Одним із перших храмів, побудованих рівноапостольною княгинею Ольгою у Києві, була Свято-Миколаївська церква. Її спорудили над могилою князя Аскольда – першого руського князя-християнина, якого у хрещенні звали Миколаєм.
І до сьогодні продовжується будівництво храмів на честь особливо шанованого святого Українським народом – Святителя Миколая.
10 червня 2008 року в селі Наливайківка Макарівського благочиння відбулось освячення наріжного каменя під будівництво храму на честь святого Святителя Миколая Чудотворця, яке звершив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Святійшому Владиці співслужили: благочинний о. Богдан Лісіченко, настоятель парафії о. Віталій Чорний та духовенство благочиння.
На святі були присутні голова Райдержадміністрації Володимир Михайлович Горбик, голова районної ради Микола Данилович Вараницький з своїми заступниками. А також були присутні меценати: О.В. Левченко, І.П. Яцук, М.В. Шиманович, С.А Серпутько, В.В. Тарасенко і сільський голова Марина Михайлівна Радченко.
Вітаючи віруючих, які зібралися на урочистому богослужінні, Патріарх Філарет побажав, щоб «Господь ніколи не залишав Дому Свого, і благодать Святого Духа завжди перебувала на парафіянах храму, який незабаром тут постане». Також Предстоятель нашої Церкви подякував Макарівській владі за співпрацю та посильну допомогу.
Жодне суспільство не може вважати себе повноцінним, якщо воно в дійсності не опікується розвитком духовної сфери. Хоч за радянських часів люди були відгороджені від негативних здобутків західної культури. В царині літератури, музики та кіно не було місця насиллю, жаги крові, вбивствам, гонитві за матеріальним достатком. Проте незрівнянно більшої шкоди суспільству завдало примусове позбавлення людей віри, релігійне спустошення. І не те, що духовності тоді не існувало, просто її коріння було підрізане.
Атеїзм призводив до релігійного безпам'ятства. Ламалися традиції. Добро і зло поступово змінювалися місцями. Зло почало вважатися звичним природним явищем. Заперечення Бога стало виправданням усіх злочинів. Те, що за часів наших дідів-прадідів вважалося гріхом, сьогодні стало нормою. У людській душі, не заповненій вірою в Бога, немов гірські потоки хлинули користолюбство, злість, ненависть, легковажність. Порушення будь-якої із заповідей Божих для більшості стало нормою. Поняття гріха для людей без віри остаточно знівелювалося. Загальна духовна криза суспільства не могла оминути і найуразливіший прошарок суспільства – молодь. Майбутнє нації опинилося під загрозою.
Сьогодні люди починають повертатися до храмів, розуміючи, що ознаки духовності з'являються тоді, коли людина починає морально оновлюватися. Лише тоді починається відродження саме в первісному значення цього слова. Звичайно, формують свідомість громадян і гуманітарні заклади держави – школа, театр, а також музика, література, художнє мистецтво взагалі. Однак, головним засобом розвитку духовності залишається все ж таки Церква. Бо джерелом відродження є тільки Бог.
Відродження духовності – це не тільки зведення храмів та будівництво церков, а насамперед просвітницька та місіонерська діяльність. Для цього потрібна ще й відповідна державна політика, яка б реалізовувалася в конкретних діях.
Для відродження духовності, спочатку потрібно повернути втрачену душу наших церков, не як релігійних споруд, а як храмів Господніх. А вже тоді відроджена Церква повинна займатися відновленням духовності суспільства, бо саме вона володіє важелями впливу на людину та її внутрішній світ. Легше прийти до готового храму, тяжче його збудувати. А ще тяжче збудувати його в людських душах. Маємо надію, що новозбудований храм таки стане справжнім осередком духовності, а не просто красивим культовою спорудою і наша нація, нарешті, поверне втрачену духовність. А храми, на сам перед, відновляться в людських серцях.
Андрій ГОЛОВКОВ
