ми всі єдиним; Церкву ж Твою Святу, Соборну, яка тут і повсюди є, збережи Твоєю благодаттю і щедротами непорочною, неушкодженою і непорушною на віки.

Молитва друга: Достойно є, щоб славилося всіма вустами, щоб визнавалося всіма народами, щоб зазнавало поклоніння і пошани від усіх створінь, найславніше, найвеличніше і гідне поклоніння ім’я Твоє, Найсвятіша Трійце, Отче, Сину і Духу Святий. Бо Ти створив світи, через Твою добру волю, і тих, хто живе у них – через Твою благість. Ти викупив рід людський через Твою милість і виявив до нас смертних безмежну доброту. Перед Твоєю величчю тисячі тисяч вищих розумів співають похвальні пісні, і сотні тисяч ангелів безтілесних та духів вогняних що служать Тобі, прославляють ім’я Твоє, і з усіма святими й світлосяйними Херувимами і Серафимами підносять славослів’я Твоїй божественній владі.

Потім священик чинить доземний уклін, тричі цілує престол і виголошує, піднісши руки: Коли ж вихваляють і славлять піснями, невпинно вигукують один до одного прославляючи.

Кл і р: Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф, повні небо і земля слави Твоєї, осанна на висоті Сину Давидовому, благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висоті.

Під час цього співу священик молиться таємно і читає дві молитви: одну – звичайним чином, другу – стоячи навколішки.

Молитва перша: Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф, сповнилися небеса і земля величі Твоєї, і вся природа Божества Його і краси - вигляду слави Його. Каже Господь: «Я наповню небо і землю». Ти ж Єдиний Святий, Боже, Отче Вседержителю ( цілує престол посередині), Яким все на небесах і на землі започатковано. Святий і Син Твій Єдинородний, Господь наш Ісус Христос ( цілує правий бік престолу), через Якого все сталося. Святий і Дух Твій Святий, Дух істини ( цілує лівий бік престолу), що завжди існує і Яким все освячується. О, горе, горе мені, жалюгідному, бо я людина, котра має нечисті вуста, але бачив очима моїми Царя Господа Саваофа! Яке страшне зараз місце це, де обличчям до обличчя бачив я Господа! Це не є місце звичайне, але дім Божий, а ці ворота – небесні! Нехай буде, Господи, милість Твоя на нас, бо ми надіємось на Тебе. Очисти нашу нечистоту, освяти вуста і вчини, щоб голоси наші з’єдналися з вигуками Твоїх Архангелів і Серафимів. О, хвала милосердю Твоєму, бо і нас, слабких, чиниш Ти учасниками славослів’я безтілесних! (Цілує престол).

Друга молитва (коліносхильна): З цими небесними силами визнаємо Тебе, Господи. З цими небесними силами визнаємо Тебе Господи і ми, смиренні, вбогі й немічні раби Твої, бо велику і невимовну милість виявив Ти щодо нас, зодягнувшись у наше людство, щоб піднявши нас від падіння, пробачив нам наші провини і гріхи, щоб оживив нас Божеством Твоїм, піднісши смирення наше і просвітивши серця наші, і щоб, послабивши силу ворогів наших, зміцнив нашу немічну природу, щоб нею ми через силу Твоєї благодаті змогли протидіяти всім підступам ворожим.

Піднявшись, священик чинить доземний уклін, тричі цілує престол, здіймає вгору руки і виголошує: За всі щедроти й милості Твої, що подаються нам, приносимо Тобі, Господи, славу, похвалу, пошану і поклоніння (благословляє рукою священний посуд) нині і повсякчас, і на віки віків.

Кл і р: Амінь.

Диякон , повернувшись обличчям до народу, виголошує: Моліться з нами у серцях ваших у мирі.

Потім, повернувшись обличчям до священика, диякон співає: Христос нехай почує молитву твою, Христос нехай вчинить бездоганним священство твоє, Христос нехай зглянеться на принесення твоє і нехай відчує аромат запашний від жертви, яку приносиш за себе і за нас, за весь світ, за всю Церкву, за всіх людей цих, що тут стоять і сподіваються від Господа щедрот і милості на віки.

Під час цього співу священик чинить доземний уклін, цілує престол і, ставши навколішки, молиться таємно: Господи, Боже Саваофе, вислухай цього часу голос молитви моєї, почуй зітхання моє перед володарюванням Твоїм і прийми моління від мене грішного за цю безкровну жертву, якою умилостивляю Твоє милосердя. Помилуй, Господи, увесь світ, пробач винуватцям провини їхні, наверни заблудлих, спрямуй до достатку тих, хто у тісноті й скруті, заспокой схвильованих, ствердь добрі наміри тих, що судять у ім’я Твоє, і мене, грішника, помилуй. Так, Господи, Боже Саваофе, прийми це жертвопринесення за святих отців наших, за нашого патріарха (ім ’ я), що керує в середовищі людей Твоїх³³, за нашого єпископа (ім ’ я), за мого наставника і керівника, і за всю Вселенську Церкву, за священиків, царів і князів, за тих, що потребують і за бідних, за засмучених, за тих, що у розпачу і нечутливості, за всіх, що спочили і в правдивій вірі відійшли від нас, і за всіх, що заповідали нам молитися за них, особливо ж за тих, за котрих нині приноситься ця священнодія, а також і за мою негідність, за мою неміч і жалюгідність. Так, Господи, Боже наш, вчини людям Твоїм і моїй бідності не за гріхами і беззаконнями нашими, але через велику милість Твою і через багатство щедрот Твоїх, і відпусти нам усі гріхи за це найсвятіше Тіло, що приймається з вірою і надією. Амінь.

Священик встає, чинить доземний уклін, цілує престол і знову, ставши навколішки, продовжує молитву: Ти, Господи, через безліч Твоїх невимовних щедрот. Ти, Господи, через безліч Твоїх невимовних щедрот, вчини добру й славетну пам’ять про Приснодіву Марію Христородицю³⁴, за всіх прабатьків, святих і праведних, про котрих ми згадуємо перед Тобою, в час тайнодійства цього Тіла й цієї Крові Христа Твого, що звершується на цьому жертовнику, за Твоєю заповіддю. Господи, Боже наш, дай нам мир і спасіння по всі дні життя нашого, щоб пізнали Тебе всі, хто живе на землі, бо Ти є Бог єдиний і істинний, бо Ти, Отче, послав у світ Господа нашого, улюбленого Твого Сина, Котрий прийшов навчити нас праведного і святого життя пророків і апостолів, мучеників і сповідників, святителів і вчителів, пресвітерів і дияконів, і всіх доброчесних дітей Святої Вселенської Церкви, що були запечатані знаком помазання животворчого у святому хрещенні. Отже і ми, і ми, Господи, смиренні, вбогі й немічні раби Твої, що маємо даний нам гідний наслідування приклад в особі Христа Твого, радіючи, хвалячи і оспівуючи, звершуємо це велике, страшне принесення на спомин страждання, смерті, поховання Господа, Спасителя нашого Ісуса Христа.

Після цього диякон, повернувшись обличчям до народу, промовляє: Станьте зі страхом і моліться мовчки, щоб був мир із нами.³⁵

Священик , піднісши вгору руки, немовби показуючи ними сходження Святого Духа на покладені дари, тримаючи одну зверху над іншою, а потім опускає обидві руки рівно і повільно, аж поки не торкнеться правицею лівиці, а лівою рукою – самої чаші, супроводжуючи все це словами: Нехай зійде, Господи, Дух Твій Святий, і нехай перебуває над цим жертвопринесенням, щоб покрити його і освятити, і щоб було воно нам, рабам Твоїм, на відпущення всіх провин, на прощення прогріхів і на примноження надії воскресіння нашого, для життя нового у Царстві небесному з усіма, хто догодили Тобі. Ще ж сповідуємось Тобі, Господи, в Церкві Твоїй, викупленій кров’ю Христа Твого, і прославляємо Тебе повсякчас голосами незмовкними і обличчями осяяними.

Сказавши це, священик опускається долілиць і, піднявшись, тричі цілує престол, здіймає руки вгору і виголошує: Приносимо славу, пошану, визнання і поклоніння Твоєму Святому, Живому і Животворчому імені, нині і повсякчас, і на віки.

Священик благословляє рукою священний посуд, відходить до кута престолу і, вмиваючи руки, читає псалом 50-й, стихи 1-14: «Помилуй мене, Боже… і нечестиві до Тебе навернуться», додаючи: До Тебе, що живеш на небесах, підніс я очі мої. Як очі рабів на руки господарів їхніх і як очі рабині на руки господині її, так очі наші до Господа Бога нашого, аж поки не змилується над нами. Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо ми вельми сповнилися приниження (Пс. 122. 1-3). А також: Простягни руку Твою з висоти, Боже, і спаси мене ( Пс. 143.7). Милість Твоя, Господи, на віки, творіння рук твоїх не зневаж ( Пс. 137.8 ).

Після вмивання рук священик повертається до престолу і тихо молиться: Христе, Ти є миром для тих, що вгорі, і спасіння для тих, що внизу: вчини ж, Господи, щоб мир і спасіння сталися від краю до краю землі, особливо ж у Церкві Твоїй Святій, Вселенській, приборкай повстання і розбрат на поверхні землі, розпороши народи, які прагнуть війни, втихомир усіх силою Твоєї благодаті і об’єднай священство з царством, щоб у спокої й тиші пожили всі, в усілякій доброчесності, чистоті й страху Божому. Ще ж відпусти гріхи і беззаконня всіх спочилих, і не позбав їх і нас милості й щедрот Твоїх, на віки.

Далі священик звершує кадіння принесених дарів, перед яким він промовляє дві молитви:

Молитва перша (на вкладання фіміаму): Нехай будуть приємні Тобі, Господи, Боже, наші молитви і моління, і нехай буде Тобі як аромати запашні і ця кадильниця наша, наче кадильниця Аарона в скинії свідчення, щоб оновила вона душі й тіла наші, і щоб умилостивила Тебе, Творче запашного коріння та найкращих пахощів, Владико всього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки.

Молитва друга (кадильниці): Приносимо Тобі хваління, найславніша Трійце, нині і повсякчас. Вчини, Господи, Боже наш, щоб був для Тебе приємний фіміам душ наших через аромати Твоєї найсолодшої любові до нас: віджени ним від нас лихий сморід гріхів наших; відпусти ж і мені благодаттю і щедротами Твоїми всі мої провини і всі мої прогріхи, вільні й невільні.

Після цього священик бере кадильницю, обкаджує престол з обох боків, віддає її диякону, стає на звичайному місці, піднісши руки, і промовляє: Господи, благослови, Господи, благослови, Господи, благослови! Твоя милість і благодать нехай сподобить нас наблизитись до найславніших, святих, животворчих і божественних таїн.

Далі священик поминає батька, матір, братів, сестер, усіх родичів і знайомих, тих, що люблять і ненавидять, усіх живих і померлих. ³⁶

Після поминання священик бере двома пальцями обох рук просфору і, піднімаючи її вгору, здіймає свій погляд до неба й промовляє: Хвала Тобі, Боже Отче, бо Ти задля спасіння нашого послав у світ Сина Свого Єдинородного, що перед часом страждань взяв хліб до Своїх найчистіших рук, підніс очі Свої вгору і приніс Тобі хваління, Боже Отче Вседержителю, благословив (благословляє правицею просфору, яку тримає лівою рукою), перетворив і дав Своїм учням, промовивши: “Прийміть, їжте від нього всі ( торкається власними ліктями краю престолу, тримаючи, як і раніше, просфору): це є Тіло Моє”. (Покладає просфору на дискос, чинить доземний уклін і, взявши чашу обома руками, продовжує виголошувати). Так само і чашу після вечері, взявши до Своїх найчистіших рук, приніс Тобі хвалу, благословив (благословляє правицею чашу, яку тримає лівою рукою) і подав учням Своїм, промовивши: “Прийміть, пийте з неї всі ( також торкається ліктями краю престолу) : це є чаша Моєї Крові Завіту нового й вічного, таїнство віри: вона проливається за вас і за багатьох на відпущення гріхів (ставить її на престол, додаючи): скільки разів би не робили це, чиніть на спомин про Мене”.

Потім священик знову бере просфору, як і раніше, підносячи її над головою, промовляє: Слава йменню Твоєму святому, Господи, Ісусе Христе, і поклоніння Твоєму повсякчасному володарюванню: Ти є Хліб Живий і Животворчий, що зійшов з небес, і даєш життя світові; ті, хто їдять цей Хліб у правдивій вірі – не можуть вмерти, але позбуваються гріхів, спасаються, освячуються і живуть на віки.

Дещо опустивши просфору і , тримаючи її перед власним обличчям , священик хрестоподібно цілує над нею повітря і промовляє: Слава Тобі, Господи, слава Тобі, Господи, слава Тобі, Господи, за Твій невимовний дар, нині і повсякчас, і на віки віків.

Священик надломлює просфору і говорить: Заради імені Твого, Господи, Боже, наближаємося до цих святих таїн, і з вірою ламаючи Тіло Господа нашого Ісуса Христа, позначуємо Його животворчою Кров’ю Його ж, в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.

Диякон: Амінь.

Після цього священик розломлює просфору на дві половини, одну з яких залишає на дискосі, а другу підносить до чаші і, хрестоподібно торкається нею Крові, промовляючи: Безцінна Кров Господа нашого Ісуса Христа позначується найсвятішим Тілом Його, в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Кл і р: Амінь.

Священик , зробивши доземний уклін і здійнявши обома руками над головою чашу, говорить: Святі, найславніші і божественні таїнства, принесені окремо, але після звершення і освячення, і зміцнення благословенням, з’єднання через взаємне одне з одним спілкування, і що тепер в ім’я прославлюваної, гідної поклоніння, найбожественнішої Трійці, перебувають нероздільно, нехай будуть нам на прощення наших провин і прогріхів, на примноження надії воскресіння, і на запоруку життя нового в Царстві небесному, і не лише нам, але і всій Святій Церкві Христа, Господа нашого, Котрий вчора, сьогодні і на віки віків.

Кл і р: Амінь.

Священик , поставивши чашу на престол і вчинивши доземний уклін, продовжує молитись: Слава Тобі, Господи, бо створив Ти мене через Твою милість. Слава Тобі, Господи, бо покликав Ти мене до Церкви Твоєї через Твоє милосердя. Слава Тобі, Господи, бо призначив Ти мене в ній бути роздавачем дарів Твоїх. Ще ж і за все Твоє невимовно добре піклування про мою негідність, щоб була Тобі слава, пошана, похвала і поклоніння, нині і повсякчас, і на віки віків.

Кл і р: Амінь.

Священик чинить три доземних поклони з цілуванням престолу щоразу у трьох місцях, підносячи руки і виголошуючи з особливим благоговінням на розспів: Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма нами, нині і повсякчас, і на віки віків. (Виголошуючи це, він чинить на собі знак хреста³ ⁷ і повертається обличчям до народу).

В цей час диякон промовляє: Амінь, - і читає особливу карузуйту: Зі страхом і благоговінням наближаємось до таїнства пречистого Тіла і пречистої Крові Спасителя нашого, і творимо спомин, з вірою і в чистоті серця, Його страждання, смерті й воскресіння; що заради нас Єдинородний Син Божий, Бог Слово, прийняв від нас людей смертне тіло і душу розумну, мислячу і безсмертну. Ще ж і вченням, і заповідями Своїми святими і животворчими Він привів нас від заблуджень до пізнання істини, і звершивши всіляке піклування про нас, став початком природи нашої, постраждав на хресті, воскрес із мертвих, вознісся на небо, і залишив нам святі таїнства Свого Тіла і Крові, щоб служили вони для всіх добродійств, нам дарованих. Нехай же ми приймемо у служінні духу і з повною любов’ю дар життя вічного, і причастимося святих таїн із упокореним молінням, надихаючись надією, що за наші молитви, смирення і жаль через гріхи, сподобимося милості Божої і прощення від Владики всіх провин наших, якщо поспішатимемо відпускати ближнім нашим провини їхні.

Кл і р: Господи, відпусти гріхи і беззаконня рабам Твоїм.

Диякон: Очистимо совісті наші, всіляко віддаляючись від розділень, сварок і розколів.

Кл і р: Господи, відпусти гріхи і беззаконня рабам Твоїм.

Диякон: Очистимо душі наші від заздрості і злоби, примиримося один з одним серцем і розумом, і будемо однодушними та однодумними у прийнятті святих таїн, щоб були вони нам на освячення Духом Святим, на спасіння душ наших і на воскресіння тіл.

Кл і р: На віки віків. Амінь.

Диякон: Помолимося, нехай буде мир із нами.

Священик , повернувшись обличчям до престолу, молиться таємно: Відпусти, Господи, гріхи й неправди рабам Твоїм, і освяти благодаттю Твоєю вуста наші, щоб сповістили ми хвалу Твоїй божественній величі з усіма святими. (Далі він промовляє вголос): Сподоби нас, Господи, Боже, повсякчас стояти у непорочності перед Тобою, щоб змогли ми чистим серцем і обличчям бездоганним кликати до Тебе та зі сміливістю промовляти.

Кл і р співає молитву «Отче наш ».

Священик після молитви Господньої таємно молиться: Господи, Боже Саваофе, Боже добрий і наймилосердніший, не введи нас у спокусу, але спаси і визволи нас від лукавого та його підступів, бо Твоє є царство, Твоя сила, Твоя влада і держава, на небі і на землі, нині і повсякчас, і на віки віків.

Кл і р: Амінь.

Священик , обертаючись до народу, промовляє: Мир усім.

Кл і р: І духові твоєму.

Священик: Святе – святим.

Кл і р: Єдиний Отець Святий, єдиний Син Святий, єдиний Святий Дух Святий. Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Диякон: Хваління Йому в Церкві преподобних Його повсякчас, милість же Господня і милосердя на нас на віки віків. Амінь.

Священик: Нехай буде прийняте це принесення у царстві, як принесення Авеля, Ноя і Авраама у піднебессі ( двічи). Алілуя.

Диякон: Благослови, Владико.

Священик , благословляючи народ, виголошує: Щедротами Господа нашого Ісуса Христа, Котрий все оживлює, нехай спочине на нас дар благодаті Його на віки віків.

Диякон: Амінь. «Тіло Сина прийміть, браття», - Церква промовляє, – «і пийте з чаші Його з вірою за обітницею Царства».

Священик розділяє просфору (тобто одну з двох часток Тіла для причасників, для себе і диякона) на дискосі, за числом тих, хто причащатиметься, і віддає іподиякону ³⁸ , котрий приймає і тримає його не безпосередньо руками, але через покрівець або воздух, котрим накриваються його плечі й руки, а чашу подає диякону, і потім виходять усі троє з вівтаря і стають: священик з іподияконом – праворуч, а диякон з чашею – ліворуч.

Починається причастя мирян таким чином: причасники підходять спершу до священика, котрий бере з дискоса частки Тіла і вкладає хї до вуст молільників; потім причасники йдуть до диякона, котрий подає їм з краю чаші пити Кров. Це причастя супроводжуються співом причасного, який співає клір, а коли кліру нема, то співають диякон з іподияконом. Священик, подаючи частки Тіла, говорить кожному: Тіло святе подається рабу Божому на відпущення гріхів і на життя вічне. Амінь.

Після причащення мирян духовенсто повертається у вівтар і диякон, поставивши чашу на престол, виголошує подячну карузуйту: За даром благодаті Духа Святого, сподобившись причаститися цих найславніших, святих і божественних таїн, усі ми разом подякуємо і прославимо Господа Бога, Котрий подає усе.

Клір: Слава Йому за Його невимовні дари.

Диякон: Помолимося, мир з нами.

У відповідь на це священик виголошує подячні молитви і відпуст.

Молитви на воскресних і святкових службах.

Молитва перша: Належить, Господи, по всі дні, належить, Господи, по всі дні, кожного часу і повсякчас Тобі дякувати, Тобі кланятися і підносити хваління до страшного ймення величі Твоєї, бо Ти, Господи, немічних і смертних за природою людей сподобив не лише прославляти ім’я Твоє разом із безтілесними, але і куштувати солодкість слів Твоїх і прилучатися до найчистіших таїн Твоїх, із повсякчасним принесенням за це голосів похвали й подяки Твоєму Божеству, Владико всього, Отче, Сину і Духу Святий.

Диякон: Амінь.

Молитва друга: Христос, Господь і Бог наш, Цар, Спаситель і Оживотворювач, що прощає нам гріхи наші, нині сподобив нас, через Свої щедроти й милості, причаститися Його найчистішого Тіла і всеосвячуючої Крові; тож нехай зміцнить Сам Він, і через ту саму милість Свою, нашу неміч, щоб догоджали Йому словом і ділом, думкою і волевиявленням, щоб була нами прийнята святиня на відпущення наших провин і прогріхів, на примноження надії воскресіння і на запоруку життя нового на небі, яке буде нам з усіма тими, хто догоди Йому, благодаттю і щедротами Його на віки.

Диякон: Амінь. «Отче наш». Благослови, Владико.

Священик , повернувшись до народу, чинить відпуст. ³ ⁹

Відпуст для святкових і воскресних служб: Той, що благословив нас усіляким благословенням духовним на небесах у Христі, Господі нашім, (двічі) що прийняв нас до царства Свого і закликав до слави невимовної і до блаженного, невпинного, безкінечного і вічного, про що й обіцяв у святому Євангелії Своєму і промовляв до учнів: «Істинно, істинно кажу вам, що кожен, хто їсть Моє тіло, і п’є Мою кров, у Мені перебуває, і Я в ньому, і на суд не прийде, але перейде від смерті до життя», - Сам Він – Отець Господа нашого – нехай благословить і нехай збереже у повноті цю Свою Церкву і нехай очистить від гріхів усіх, хто у веселості духу прийняв ці святі, найславніші, животворчі і божественні тайни. Живий знак хреста Христового (благословляє народ рукою) нехай зміцнить вас і нехай спасе від усього зла, видимого і невидимого, нині і повсякчас, і на віки віків.

Кл і р: Амінь.

Молитви на повсякденних службах.

Молитва перша: Слава, пошана і визнання, поклоніння і подяка завжди належать Тобі, найславніша Трійце, бо Ти сподобив нас, Господи, цих найславніших, святих, животворчих і божественних таїн, дарованих нам через Твою безмежну благодать і милість на відпущення гріхів наших, Владико всього, Отче, Сину і Духу Святий.

Диякон: Амінь.

Молитва друга: Благословенна у наднебессі велич Твоя Христе, надіє природи нашої. Благодаттю Твоїх найславніших, святих, животворчих і божественних таїн Ти відпускаєш нам провини наші і прощаєш прогріхи наші, на віки віків.

Диякон: Амінь.

Відпуст для повсякденних служб: Господь наш Ісус Христос, найславнішим святим, животворчим і божественним тайнам Котрого ми послужили, нехай Сам сподобить нас прекрасної слави царства Свого і блаженства в зібранні святих ангелів, щоб ми стали праворуч від Нього з відкритим обличчям у Єрусалимі горньому: Його ж благодать і милість нехай перебувають повсякчас у Церкві святій на всіх народжених, і в усьому світі від краю його і до краю, нині і повсякчас, і на віки віків.

Клір: Амінь.

Відпуст для заупокійної літургії: Тому, Хто спожив Тілом Своїм гріхи наші і Кров’ю Своєю – беззаконня наші, нехай буде вічна слава у Церкві Його. На нас же, людей Божих і овець отари Його, нехай виллє Він милість Свою і щедроти, нехай примножить Свої всеоживлюючі благословення, і нехай покриє вас правицею Своєї благості, нині і повсякчас і на віки віків.

Диякон: Амінь.

Після цього зачиняється брама, опускається завіса. Священик і диякон починають причащатися. Спочатку причащається диякон, котрому священик, подаючи з дискоса Святе Тіло, говорить: Святе Тіло Господа нашого Ісуса Христа подається диякону на відпущення гріхів і життя вічне. Амінь.

Далі священик подає йому чашу, кажучи: Свята Кров Господа нашого Ісуса Христа подається диякону на відпущення гріхів і життя вічне. Амінь.

Потім священик причащається сам в такий саме спосіб, промовляючи ті самі слова, лише замінюючи «диякону» на «священику».

Причастившись, священик споживає всі святі дари, не залишаючи нічого, ретельно чистить увесь священний посуд, переносить його до ризниці, де в спеціально влаштованому заглиблені, розташованому у стіні, покладає їх, накривши воздухом і пеленою.

Наостанок священик і диякон читають три подячних молитви.

Молитва перша: Животворче Тіло Твоє, яке ми спожили, і найчистіша Кров Твоя, до якої ми прилучилися, нехай будуть нам, Господи, не на суд або на осудження, і щоб не стали ми немічними і хворими, а щоб отримали прощення гріхів і прогріхів наших, Христе, надіє природи нашої, на віки віків. Амінь.

Молитва друга: Прийняли ми, Господи, Тіло Твоє явно: нехай перебуває в нас благодатна сила Твоя потаємно і щоб вийшли ми на зустріч Тобі, радіючи і співаючи пісню триіпостасну зі святими, що догодили Тобі, Христе, надіє природи нашої, на віки . Амінь.

Молитва третя: Прийняли ми Тіло Твоє з дискоса і спожили Кров Твою з чаші, тож сподоби нас, Господи, щоб оспівували ми славу Тобі у раю з розбійником добрим і з усіма преподобними, що виконали волю Твою. Амінь.

Священик промовляє відпуст: Як Ти сподобив нас, Господи, зрадіти через святе Тіло Твоє і Твою найчистішу Кров, так і сподоби нас, щоб зраділи ми у невечірньому і в безкінечному дні царства Твого, з усіма обранцями Твоїми, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.⁴⁰

Промовивши це, священик чинить три доземних поклони, цілуючи за кожним разом престол по тричі. Потім священик і диякон знімають облачення і виходять з храму.

Примітки:

1. До антіохійської богословської традиції Церква Сходу завжди ставилася з пошаною, свідченням чого є вшанування нею пам’яті «трьох грецьких вчителів» - malpane yavnaye – Діодора Тарсійського, Феодора Мопсуетського та Несторія Константинопольського. Першим серед них названий Діодор Тарсійський (+ 392 р.) – видатний учасник Другого Вселенського Собору (381 р.), в постановах якого було визначено критерієм православності власне самий факт євхаристійного спілкування із Діодором. Учень Діодора, св. Іоан Золотоустий, який називав його “своїм отцем”, свідчив, що той (Діодор) «мав життя апостольське, аскетичне й перебував у молитві й служінні слова». Полеміка, розпочата св. Кирилом Олександрійським проти Несторія, була сприйнята Церквою Сходу як напад на все антіохійське богослів’я, що невдовзі й підтвердилось, позаяк св. Кирил оголосив єретиком не лише Несторія, але й Феодора Мопсуетського та Діодора Тарсійського. Через те, що сам св. Кирил пропагував христологічну формулу Аполлінарія Лаодикійського «єдина втілена природа Бога Слова», а Аполлінарій був засуджений на ІІ Вселенському Соборі, Церква Сходу заявила у відповідь про свою відданість Ніко-Константинопольському віровикладу, Діодору Тарсійському і тій традиції, котра була ним започаткована. Через це критика Несторія була визнана безпідставною і до нього склалося ставлення як до постраждалого за істинну віру. В подальшому він, як і інші його попередники по антіохійській богословській традиції, були прославлені Церквою Сходу як «святі вчителі». Головний твір Несторія - «Книга Геракліда», написана ним вже у засланні, стала відомою у Церкві Сходу лише в VI ст., за правління католикоса Мар Авви І (540-552). Що ж стосується «єретичності» христології архієпископа Несторія, то про це можуть засвідчити його власні слова: «Той, хто говорить, що в єдності – один Син, один Христос, один Господь, як може він розділяти й казати, що окремо є Син Божий і хтось інший, і тому – два сини? Це не було б єдністю, але кожна природа залишалася б у своєму власному єстві». [4. c. 140]. «Прочитай, о людино, тих, хто є серед свідків твоїх [тобто апостолів, отців Церкви] і не змагайся з тінню. Є дві природи: Бог і людина, але нема двох синів, бо іншою й іншою є складові Господа нашого, але не іншою (якоюсь) і іншою (інакшою), боронь Боже!» [4 c.231]. Подібно була сформульована і постанова Собору Церкви Сходу, що відбувся 554 р. за патріаршества Мар Йосепа: “Визнаємо єдиного Сина істинного, єдиного Бога, Отця Істини. Кожного ж, хто думатиме чи говоритиме про двох христів чи про двох синів, або хто, з тієї чи іншої причини, через той або інакший умисел, підніме питання про четверицю [замість Трійці], такого ми анафемували й анафемуватимемо». [5. c. 98, 365].

2. В богослужбовій практиці Церкви Сходу на даний час використовується три літургії (qurbana): Святих апостолів (звершується найчастіше), Несторія (правиться лише 5 раз на рік: на свято Грецьких вчителів (4-а п’ятниця по Богоявленні), в останній день посту Ніневитян (середа 6-го тижня Великого посту), на свято Іоана Предтечі (1-а п’ятниця по Богоявленні), в день Хрещення Господнього та у Великий четвер) та Феодора Тлумача (служиться від Різдва до свята Входу Господнього в Єрусалим). [11 с.33; 8. с. 56] В давнину також існували літургії Мар Барсауми, Нерсеса та Діодора Тарсійського, текст яких не зберігся. Свідчення про них зробив Абдішо, митрополит Нисибійський, у 1298 р. [19. c. 409]

3. Одне з численних свідчить зв’язку східносирійського богослужіння із візантійською церковною традицією.

4. Ризниці (сосудосховища) в ассирійських храмах розташовані зазвичай у східній вівтарній частині. По різні боки вівтаря влаштовані хрестильна, де знаходиться кам’яна або глиняна чаша для звершення хрещення, та маленька пічка для випікання літургійних просфор, а також ризниця, де, окрім священничого одягу знаходиться сосудосховище, в якому зберігається сакральний посуд.

5. Сануарта – («шолом») – сударіон, головний убір. В теперішній час священиками не використовується.

6. Коніта – білий довгий одяг з рукавами, підризник.

7. Зунара – пояс.

8. У тотожній літургії халдеїв, тобто ассирійців-уніатів, далі одягаються поручі, яких у духовенства Церкви Сходу нема.

9. Урара – єпитрахиль, яка, судячи з усього, сформувалася з ораря.

10. Піна – плащ, верхня накидка, тотожна візантійському фелону.

11. Вівтар (qanki) в ассирійських храмах також розташований у східній частині. У ньому знаходяться престол, який ще виконує функцію жертовника, і два світильники обабіч. Іконографічних зображень нема. Вхід до вівтаря дозволяється лише посвяченим особам, які дотримуються євхаристійного посту. [19. p. 409]

12. Престол (madhb’kha – «місце жертвопринесення») виготовляється з глини або каменя й вкривається оздобленими тканинами. Він завжди знаходиться на підвищені. Його східний бік знаходиться впритул до вівтарної стіни, на якій є велике зображення хреста. Іноді над престолом споруджується балдахін.

13. Євхаристійні просфори являють собою квасний хліб, що зветься malha, тобто «принесення», і який виготовляється з домішками солі та олії. Тісто для просфор готується не на дріжджах, а на залишках від просфор з попередньої служби. В Церкві Сходу обряди, пов’язані з malha, являються окремим таїнством. Дане слово перекладається з сирійської мови як «цар». Кожен священик при рукопокладенні отримує від єпископа частку, що складається з борошна, невеликої кількості води, солі та олії, яка й зветься malkha. Саме від цієї частки вкладається частка до тіста, що готується до випічки літургійних просфор. А раз на рік, у Великий четвер, звершується чинопослідування відновлення malha. Крім того, при приготуванні тіста для літургійного хліба до нього вкладається частка тіста (hmira qaddisha), що була спеціально залишена від тіста для попередньої літургії, і такий ланцюг зв’язків сягає глибини сторіч. Згідно переказу, ця наступність сягає св. апостола Іоана Богослова (Йоханана), у котрого залишилась частка з Таємної вечері. Він передав її св. апостолу Фомі (Тумі), а той – своїм учням Аддаю і Марі, котрі запровадили такий звичай у Церкві Сходу. Самі ж просфори є дуже тонкими; на їхній верхній частині зображається 12 малих хрестиків. [15; 10. c.37]

14. Для євхаристії в ассирійській літургійній традиції використовується вино з виноградного соку, що видушується з плодів руками. [11. с.32]

15. На цьому завершується “приготування”, під час якого виголоси й молитви промовляються стиха.

16. Окрім трьох ступенів священства в Церкві Сходу присутні також посади церковнослужителів, зокрема співці, читці, пономарі, іподиякони. В сучасній практиці Церкви Сходу поширеним явищем є жіночі церковні хори. Слід зазначити, що співці мають спеціальний богослужбовий одяг.

17. В теперішній час молитва Господня співається з додаванням особливих віршів: “Отче наш, Ти, що є на небесах, нехай освячується ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє. Святий, Святий, Святий Ти, наш Отець на небесах, бо небо і земля сповнилися величчю слави Твоєї. Ангели і люди викликують до Тебе: «Святий, Святий, Ти Святий!». Отче наш, Ти, що є на небесах, нехай освячується ім’я Твоє. Нехай прийде царство Твоє. Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство і сила, і слава, на віки віків, амінь. Нехай буде слава Отцю і Сину, і Святому Духу, від віку і до віку, амінь і амінь. Отче наш, нехай освячується ім’я Твоє. Нехай прийде царство Твоє. Святий, Святий, Ти Святий, Отче наш, що є на небесах, бо небо і земля сповнилися величчю слави Твоєї. Ангели і люди викликують до Тебе: «Святий, Святий, Ти Святий!».[6]

18. На відміну від візантійського календаря ассирійський церковний рік має значно менше днів пам’яті святих. Ось пам’ятні дні Церкви в календарі за 2006 рік. Січень: 16-18 – пам’ять блаженного Мар Зайя; 20 – Іоана Хрестителя; 27 – апостолів Петра і Павла; лютий: 3 – чотирьох Євангелістів; 10 – першомученика Стефана; 17 – пам’ять Грецьких і Ассирійських Вчителів; 24 – патріарха Мар Авви Великого (+ 552); 27 – патріарха Мар Бен’яміна Шимуна (+ 1918); травень: 7 – Мар Гіваргіса; 8 – раббан Хорміза; 21 – Мар Аддая Апостола; червень – 14 блаженного Мар Зайя; липень: 9 - Мар Йосепа Хнанішо, митрополита; 16 – апостола Мар Тума; 23 – Мар Хазкіеля; 28 – Мар Кур’якуса, матері його Іулити та 72 учнів; 30 – Дванадцяти Апостолів; серпень: 1 - Мар Авраама; 4 – Мар Якуба (Нісибінського) (+ 338); 7 – Ассирійських мучеників; 11 – Мар Марі апостола (+ 82); вересень: 1 – Шмоні та синів; 8 - Мар Шимуна бар Саббае, мученика (+ 340); 14 - раббан Хорміза; 22 – патріарха Мар Папи (+ 320); 27 – Мар Сава та Мар Бішо; жовтень: 1 – Мар Шаліта; 15 – Мар Саврішо (+604) та Мар Давіда; 25 раббан Пітьюна (+ 449); 28 – Мар Юхани Агівтая та Мар Міхаеля «Друга Ангелів»; 31 – Іллі Хіртрського; листопад: 3 – Іллі пророка; 17 – Мар Авгєна Блаженного; 20 – Мар Гіваргіса великомученика; 28 – всіх святих і Мар Авдішо (+ 376); грудень: 2 – Мар Якова Усіченого.

19. Церква Сходу вважає принципово важливим, що Ісус Христос є не лише Бог, не лише людина, але Боголюдина. Поєднання в особі Христа Божества і людства є наріжним каменем таїнства спасіння людей. Тому Церква Сходу у своїх богословських працях стверджує, що Діва Марія народила Боголюдину і називає її «Матір’ю Христа Господа і Спасителя нашого». Ймення «Богородиця» або «Та, що народила Бога» вважав прийнятним навіть архієпископ Несторій [4. с. 345, 7-8]. Такої ж думки був і автор фундаментального твору про Христа «Книга про з’єднання» Мар Баввай Рабба (Великий) (+ 628) [2. c. 100, 4-5], але з неодмінним уточненням: «за людством» або «через з’єднання». Без такого уточнення, як вважають східно-сирійські богослови, ймення «Богородиця» акцентує лише один бік таїнства спасіння і тому вважається по-богословському некоректним. [14]

20. Анагност (читець) – quaruya – церковнослужитель, функції якого на практиці виконує будь-який грамотний парафіянин. Хоча при кожній парафії присутні два обов’язкових причетники: для кліроса та вівтаря, які посвячуються у стихар, тобто отримують хіротесію, яка звершується на амвоні. Окрім постриження волосся та читання молитви, єпископ підперезує їх та вручає книгу читань зі Старого Завіту - Quarayana. [1. с. 81; 11. c. 35]

21. Богослужбова книга «Апостол» у ассирійців являє собою збірку читань із Послань св. апостола Павла, розташованих згідно порядку днів церковного річного кола.

22. У храмах Церкви Сходу вівтар відмежований від центральної частини не іконостасом, а огорожею, як це було первісно у Церквах греко-римської традиції. Ця огорожа має лише один вхід до вівтаря. Іноді ж в огорожах є ще бічні входи до хрестильні та сосудосховища, які відокремлені від вівтаря стінами.

23. В сучасній практиці Церкви Сходу навіть у парафіяльних храмах на одній літургії служать, як правило, більше трьох дияконів.

24. Ці гімни, що звуться turgama, містять в собі пояснення читаних євангельських текстів. Їх виконують на Господські свята.

25. Позаяк у ХІХ ст. богослужіння звершувалося винятково давньосирійською мовою, яка була зрозумілою не для багатьох, то після Євангелія практикувалось читання перекладу або тлумачення священного тексту турецькою чи персидською мовою. На даний час серед ассирійців триває процес відродження рідної мови, проте серед громад діаспори зараз поряд сирськомовним богослужінням побутують англомовні служби. У Індійській митрополії богослужбовою мовою є малаялам.

26. За ассирійським звичаєм коліносхилення звершується з присіданням молільника на власні ноги. [1. с. 352]

27. Тут маються на увазі нехрещені, тобто «оголошені» в грецькій традиції, а також особи, що відбувають покуту за тяжкі гріхи й не допускаються до участі в таїнстві Євхаристії.

28. В ассирійській церковній традиції, на відміну від візантійської, завіса (катапетасма) знаходиться не з боку вівтаря, а з боку церкви, де стоять миряни. На ній присутнє зображення хреста. Іноді завіса складається з двох частин.

29. Матір Христа – imme da mshiha; у халдеїв уніатів даний вираз подано як imme d’alaga – «Матір Божу» (Див. примітку № 18). Чимало храмів Церкви Сходу названі на честь Діви Марії, Яку шанобливо називають Мат Мар’ям – «Владичиця Марія». А над вівтарною аркою багатьох храмів часто присутній напис: «На цьому святому вівтарі звершується пам’ять Марії, Матері Христової». [15]

30. Нікейський Символ віри, на думку дослідників, у цій літургії є досить пізньою вставкою [20. c. 2]

31. Ця молитва є першою і в двох іших літургіях Месопотамського типу: Несторія та Феодора Тлумача (Мопсуетського).

32. У Церкві Сходу сповідь вважається справою особистих відносин віруючого з Богом. Тому покаяння звершується без засвідчення гріхів перед священиком, як у Грецькій Церкві. Воно виражається в особистому розкаянні перед Богом, а зовнішній його аспект виявляються у стоянні на колінах під час читання священиком покаянної молитви. [15]

33. Що стосується титулу патріарха, то у ХІХ ст. на особистій печатці патріарха містився напис: Mhilya Shimun patriarha d’Haldai kursia Maryaya (Смиренний Шимун Патріарх Халдеїв, кафедра Марія) [1. c. 85]. Теперішній титул предстоятеля: «Його Святість Мар ( Дінкха І V) Католикос-Патріарх Святої Апостольської Кафоличної Ассирійської Церкви Сходу». [14. c. 85] У халдеїв-уніатів перед згадуванням патріарха промовляється: «За Верховного Прешосвященика, Главу і Керівника всієї Церкви ( ім’я) Папу Римського».

34. У халдеїв-уніатів : «Богородицю».

35. Відбувається освячення принесених Дарів. [1. c. 366]

36. У халдеїв-уніатів: «і всі душі, що перебувають у вогні чистилища та сподіваються, за молитвами Церкви, розради й помилування».

37. Знак хреста або «хресне знамення» у загальносирійській церковній традиції буває трьох видів: 1) «хрест обличчя», коли молільник хрестить лише власне лице, 2) «хрест серця», подібно до грецької традиції, 3) «хрест усього тіла», коли рука молільника торкається верхівки голови, колін та місць за плечима, що знаходяться трохи нижче від лопаток. В даному разі мається на увазі останній вид знаку хреста. Що ж стосується складання пальців при хресному знаменні, то в Церкві Сходу, як і в церквах грецької традиції у давнину (до XVI ст.), побутує «плюралізм». Є свідчення, що вірні Церкви Сходу використовують як одноперстя [11. с. 36], двохперстя [Там само.], так і трьохперстя (використовується в теперішній час вірними Церкви Сходу в єпархії Нухадри та Росії - парафії на теренах СНД). Взагалі знак хреста у Церкві Сходу вважається окремими таїнством. [8]

38. Іподиякон – другий ступінь церковнослужителів. На відміну від читця, на іподияконській хіротерії єпископ одягає йому ораря, який обмотується навколо шиї, а книга читань зі Старого Завіту – забирається. При поставлені диякона орар одягається вже на ліве плече і ставленику вручається книга Апостол. При ієрейській хіротонії орар одягається на шию (як єпітрахіль), після чого накладається фелон, а ставленику вручається Євангеліє. [11. c. 36]

39. Відпуст – hutama – «завершення».

40. У халдеїв-уніатів після цього читається ще перше зачало Євангелія від Іоана «На початку було Слово…», на чому і завершується їхня літургія. [1. c. 379]

Перелік використаних джерел та літератури:

1. Софония (Сокольський), еп. Современный быт и литургия христиан инославных иаковитов и несториан с кратким очерком их иерархического состава, церковності, богослужения и всего, что пренадлежит к отправлению их церковних служб особенно же их литургии. Спб., 1876.

2. Babai Magni. Liber de Unione./ Ed. Vaschalde A. Paris. 1915.

3. Guidelines for admission to the eucharist between the Chaldean Church and the Assyrian Church of the East.// www.vatican.va

4. Nestorius. Liber Heraclidis de Damas. / Ed. F. Nau. Paris. 1910.

5. Sinodicon Orientale ou Recueil de synodes nestoriens/ Tr. ed. pub. par J.B. Chabot. Paris. 1902.

6. The Order of the Hallowing of the Apostles. /Translation from Arameic by M.G. Bernie. CIRED. 1997.

7. Алымов В. Лекции по Исторической литургике. СПб. 1994-1995. // www.krotov.info

8. Биджамов Р. Централизованная религиозная организация Святой Апостольской Соборной Ассирийской Церкви Востока.// www.assyria.narod.ru

9. Дашевская З. Возникновение и развитие ходатайственной молитвы при совершении таинства Евхаристии. М. 2005// www.SFI.RU

10. Добрынин М. Сиро-Халдейская Церковь. История воссоединения персидских несториан с Православной Церковью. // ЖМП. 1956. № 12.

11. . Петров Л., свящ. Восточные христианские общества. СПб. 1869.

12. Роберсон Р. Восточные христианские Церкви. Исторический справочник. СПб. 1999.

13. Селезнев Н. Ассирийская Церковь Востока. // Большая Российская энциклопедия. В 30-ти томах. М. 2005. Т. 2.

14. Cелезнев Н. Ассирийская Церков Востока. Исторический очерк. М. 2001.

15. Селезнев Н. Церковь Востока в вопросах и ответах. // www.assyrianchurch.ru

16. Стефан (Садо), иером. Православная русская миссия в Урмии (1898-1918). / Доклад на конференции «Христианские миссии в XVIII-XX вв.». Москва, 16-18 мая 1995 г.

17. Титов Ф., свящ., К вопросу о присоединениии сиро-халдейских несториан к Русской Православной Церкви. // Труды КДА. № 4. К. 1900.

18. Coggin J. Liturgy of Addai and Mari. N-Y. 2003.

19. Nestorians.// Encyclopedia Britannica. L. 1911. V.16. p.409.

20. Sarhad Y. Jamo, bishop. Chaldean liturgy. El Cajon. 2006.

Священик Даниїл Кондратенко, кандидат богословських наук

Початок