Літургія святих апостолів Аддая і Марі як пам’ятка стародавньої християнської богослужбової спадщини

У перші сторіччя свого існування Християнська Церква мала велику кількість традицій звершення богослужіння, свідченням чого є численні згадки у творах святих отців і вчителів Церкви, а також у працях сучасних їм нехристиянських авторів. Слід зазначити, що особливого розвитку і трансформації християнське богослужіння, центром якого була Євхаристія, зазнало у ІV-V ст. коли Церква спочатку здобула легалізацію, а потім і статус державної релігії. Богослужбові чини, що в Донікейський період базувались, головним чином, на харизматичній творчості, почали замінюватися фіксованими формами. Первісно це торкнулося анафори (євхаристійного канону), а потім і інших елементів Літургії. За свідченнями, що збереглися дотепер, дослідникам вдалося нарахувати наявність на межі IV-V ст. близько сотні анафор, що побутували у місцевих Церквах. Проаналізувавши тексти зазначених анафор, літургістам вдалося здійснити їхню класифікацію. Так стародавні анафори було поділено на два основних класи: Західні і Східні. В свою чергу, Літургії східного типу були розмежовані на наступні групи: Єрусалимсько-Антіохійську (Візантійську), Олександрійську (Єгипетську) та Персидську (Месопотамську).

 

До останньої групи належить Літургія апостолів Фадея і Марія (Аддая і Марі). Ця Літургія, батьківщиною якої вважається Месопотамія (міжріччя Тигру і Євфрату), що тривалий час входила до складу Персидської держави, виникла в середовищі східно-сирійських християн, вірних Церкви Сходу, більш відомої під назвою «Ассирійської» або «несторіанської». Згідно з переказом, що зберігається Церквою Сходу, зазначена Літургія має давнє походження і була сформована Аддаєм та Марієм, котрі були благовісниками віри Христової в Едесі, Селевкії-Ктезифоні та навколишніх поселеннях. Цей переказ базується на розповіді, що міститься у творі «Вчення Аддая», який дослідники датують 2-ю половиною ІІІ ст. [18. c. 3-5] Там, зокрема, мовиться, що цар Едеси Авгар Чорний, почувши про чудеса, які творив Христос, через своїх посланців ублагав Спасителя відвідати його і зцілити від тяжкої хвороби, на що отримав лише обіцянку, яка була виконана лише після Вознесіння, коли один із Його 72 учнів, на ймення Фадей (за сирійською традицією Аддай) був відряджений апостолом Фомою до Едеси, щоб зцілити царя. Аддай і його учень Марій (у сирійській традиції Марі) після зцілення правителя навернули самого Авгара і його підданих у християнство і, таким чином, в Едеському царстві (Осроені) виникла Церква. Крім того, за твердженням переказу, апостоли сформували Літургію, що пізніше була названа їхніми іменами.

 

Вірогідно, що нині не існує більш ранніх документів, ніж «Вчення Аддая», які могли б підтвердити правдивість цього переказу. Проте про досить раннє походження християнства у Месопотамії (Бет Нахрейні) свідчить беззаперечний факт відрядження до Едеси, яка була вже центром християнської держави Осроени, єпископа Палута, що отримав хіротонію від архієпископа Антіохійського Серапіона (192-193). Природно, що християни Едеси та навколишніх міст повинні були найменувати існуючу в них літургію на честь Аддая і Марі лише тоді, коли серед них вже панувало сприйняття цих святих мужів саме як засновників, «апостолів» їхньої Церкви. До того ж, самі послідовники Церкви Сходу приписують остаточне редагування тексту Літургії Аддая і Марі їхньому патріархові Ішо-Ябу ІІІ д’Адіабене (649 - 660), що жив у VII ст. [18. c. 6]

 

Що ж стосується сучасної інтерпретації постатей згаданих апостолів самою Церквою Сходу, то її представники стверджують, що Мар-Аддай, з числа так званих "72 учнів", которий проповідував у Північній Месопотамії між 37-65 рр. н.е., спричинився до першого у світовій історії прийняття християнства як державної релігії в Едесі (Урхаї), столиці невеликої сирийської держави Осроена при царі Абгарі V Укамі. Учні Мар-Аддая, Мар-Аггай (65-87 рр. н.е.) та Мар-Марі (88-121 рр. н.е.) продовжили його місіонерську діяльність на території Месопотамії і саме за Мар-Марі відбулося утвердження Церкви Сходу в столиці парфянського Ірану Селевкії-Ктесифоні. Тому багато хто вважає його, разом із його вчителем Мар-Аддаем, істинним покровителем християнського Сходу і засновником престолу Церкви Сходу (ассирійської, халдейської) - однієї з найдавніших Церков.

 

До II-III ст. пращури сучасних ассирійців - "сирійці" (не слід плутати з арабами сучасної держави Сирія) у своїй переважній більшості прийняли християнство, знайшовши в ньому унікальну можливість ідентифікуватися і відштовхнутися як від греко-римського язицтва на Заході, в Сирії та північно-західній частині Месопотамії, так і від зороастризму, що панував на Сході, в Ірані. Первісно християнство на Сході розвивалось за відносно спокійних умов, якщо порівняти їх із тими гоніннями на християн, которі мали місце на римському Заході в перших сторіччях нашої ери. Однак зі втратою Едесою політичної незалежності в 216 р. н.е. та приходом до влади в Ірані персидскої династії Сасанідів у 226 році в житті християн Сходу настали тяжкі часи гонінь і преслідувань. Первісно гоніння на християн почались ще за царя Бахрама II (276-293 рр.), але особливо тяжкий сорокарічний період гонінь на християн по всьому Ірану почався за царя Шапура II в 339 р. і тривали аж до його смерті в 379 р. До цього періоду належить широко відомий у християнському, в тому числі й православному, світі факт мучеництва Селевкійського католикоса Мар-Шимуна (Симеона) Бар-Саббае (328-341) та наближених до нього єпископів, священиків і мирян. [8. c. 5-7]

 

Первісно Церква Сходу була невід’ємною складовою Вселенської Церкви Христової, маючи спілкування у богослужінні та єдність віровчення з іншими місцевими Церквами. Однак політичні обставини, в яких вона перебувала у ІІ-VI ст.ст., надзвичайно ускладнювали, а часом унеможливлювали, її зв’язок із «Заходом», тобто із греко-римським християнським світом. Суперництво різновірних Візантії та Персії за території Близького Сходу й Закавказзя створювали серйозну перепону у підтримці взаємин Церкви Сходу з Церквами християнської імперії, котрі болісно сприйняли процес христологічних суперечок. Останні, в свою чергу, були використані для зведення політичних рахунків у самій Візантії. Так після осудження на Ефеському Соборі (431 р.) вчення Константинопольського архієпископа Несторія, яскравого виразника антіохійського богослів’я, багато його прибічників, рятуючись від державних репресій за часів імператора Зенона (474-496), який шукав політичної прихильності монофізитів (більшості населення Єгипту, Сирії, Вірменії), втекли з Візантії до Персидського царства, де й знайшли собі пристановище у місцевій християнській Церкві, яка була далекою від знання тонкощів телогічних суперечок «західних» співбратів. Тому Церква Сходу, центр якої знаходився у персидському місті Ктесифоні, з легкістю перейняла «несторіанську» (власне давньоантіохійську) богословську доктрину.¹ До того ж ворожість до візантійського імператора схвалювалась і заохочувалась персидськими, а згодом і арабськими правителями, що завоювали Персію в VII ст. Тому у Церкві Сходу, особливо ж у її керівництва, не було ні змоги, ні якихось стимулів для порозуміння з греко-римським християнським світом. Попри панування іновірців, Церква Сходу зазнала розквіту і, завдяки успішній місіонерській діяльності, змогла поширити свою присутність по всій Азії, включно з Індією, Монголією та Китаєм. Але після розгрому, вчиненому войовничим Тамерланом наприкінці XIV ст., її осередки збереглися лише у гірському Курдистані, на Малабарському узбережжі Індії та островах Кіпрі і Сокотрі. Від XVI ст., коли в наслідок успішної діяльності католицьких місій в Азії була утворена уніатська Халдейська Католицька Церква, на підставі уній (1552 та 1681 рр.) між латинянами та частиною Церкви Сходу, то її літургійна традиція була адаптована до богословських поглядів Римської Церкви. Подібні зміни відбулися і в колишній митрополії Церкви Сходу на Малабарі (Індія), де давньосирійське богослужіння зазнало реформування в наслідок постанов унійного Синоду, що відбувся у Діампері 1599 р. Згодом значна частина індійських уніатів розірвала стосунки з Римом, однак у 1662 р. унія з Католицькою Церквою була відновлена. Через це і в тамтешній Сиро-Малабарській Католицькій Церкві Літургія Аддая і Марі зазнала змін в бік латинізації. [12. c. 25-27; 148-150; ]

 

Що ж стосується самої структури Літургії (Qurbana Qaddisha – «Святе жертвопринесення») Аддая і Марі, то вона умовно поділяється на дві частини: а) “літургія оголошених” – триває до жертвопринесення, коли непросвічені залишають храм, б) “літургія вірних” – триває від початку жертвопринесення до відпусту.

 

Перша частина літургії складається з Малого Славослів’я, молитви Господньої «Отче наш» із додаванням особливих giyaura, подібних до структури латинського Sanctus, Вхідного змінюваного псалма (marmitha), змінюваних антифонів Святилища (unitha d’qanki), котрі співаються почергово священиком і дияконом, Трисвятого, Молитви кадіння, 3 або 5 читань зі Священного Писання ( а) Закону, б) Пророків, в) Діянь Апостольських, г) Послань апостола Павла, д) Євангелія ), двох благальних молитов за оголошених і тих, що каються, заклику до виходу оголошених з храму.

 

Елементами другої частини цієї літургії є: антифони, дещо змінений Нікейський Символ віри, прохальна ектенія (karuzuyta), три  таємні молитви, поцілунок миру, друга ектенія, таємні молитви до Господа Бога, до Діви Марії, молитва фіміаму, анафора, особлива ектенія, таємна молитва, причащання мирян, подячна ектенія, подячна молитва, молитва Господня «Отче наш», відпуст (hutama), причащання духовенства, три подячні молитви.

 

Структура анафори (євхаристійного канону) Літургії Аддая і Марі є насправді унікальною. Вона разюче відрізняється від анафор Єрусалимсько-Антіохійської та Олександрійської традицій. Невід’ємними складовими євхаристійного канону, за визначеннями літургістів, є: 1) Префацій («передпочаток») – подяка Богу за викуплення у Христі; 2) Санктус – славослів’я, що йде після Префація й містить слова «Свят, Свят, Свят»; 3) Анамнезис – свідчення про те, що священнодія звершується на спомин спасительних страждань, смерті й воскресіння Христових, в очікуванні на Його друге пришестя; 4) Епіклезис – закликання благодаті Божої (в більшості відомих анафор – молитва про зіслання Святого Духа) на принесені дари; розповідь про встановлення Ісусом Христом Євхаристії, що має запроваджувальні слова, тобто промову Христа на Таємній вечері над хлібом і чашею; 5) Інтерцесія – прохальна молитва за Церкву, за живих і померлих. Саме Інтерцесія є головною ознакою в класифікації великих літургійних груп, тому що у різних чинах вона має неоднакове розташування. Якщо у літургіях Візантійського типу вона знаходиться наприкінці євхаристійного канону, опісля Епіклезису, а в чинах Олександрійського типу – майже на початку (одразу після Префація та перед Санктусом), то у службах Месопотамського типу її місце знаходиться між Анамнезисом і Епіклезисом. Особливістю анафори Літургії Аддая і Марі є те, що вона має подвоєну Інтерцесію, тобто зазначений євхаристійний канон виглядає так: Префацій – Санктус – Інтерцесія – Анамнезис – Епіклезис – Інтерцесія.

 

Отже, в анафорі Аддая і Марі після Префація і Санктуса одразу містяться слова молитви: «З цими небесними силами…», котрі не виражають спомин Таємної вечері, як це властиво для єрусалимсько-антіохійських (візантійських) анафор. Таким чином, далі має місце не Анамнезис, а одразу Інтерцесія: «Господи, Боже Саваофе … прийми це принесення за Святу Соборну Церкву і за всіх благочестивих і праведних отців, що догодили Тобі, і за всіх пророків та апостолів, і за всіх мучеників і сповідників, і за всіх, що плачуть, за пригноблених і хворих, і за всіх, що зазнають скруту та утиски, і за всіх померлих, що відійшли від нас…». Лише потім йде дивний Епіклезис – фактично без молитви про перетворення Дарів: «… нехай зійде, Господи, Дух Твій Святий, і нехай перебуває на цьому жертвопринесенні Твоїх рабів, яке вони приносять, і благословить, і освятить його, щоби воно було нам, Господи, на відпущення провин і прощення прогріхів…». Далі цей Епіклезис переходить у прохальну молитву (Інтерцесію), цього разу –завершальну: «Христе, Ти є миром для тих, що вгорі, і спасінням для тих, що внизу: вчини, Господи, щоб мир і спасіння сталися від краю до краю землі, особливо ж у Церкві Твоїй Святій, Вселенській, приборкай повстання і розбрат на поверхні землі, розпорош народи, які прагнуть війни, втихомир усіх силою Твоєї благодаті і об’єднай священство з царством, щоб у спокої й тиші пожили всі в усілякій доброчесності, чистоті й страсі Божому…». [7]

 

Характерною рисою Літургії апостолів Аддая і Марі є те, що у її анафорі відсутні установчі слова, тобто фрази Спасителя, промовлені на Таємній вечері: «Прийміть, споживайте – це тіло Моє» і «…це кров Моя». Через це багато літургістів (особливо у Римо-Католицькій Церкві) вважали її недійсною. Однак у 2001 р. після вивчення цього твору, Єпископський Собор РКЦ і Конгрегація Доктрини Віри (очолював її кардинал Ратцингер, нині папа Бенедикт XVI) засвідчили, що Літургія Аддая і Марі є дієвою і що римські католики в Іраку можуть отримувати Євхаристію в Ассирійській Церкві, якщо не можливо для них знайти рідну Церкву. Ця декларація була затверджена папою Іоаном Павлом ІІ. Причини, з яких католицькі богослови знайшли можливим визнати дієвість даної літургії, наступні. По-перше, зазначена літугрія походить з часів Ранньої Церкви. По-друге, Церква Сходу, так чи інакше, зберегла православну віру стосовно Євхаристії і священних чинів. По-третє, установчі слова містяться в цій літургії не явним чином, але присутні у розпорошеному вигляді у молитвах похвали, подяки та в Інтерцесії.[3]

 

Досить тривалий період часу богослужіння і богословські традиції Церкви Сходу були невідомими і незрозумілими для православного світу і лише у ХІХ ст. Про них дізнались завдяки дослідженням, здійсненим представниками Російської духовної місії, що діяла на Близькому Сході. Великий внесок у вивчення історії, богослужіння та побуту ассирійців, тобто вірних Церкви Сходу, здійснив преосвященний Софонія (Сокольський), єпископ Туркестанський.

 

Цей святитель (у світі Сокольський Стефан Васильович) народився в с. Есько Тверської губернії у родині священика. По завершенні навчання у Тверській Духовній Семінарії він поступив до Санкт-Петербурзької Духовної Академії, яку закінчив 1827 р. Того ж року прийняв чернецтво і був відряджений на посаду професора Тверської Семінарії, де викладав загальну історію, грецьку мову та богослів’я. У 1829 р переведений на посаду інспектора Вологодської Семінарії. В подальшому був ректорм ряду Духовних Семінарій: Орловської (1831-1839), Кам’янець-Подільскої (1839-1844), Ярославської (1844-1845), Тверської (1845-1847), Могильовської (1847-1848). У 1848 р. його було призначено настоятелем посольської церкви у Константинополі, а у 1855 р. – у Римі. 1863 р. о. Софонія був посвячений на єпископа Миргородського, першого вікарія Херсонської єпархії. На початку 1860-х років, ще до архієрейської хіротонії, за рекомендацією св. Філарета (Дроздова) архімандрит Софонія звершив тривалу подорож до Закавказзя з метою вивчення питання про можливість приєднання до Російської Православної Церкви «сирійських несторіан та яковитів», котрі висловили відповідне прохання. Це завдання о. Софонія виконав блискуче, зібравши безцінні матеріали щодо згаданих релігійних спільнот, чимало з яких було викладено у його самобутньому творі «Современный быт и литургія христиан инославных иаковитов и несториан с кратким очерком их иерархического состава, церковности, богослужения и всего, что пренадлежит к отправлению их церковных служб, особенно же их литургии», виданому у 1876 р., коли його автор вже був єпископом новоствореної і найбільшої за територією Туркестансько-Ташкентської єпархії (1871-1877). Подорож архімандрита Софонії до Еріванської губернії, де ще від 1820-х років мешкали ассирійці, що втекли з Персії до новоприєднаних російських територій, була довготривалою. Емісар Святішого Урядуючого Синду впродовж двох поїздок (листопад 1861 - серпень 1862 рр. та серпень 1864 – березень 1865 рр.) через ассирійців, що мешкали в Ерівані та Тифлісі й у більшості своїй стали православними, вивчив “сиро-халдейську” мову, зібрав необхідну документальну інформацію про «несторіан» і “яковитів” Персії й Туреччини, яку надісав до Синоду Російської Церкви. Однак з багатьох причин питання об’єднання ассирійців з Російською Церквою не вирішувалось упродовж наступних трьох десятиріч. [17. с 26.]

 

Саме у зазначеній праці святителя Софонії було подано переклад чину «Літургії блаженних Апостолів…» зі давньосирійської на зрусифіковану церковнослов’янську мову, лише якою було дозволено публікувати богослужбові тексти у Російській імперії. Український переклад тексту цієї священнодії зроблено нами з метою ознайомлення вітчизняних читачів з цією унікальною пам’яткою християнської давнини.

 

У силі Господа нашого Ісуса Христа починаємо писати Чин літургії блаженних Апостолів, що є літургія перша.²

 

Священик і диякон , увійшовши до храму, моляться: Увійду в дім Твій і у всепаленнях масних піднесу хваління вуст моїх; не згадуй, Господи Боже, гріхів наших та провин батьків наших, ані відплачуй нам за злобу сердець наших.

 

Потім вони читають п ’ ять псалмів (кожний – повністю): 1. Які любі оселі Твої, Господи сил… (Пс. 83), 2. Господи, Ти змилувався над землю Твою… (Пс. 84), 3. Прихили, Господи, вухо Твоє… (Пс. 85), 4. Вірував я, тому промовив…(Пс. 115), 5. Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене…(Пс.140).

 

Далі повторюють: Не згадуй, Господи Боже, гріхів наших та провин батьків наших, ані відплачуй нам за за злобу сердець наших. Кіріє елейсон. Кіріє елейсон. Кіріє елейсон.³

 

Опісля цього читають: «Отче наш», «Я сказав: Господи, помилуй мене, зціли душу мою, бо я згрішив перед Тобою. Примнож, Господи, велич Твою і втіш рабів Твоїх, що звертаються до Тебе» (Пс. 70.21), «Нехай буде, Господи, милість Твоя на нас, бо ми надіємось на Тебе» (Пс. 32.22), «Священики Твої, Господи, зодягнуться в правду і преподобні твої зрадітимуть» (Пс. 131.9), “Очисти, Господи, від моїх потаємних, і від чужих помилуй раба Твого” (Пс. 18.13), “Господи, почуй молитву мою, і крик мій до Тебе нехай дійде” (Пс. 101. 1-2).

 

Священик: Мир усім.

 

Диякон: І духові твоєму. Помолимось.

 

Священик , схиливши голову, промовляє: Прихили, милосердний Боже, вухо благовоління Твого і почуй молитви наші, щоби ми, достойно звершивши перед Тобою святу тайнодію, полюбили Тебе любов’ю неминаючою. Боже, і помисли наші, і всі бажання наші відомі Тобі, і нічого нема таємного перед Тобою: очисти ж серця наші вилиттям у них Святого Духа, щоб сподобилися любити Тебе досконало і з гідністю визнавати Тебе. Милосердний Боже, зігрій вогнем благодаті Твоєї наші серця і утроби та очисти їх, щоби ми послужили Тобі у чистоті тілесній та душевній. Молимось Тобі, Господи, щоб Утішитель, що від Тебе походить, осяяв наші думки, і щоб Він настановив нас на всяку істину, як обіцяв Син Твій, Господи, Боже, благаємо Тебе, щоб задіяла в нас жива сила Духа Твого, нехай очистить серця наші милосердно і нехай збереже нас від усякого зла. Боже, Ти завжди осяюєш душі віруючих і просвітлюєш благодаттю Духа Святого: дай і нам, Господи, щоб і Тим самим Духом ми просвітилися і ствердилися у правовір’ї, щоб знайшли спасіння і вічне життя. Господи, до Тебе кличемо, очисти помисли наші, щоб коли прийде до нас Господь наш Ісус Христос, то нехай знайде в нас оселю приготовану і гідну Його вічного Божества, Йому ж і належить царство вічне разом із Тобою, Боже, і зі Святим Духом, на віки віків. Амінь.

 

Далі священик входить до ризниці (сосудосховища),⁴ де вмиває руки і промовляє: Зміцни, Господи, руки мої, щоб ними відкинути всіляку нечистоту, аби зміг я послужити у чистоті тілесній і душевній Тобі, Отче, Сину і Духу Святий, на віки. Амінь.

 

Звершується одягання священничого облачення. Коли на голову одягається сануарта ⁵ священик промовляє: Поклади, Господи, на голову мою шолом спасіння, нехай відпадуть і зникнуть усі підступи ворожі, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь.

 

Далі одягається коніта ⁶ зі словами: Вибіли мене, Господи, і очисти серце моє, щоб коли вибілюся у крові Агнця, став я причетним до блаженства і радощів нескінчених, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь.

 

При одяганні зунари⁷ промовляється: Підпережи мене, Господи, підперезанням непорочності, щоб зникли в мені напади пожадань, і дай мені духа чистоти й стриманості, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь. ⁸

 

Потім одягається урара⁹ зі словами : Поверни мені, Господи, одяг безсмертя, який згублено у злочині прабатька, щоб сподобився я нескінченної радості, якщо і недостойно приходжу до Твоїх святих таїн, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь.

 

Далі одягається піна¹⁰: Господи, Ти сказав: “Ярмо Моє благе і тягар Мій легкий”, - зміцни волю мою, щоб я з радістю поніс їх і знайшов милість Твою, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь.

 

Священик входить до вівтаря^{1 1} , де диякон вже приготував святі сосуди, покрівці, речовину (хліб, вино, воду) та все, що потрібно для звершення літургії.

 

Священик: Увійду до жертовника Божого, до Бога, котрий звеселяє юність мою.

 

Ставши перед престолом^{1 2} , священик чинить доземний уклін і молиться: Увійду в дім Твій, поклонюся храму святому Твоєму. Боже милосердний, прости мені провини мої і відпусти прогріхи мої!

 

Далі священик цілує Трапезу, бере обома руками хліб¹³ і молиться: Господи, Боже, Ти прийняв жертву Авелеву на пагорбі, Ноєву – в ковчезі, Авраамову – на висотах гірських, Давидову – на току Євусеєвому та Іллєву – на горі Кармілі, ще ж і дві лепти, що були покладені вдовою до скарбниці; прийми з моїх негідних і немічних рук цю жертву, яка підноситься до Тебе на спомин живих і померлих.

 

Священик кладе хліб на дискос і молиться: Вчини, Господи, святиню цю у приготованій оселі Твоїй, яку створили руки Твої. Господь царюватиме вічно і повік.

 

Диякон: Амінь. Він подає вино ¹⁴ , яке священик вливає до чаші, промовляючи: І це вино, що є для нас образом крові, яка витекла з ребра улюбленного Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, покладаю до цієї чаші, яка є чашею спасіння.

 

Коли священик вливає вино до потиру, роблячи над ним знак хреста, то промовляє: В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

 

Диякон: Амінь. (Після цього подає воду).

 

Священик , вливаючи воду до тієї самої чаші, каже: І воду цю, що є для нас образом води, яка витекла з ребра улюбленного Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, покладаю до цієї чаші, яка є чашею спасіння.

 

Вливаючи воду до чаші і роблячи над нею знак хреста, священик промовляє: В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.

 

Диякон: Амінь.¹⁵

 

Літургія святих Апостолів

 

Свяшеник , ставши біля престолу, чинить доземний уклін, цілує Трапезу і промовляє: В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, на віки. Слава Богу на висоті, слава Богу на висоті, слава Богу на висоті і на землі мир, у людях благовоління, нині і повсякчас, і на віки віків.

 

Кл і р^{1 6} : Амінь. “Отче наш”.¹⁷

 

Священик , схиливши голову, промовляє: Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків.

 

Кл і р: Амінь.

 

Диякон: Помолимося, мир з нами.

 

Священик читає одну з трьох молитов, залежно від дня, в який звершується служба.

 

На повсякденній службі: Нехай буде оспіване, хвальне, вельми пошановане, прославлене, сповідуване, і благословенне на небі й на землі гідне поклоніння і слави ім’я найславнішої Трійці Твоєї, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки.

 

На воскресній службі та у дні пам’яті святих¹⁸: Зміцни Господи, Боже наш, Твоєю благодаттю неміч нашу, щоби ми звершили святу тайнодію, яка щедротами улюбленого Сина Твого передана нам для відновлення і оновлення впалої природи нашої, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки.

 

На святкових службах на честь Господа і Діви Марії¹⁹: Зміцни, Господи, Боже наш, тих, хто істинно вірять в ім’я Твоє, і неухильно дотримуються православного сповідання, щоб звершити святе тайнодійство для Твого умилостивлення і для освячення душ і тіл наших, і щоб ми послужили Тобі серцями чистими та розумами вільними від помислів марнотних, підносячи Тобі хвалу за спасіння, що через велику милість щедрот Твоїх, створив і твориш повсякчас із нами, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки.

 

Потім священик читає два стихи з 14-го псалма: Господи, хто перебуває в оселі Твоїй, або хто оселиться на святій горі Твоїй? Той, хто ходить у непорочності і чинить правду.

 

Далі: Вчини, Господи, щоб стали ми перед вівтарем Твоїм у чистоті помислів. Хваліть Бога у святих Його, хваліть Господа всі народи. Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, нини і повсякчас, і на віки віків.

 

Диякон: Амінь. ( Читає три інших стихи з 14-го псалма). Той, хто не улещує язиком своїм, не чинить ближньому своєму зло і не слухає наклепів на ближніх своїх. Той, в очах якого лукава людина є нікчемною, а в пошані ті, що бояться Господа; той, хто дає клятву ближньому і не відмовляється від неї. Хто не дає срібла свого на нечистий прибуток і не приймає підкупу за неповинного. Хто так чинить, той не захитається повіки. Слава Отцю і Сину, Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

Потім диякон повторює початок того самого псалма, додаючи: Яке любе і славне святилище Твоє, Боже, що все освячуєш. Мир із нами.

 

Після цього священик промовляє одну зі змінюваних молитов.

 

На повсякденній службі : За всі Твої добродійства і щедроти незліченні, що є на нас, прославляємо Тебе, Господи, і в Церкві Твоїй увінчаній та сповненій дарів і добра всілякого, підносимо Тобі хвалу повсякчас, бо Ти є Владика і Творець усього, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь.

 

На постовій службі : Коли відчуємо благодатну солодкість від пахощів Твоєї благодаті й любові, Господи, Боже наш, коли душі наші, очищені постом, засяють через пізнання Твоєї істини, тоді ми сподобимося вийти на зустріч Улюбленого Твого, що йде з небес, і у Церкві прославленій та сповненій винагород і добра нескінченного будемо невпинно підносити Тобі сповідання і славослів’я, бо Ти є Владика і Творець усього, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь.

 

На службі на честь святих: Тобі, найславніша Трійце, належить, щоб за щедроти Твої, Господи, які пролив Ти на рід наш, прославили, поклонились, піднесли славослів’я імені Твоєму, високому й страшному, святому й блаженному, нині і повсякчас, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь.

 

На службі воскресній або на честь великих свят: Перед гідним пошани троном трисяйного Божества Твого, перед горнім місцем Твоєї недосяжної величі, перед страшним престолом Твоєї влади незрівнянної, перед жертовником умилостивлення, що його спорудила Твоя воля, і перед невидимою оселею слави Твоєї, Господи, ми люди Твої і вівці пасовища Твого, прихиляємося з тисячами ангелів, слуг Твоїх, і молимось Тобі, і прославляємо Тебе, нині і повсякчас, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь.

 

Священик , цілуючи престол посередині і по краях, виголошує: Тобі, Владико усього, сповідуємося, і Тобі, Ісусе Христе, підносимо хвалу, бо Ти є Воскреситель тіл наших і Спаситель душ наших.

 

Диякон на повсякденних службах: Умию в неповинності руки мої і обійду жертовник Твій, Господи.

 

На воскресних і святкових службах: Добре є прославляти Господа і оспівувати ім’я Твоє, Вишній.

 

Священик , удруге цілуючи Трапезу, повторює: «Тобі, Владико усього…».

 

Диякон: Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

Священик втретє цілує престол і повторює: «Тобі, Владико усього…».

 

Диякон: Помолимось, мир із нами.

 

Священик , здійнявши руки, виголошує: Воістину, Ти є Господь і Воскреситель тіл наших, і Спаситель душ наших, і повсякчасний Дарувальник життя нашого: Тобі бо належить похвала, поклоніння і подяка, нині і повсякчас, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки.

 

Диякон: Амінь. Піднесіть голоси.

 

Кл і р співає тричі, а на Господських і святкових службах – п ’ ять разів: Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. Нині і повсякчас і на віки віків. Амінь і амінь. Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас.

 

Диякон: Помолимось, мир із нами.

 

Священик , піднісши руки, читає молитву Трисвятого: Найсвітліший, Всесильний, Безсмертний, Святий і Той, що у святих перебуваєш, молимось Тобі, Господи, зглянься милостиво, змилуйся над нами і помилуй, як зазвичай і чиниш, нині і повсякчас, Господи усього, Отче, Сину і Духу Святий.

 

Кл і р: Амінь.

 

Якщо літургія звершується на одне з великих Господських свят, то після Трисвятого йде курузайта («читання книг»). Тоді анагност (читець)²⁰, або диякон стає біля лівого кліросу обличчям до людей і виголошує: Сидіть у тиші! Пророцтво пророка Ісаї (або іншого пророка). Владико, благослови!

 

Священик , сідаючи збоку від престолу, промовляє: Христос нехай благословить тебе!

 

По завершенні читання зі Старого Завіту, а якщо останнього не передбачено, то після третього Трисвятого, диякон бере книгу Апостол ²¹ і підходить із нею до священика, котрий молиться, виголошуючи:

 

На постових службах та в дні пам ’ яті святих: Господи, Ти є Невичерпний Скарб, від Тебе походить усіляка допомога і всі блага. Ти премудро напоумляєш і дивно оберігаєш вірних Твоїх: тому смиренно молимо Тебе, зглянься на нас, допоможи нам і помилуй нас, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки.

 

На святкових і воскресних службах: Осяй, Господи, Боже наш, порухи думок наших, щоб сприймали старанно і щоб відчули солодкість виконання Твоїх божественних і животворчих заповідей, і вчини, Господи, щоб через Твою благодать і милість, перейняли від них усе, що є корисним для душ і тіл, щоб впевнитися нам у надії, любові і спасінні, і щоб підносити Тобі невпинне славослів’я по всі часи, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки.

 

Потім, звертаючись до диякона, священик благословляє його, а диякон, схилившись на одне коліно, цілує руку священика, виходить на середину храму і стає обличчям до присутніх, праворуч від Царських воріт^{2 2} (коли ж нема читань зі Старого Завіту, то ліворуч) і промовляє: Послання святого апостола Павла до Коринф’ян (чи інше). Владико, благослови.

 

Священик , повернувшись обличчям до народу, відповідає: Христос нехай благословить тебе і настановить тебе у Його святому вченні, щоб був ти світлим взірцем для тих, хто слухає тебе.

 

Після прочитання диякон виголошує: Слава Владиці апостола Павла! Алілуя, алілуя, алілуя. Стійте мовчазно й у тиші!

 

Сказавши це , диякон кладе ладан у кадильницю і підносить її до священика, промовляючи: Благослови, Владико.

 

Священик , благословляючи кадильницю, не промовляє молитов, а лише рукою знаменує самого диякона, котрий, поцілувавши руку і вчинивши поясний уклін перед Трапезою, одразу ж виходить із вівтаря, щоби кадити священика під час читання Євангелія.

 

Кл і р тим часом співає: Алілуя.

 

Священик , беручи з престолу Євангеліє, промовляє: Господи, Ти є Сяйво слави Отчої й Образ іпостасі Його, Ти явився у тілі людства нашого і осяяв розуми наші світлом Твого животворчого Євангелія. Приносимо Тобі подяку, поклоніння і славослів’я, нині і повсякчас, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий.

 

Диякон: Амінь.

 

Священик , повертаючись до народу зі святим Євангелієм, продовжує: Відкрий мені, Господи, Твою святу істину і дай мені, щоб я бездоганно послужив Тобі і зберіг Твої божественні й животворчі слова.

 

Священик виходить з вівтаря і, ставши посеред храму обличчям до народу, благословляє його Євангелієм і каже: Мир вам.

 

Диякон: Тобі і духові твоєму.

 

Клір і всі диякони²³, що співслужать , стають перед священиком і співають: Матфей, Марк, Лука та Іоан нехай захистять нас своїми молитвами від усіх думок лукавих, щоб були ми готові до слухання святого Євангелія, яке нам читається тепер. (У Господські свята далі співаються гімни,^{2 4} що пояснюють євангельський текст).

 

Священик відкриває Євангеліє і промовляє: Святе Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа. Він чинить рукою знак хреста спочатку над читаним текстом, а потім – на собі. Після цього – цілує Євангеліє і виголошує: Від святого (ім’я євангеліста) читання.

 

Якщо служба повсякденна і не передбачено читання Пророцтв, то священик, благословивши народ Євангелієм, стає не посередині, навпроти воріт ,а праворуч від них, а клір і диякони не оточують священика і не співають нічого; сам же священик виголошує: Святе Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа ( і далі все інше, що зазначено вище).

 

Після прочитання Євангелія клір співає: Слава Христу, нашому Владиці.²⁵

 

Священик повертається на звичайне місце у вівтар і, здійнявши руки, молиться: Господи, Боже Саваофе, Тобі молимося і Тебе просимо, вчини з нами через милість Твою: вилий на нас дари Твої, відпусти гріхи людей Твоїх і заблудження овець отари Твоєї, яких обрав Ти через Твої щедроти й милості, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки.

 

Диякон: Амінь. Схиліть голови ваші й моліться за того, хто отримав рукопокладення священства, щоб прийняти вам через нього благословіння.

 

Священик, ставши навколішки,^{2 6} молиться таємно: Господи, Боже Саваофе, Свята Соборна Церква викуплена безсмертними стражданнями Христа Твого: вона ж бо – Твоя, вона є стадо пасовища Твого; у ній, через благодать Святого Духа, співвічного Твоєму гідному поклоніння Божеству, роздаються, через рукопокладення, різні ступені істинного священства: одним зі ступенів цих сподобив Ти, Господи, і нашу неміч, щоб були ми у великому тілі Твоєї Вселенської Церкви як одна з тих відомих частин, що їх подаєш Ти для роздавання віруючим дарів духовних. Тим-то, Владико, Господи, доповни в нас Твою благодать і примнож у руках наших дари Твої, милість же і щедроти Божества Твого нехай будуть на нас і на людях Твоїх, яких і обрав Ти на віки.

 

Вставши, священик підносить вгору руки і виголошує: Вчини, Господи, через благодать Твою, щоб по всі дні життя нашого всі ми гідно ходили перед величчю Божества Твого, маючи успіх у справах правди Твоєї, і щоб підносили Тобі славу, пошану, хваління і подяку, нині і повсякчас, Владико всього, Отче, Сину і Духу Святий.

 

Кл і р: Амінь.

 

Диякон: Хто не прийняв хрещення – нехай вийде!

 

Священик: Хто не прийняв знака життя – нехай вийде!

 

Диякон: Хто не прийняв знака цього – нехай вийде, хто слухає це²⁷ - вийдіть, щоб пильнувати за дверима!

 

Під час цих слів зачиняється завіса, ^{2 8} самі ж двері не зачиняються.

 

Священик, піднісши руки, співає: Благословлю Господа повсякчас: благословенний Великий Архієрей, що відпустив гріхи наші принесенням у жертву Тіла Свого.

 

Диякон: І благословенне ім’я слави Його на віки. Благословенний Великий Архієрей, що відпустив гріхи наші принесенням у жертву Тіла Свого. Помолимося, мир нам.

 

Священик , бере складеними навхрест руками чашу і дискос, підіймає над головою і промовляє: Славослів’я і подяку приносимо Тобі, Найславніша Трійце, нині і повсякчас, і на віки віків.  Христос, що приніс Себе за наше спасіння, і заповів нам чинити спомин про Його страждання, смерть, поховання і воскресіння, Сам, через милість Свою і через щедроти Свої, нехай прийме принесення це з рук наших, нині і на віки.

 

Кл і р: Амінь.

 

Священик , опускаючи чашу і дискос на престол, промовляє: Нехай покладається на святий вівтар Христів і хай підноситься ця Святиня, Славна, Животворча і божественні тайни до другого і славного пришестя Його, нині і повсякчас, і на віки віків.

 

Диякон: Амінь. ( Відчиняє завісу).

 

Диякон: Нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Амінь. Апостоли Сина і Друзі Єдинородного, моліться, щоб був мир у всесвіті.

 

Священик: Нехай скажуть всі люди: «Амінь. Амінь.». І за всіх віруючих, і тих, хто відійшов у надії на воскресіння Твоє: воскреси їх, Господи, у славі Твоїй.

 

Диякон: Нехай змилостивляться молитвою, постом і смиренням духа Христос із Отцем і Духом Святим.

 

Священик: Віруємо у Єдиного Бога.

 

Кл і р продовжує співом Символ віри: ^{3 0} Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, видимого ж усім і невидимого. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків: Нествореного, Бога Істинного від Бога Істинного, Єдиносущного Отцю, Яким створені віки і вчинено все. Що заради нас, людей, і заради нашого спасіння зійшов із небес і тіло прийняв від Духа Святого і став людиною і зачатий був, і народився від Марії Діви. І страждав, і розіп’ятий був при Понтійському Пилаті і був похований. І воскрес третього дня, за Писанням. І зійшов на небеса, і сидить праворуч Отця. І знову прийде судити живих і мертвих. І в Духа Святого, Духа істини, що від Отця походить, Духа Животворчого. В Єдину Святу, Соборну і Апостольску Церкву. Визнаємо єдине хрещення на відпущення гріхів, воскресіння наших тіл і життя на віки віків. Амінь.

 

Диякон виголошує першу карузуйту (ектенію)за всіх віруючих, живих і померлих: Помолимося, мир з нами. Помолимось, споминаючи святих отців наших, патріархів, єпископів, пресвітерів, дияконів і всіх, що спочили і відійшли від світу цього в православ’ї, всіх наших отців, братів, синів і дочок, усіх царів, що вірили у Христа і любили Його, всіх пророків, апостолів, мучеників і сповідників, що тут і повсюди перебувають, нехай увінчає їх Господь Бог у воскресінні померлих, а нам усім нехай подасть добру надію успадкувати життя вічне у Царстві небесному.

 

Ще помолимось, щоб було прийняте це святе принесення як пахощі запашні, нехай освятиться воно Словом Божим і Духом Святим, нехай буде нам на допомогу, спасіння і життя вічне у Царстві небесному, благодаттю і щедротами Христа Спасителя нашого, на віки віків.

 

Під час виголошення дияконом цієї карузуйти священик таємно промовляє три молитви, чинячи перед першою три доземні поклони і три цілування престолу в трьох місцях (посередині й обабіч), а перед другою і третьою – по одному поклону і по одному цілуванню трапези.

 

Молитва перша (Несторієва): ³¹ Хвала Тобі, Заступнику загиблих, хвала Тобі, Збирачу розпорошених, хвала Тобі, Об’єднувачу розділених, хвала Тобі, що навертаєш заблудлих до пізнання істини, Хвала Тобі, Господи, мій Господи, що і мене покликав у Царство Твоє через Твою благість та приєднав до числа членів великого тіла Твоєї Святої, Вселенської Церкви, щоб приносив Тобі жертву живу, святу і вельми приємну, яка є спомином страждань, смерті, поховання і воскресіння Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа, через Котрого зволив Ти дарувати відпущення гріхів нам і всім людям.

 

Молитва друга: Так, Господи! Так, Господи! Не зважай на безліч гріхів наших і не відкидай нас від лиця Твого, через безліч беззаконь наших, що засмучують велич Твою, але через невимовне милосердя Твоє освяти жертву цю і дай їй силу та дію відпускати й прощати нам усі наші неправди, щоб, коли в кінці всіх часів явиться Христос у прославленому тілі людському, отримали ми від Тебе милість і благодать, і сподобилися славити Тебе з безліччю розумних сил.

 

Молитва третя: Дякуємо Тобі, Господи, Боже наш, за безліч щедрот Твоїх для нас: Ти через безмірну милість Твою, нам, справжнім грішникам, дозволив бути служителями святих таїн Тіла й Крові Христа Твого. Молимося ж Тобі, надай допомогу Твою для зміцнення душ наших, щоб у дусі правдивої віри й любові вседосконалої, ми принесли Тобі дари, які Ти дав нам.

 

Священик чинить доземний уклін, цілує престол у трьох місцях і, здійнявши руки, виголошує: Приносимо Тобі, Господи, славу, пошану, подяку і поклоніння, нині і повсякчас, і на віки віків. ( Чинить на собі знак хреста).

 

Кл і р: Амінь.

 

Священик , повернувшись обличчям до народу і, благословляючи його рукою, промовляє: Мир вам.

 

Кл і р: І духові твоєму.

 

Священик , торкаючись рукою чаші і дискоса, промовляє: Браття, дайте взаємний поцілунок миру в дусі любові Христової!

 

Священик руку диякону, котрий, поцілувавши її, виголошує: Браття, даймо взаємний поцілунок миру, в дусі любові Христової! При цих словах він стає біля самих дверей вівтаря, до яких тоді ж підходить з середини храму один із молільників і, приймаючи від диякона «мир», торкається своїми руками до його рук, і потім, відійшовши до інших молільників, чинить те саме з ними.

 

Диякон, повернувшись до престолу завершує промовлену ним карузуйту, повторюючи її коротко: За спасіння патріархів, єпископів, пресвітерів, дияконів і всього причту, і всіх живих, і тих, відійшли з цього життя, усіх Твоїх рабів і рабинь, Господи, що зараз стоять перед Тобою, нехай буде вельми приємною жертва ця, на віки віків. Амінь.

 

Потім диякон виголошує другу карузуйту: Сповідаймося Господу, просімо й молімо Його, щоб у чистоті серця і зі слізьми стали ми добре і дивились шанобливо на принесене. Страшні тайни освячуються, священик вдається до сумлінної молитви, щоб примножився у вас, через його посередництво, мир Божий. Нехай опустяться очі ваші додолу, а серця ваші нехай піднесуться до неба. Бадьоро і невпинно просіть і моліть цієї години, щоб ніхто не наважився розмовляти; той, хто молиться, нехай молиться у серці своїм; стійте мовчазно й у благословенні, і моліться. Мир із вами.

 

В цей час священик, молячись таємно, промовляє дві молитви до Господа Бога та Діви Марії.

 

Молитва перша: Господи, Боже сил, зміцни через милість Твою неміч мою, силою благодаті Твоєї, і дозволь мені принести Тобі цю священнодію задля спасіння всього світу і на славу Твою, Найсвятіша Трійце, Отче, Сину і Духу Святий, навіки.

 

Молитва друга: Мати Господа нашого Ісуса Христа, принеси молитву за мене до Сина Твого Єдинородного, щоб відпустив мені мої гріхи і беззаконня, і за Твоїм заступництвом, Найсвятіша Мати, нехай прийме з моїх негідних рук цю покладену жертву, що приноситься на вівтарі цьому.

 

Після прочитання цих молитов священик бере ладан і, покладаючи його до кадильниці, яку тримає диякон, благословляє кадильницю і промовляє молитву Кадильниці: Нехай піднесеться до Тебе, Господи, Боже, задля духмяних пахощів фіміам цей, що здіймається перед цією святою трапезою, і нехай буде він на славу найсвятішого імені Твого та на відпущення гріхів рабів Твоїх, і всього стада Твого, Отче, Сину і Духу Святий, навіки.

 

Наступна сторінка