Священик Андрій Дудченко, головний редактор порталу «Православіє в Україні»:
"Вже не перший рік комуністи напередодні виборів заявляють, що вони кращі друзі Православної Церкви. Боже борони нас від такої дружби. Якщо ми забудемо про злочини комуністичного режиму, то історія може повторитися. Якщо не на нас, то на наших дітях або внуках. Чи хочемо ми цього?"
Пропонуємо Вашій увазі роздуми головного редактора порталу «Православіє в Україні» (Української Православної Церкви Московського Патріархату) священика Андрія Дудченко стосовно проголошенння Російською Православною Церквою анафеми Івану Мазепі.
Російська Православна Церква знову марить «православною першістю». Останнього разу цей спокусливий сон відвідав її ієрархів у добу пізнього сталінізму. Тоді, 1948 р., в рамках святкування 500-річчя самопроголошення власної автокефалії, Російська Церква ініціювала «Нараду глав та представників автокефальних православних Церков». РПЦ мріяла, що ця нарада стане чимось на кшталт нового «вселенського собору», що оголосить новий церковно-політичний «канон»: Москва – III Рим, а Московський Патріарх – «перший» серед усіх інших православних ієрархів світу.
«…Не могла старшина перерахувати побожних пожертв ясновельможного…». 1709 року, відразу по смерті Івана Мазепи, між його небожем по сестрі Станіславом Войнаровським і козацькою старшиною виникла суперечка за гетьманський спадок. Для її вирішення король Карл XII створив комісію, яка кілька днів розбирала цю справу. Вивчаючи латинські акти цієї комісії в науковій робітні Бібліотеки Оссолінеуму, відомий дослідник Михайло Возняк натрапив на документ надзвичайно цікавий з точки зору меценатської діяльності гетьмана Івана Мазепи. В ньому зазначено точні видатки та пожертви на різні благодійні цілі.
Почну з констатації загальновідомих фактів. Православна Церква в Україні розділена. Суспільство також розділене. Частина підтримує Київський Патріархат, частина – Московський. Половина виборців голосує за „біло-помаранчеві” сили, половина – за „синьо-червоні”. Розділення Церкви поглиблює розкол у суспільстві. Розкол суспільства живить розділення Церкви. Чи можливо розірвати це порочне коло?
Виявляється, владика Павло не любить української мови. В інтерв'ю "Известиям" він прямо дав знати, що для спілкування з Богом українська мова непридатна. Кореспондент архієпископа за мову, власне і не питав. На українську Павло накотився за власної ініціативи, як то кажуть ні сіло, ні впало: "Мы служим на старославянском языке, потому что украинские переводы считаем неканоническими. Все эти "слухавки", "штрикавки" и "порхавки" – как такие слова можно произносить в храме?" Прикрившись вивіскою Української православної церкви, українська філія РПЦ ось уже 15 років затято ігнорує українську мову. Очевидно, через політичну орієнтацію ієрархам цієї церкви й на думку не спадає перекладати духовну літературу українською.
Священик Андрій Дудченко, головний редактор порталу «Православіє в Україні»:
Пропонуємо Вашій увазі роздуми головного редактора порталу «Православіє в Україні» (Української Православної Церкви Московського Патріархату) священика Андрія Дудченко стосовно проголошенння Російською Православною Церквою анафеми Івану Мазепі.
Російська Православна Церква знову марить «православною першістю». Останнього разу цей спокусливий сон відвідав її ієрархів у добу пізнього сталінізму. Тоді, 1948 р., в рамках святкування 500-річчя самопроголошення власної автокефалії, Російська Церква ініціювала «Нараду глав та представників автокефальних православних Церков». РПЦ мріяла, що ця нарада стане чимось на кшталт нового «вселенського собору», що оголосить новий церковно-політичний «канон»: Москва – III Рим, а Московський Патріарх – «перший» серед усіх інших православних ієрархів світу.
«…Не могла старшина перерахувати побожних пожертв ясновельможного…». 1709 року, відразу по смерті Івана Мазепи, між його небожем по сестрі Станіславом Войнаровським і козацькою старшиною виникла суперечка за гетьманський спадок. Для її вирішення король Карл XII створив комісію, яка кілька днів розбирала цю справу. Вивчаючи латинські акти цієї комісії в науковій робітні Бібліотеки Оссолінеуму, відомий дослідник Михайло Возняк натрапив на документ надзвичайно цікавий з точки зору меценатської діяльності гетьмана Івана Мазепи. В ньому зазначено точні видатки та пожертви на різні благодійні цілі.
Виявляється, владика Павло не любить української мови. В інтерв'ю "Известиям" він прямо дав знати, що для спілкування з Богом українська мова непридатна. Кореспондент архієпископа за мову, власне і не питав. На українську Павло накотився за власної ініціативи, як то кажуть ні сіло, ні впало: "Мы служим на старославянском языке, потому что украинские переводы считаем неканоническими. Все эти "слухавки", "штрикавки" и "порхавки" – как такие слова можно произносить в храме?" Прикрившись вивіскою Української православної церкви, українська філія РПЦ ось уже 15 років затято ігнорує українську мову. Очевидно, через політичну орієнтацію ієрархам цієї церкви й на думку не спадає перекладати духовну літературу українською. 
Зацікавлення культурним явищем не повинно призводити до містичних практик
