Після перегляду екранізації книги Дена Брауна “Код да Вінчі” за участю коментарів, ми вкрай обурені, до якого нахабства слід дійти, щоб так цинічно перекрутити факти та історичні події. Усе це зайвий раз підтверджує, що ми живемо в останній час перед приходом нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Тому сатана, знаючи, що йому залишилося мало часу, виступає з великою люттю, намагаючись відвести людей від спасіння, посіяти у них сумнів та зневіру у Божественне Одкровення.
Жінка, яка переступила поріг кабінету, нічим не відрізнялася від інших. Так само, як і всі, пробурмотіла «добридень», зробила кілька непевних кроків і примостилася на краєчку стільця. Звягінцев поглянув на неї, відзначив, що бачить її вперше, та взяв новий бланк для «історії».
- Ну, що у вас? - Я б хотіла дитинки позбутися.
Слово “церква” походить від грецького “kuriake (oikia)”, дім Божий. Церквою або храмом називаємо будинок, присвячений служінню правдивому Богові. Православний храм завжди звернений на схід і поділяється на три частини: Вівтар звичайно відділений іконостасом з трьома дверима: царськими (середніми) та двома дияконськими (бічними). В центрі вівтаря стоїть Престіл, на якому знаходяться антимінс (шовкова або льняна хустка ж зображенням покладення до гробу Христа Спасителя й зашитими мощами святого, освячена й підписана архиєреєм), Євангеліє, хрест, дарохоронильниця в вигляді церкви, де завжди зберігаються Святі Тайни, дароносиця для винесення Святих Таїн хворим.
Чому віруючі так шанують святі мощі? Чому зберігають їх, поклоняються їм, моляться біля них? Чому для непросвічених вченням Христовим це явище малозрозуміле, а для багатьох неприйнятне? Чому сьогодні можна побачити біля раки з мощами видатних діячів науки, політики, держави? Люди стоять годинами у довгих чергах, щоб поцілувати нетлінні мощі святих та помолитися біля них. Явище святих мощей зрозуміле для багатьох людей богословів, священиків, віруючих людей, — але багато хто сьогодні ще потребує глибшого пізнання цього дивного явища.
Вже роками ведеться багато дискусій про виклики, які стоять перед нашою Церквою. Люди кажуть про молодь, що вона байдужа, нічим не цікавиться, що бракує провідництва, неосвічені вірні. В той час, коли все це є важливою турботою, я вірю, що ми стоїмо перед лицем навіть більшого виклику. На даному відрізку нашої історії нашим найбільшим викликом є спокуса цинізму. Цинізм підказує нам, що ситуацію нашої Церкви неможливо врятувати. Цю віру можна побачити на багатьох прикладах.
Безперечно, що ви не раз були свідками того, як хто з далеко не буденним захопленням розповідав про свій сон. Знаходяться навіть люди, які здатні заприсягнутись, що мають певний сон "віщий" як його називають, наділений здатністю наперед передбачати певну подію. Нею може бути будь-що: від сварки удома до несподіваних прибутків, від проблем на роботі до смерті когось з близьких. Невичерпна маса різного роду друкованих видань, здається, обома руками намагається підтримати авторитет віри у сни.
Мені здається, Бог не робить Сам того, що може доручити нам, людям. Він велить робити незграбно і повільно те, що Він зробив би блискуче і швидко. Він попускає нам нехтувати Його веліннями і терпить, якщо ми не уміємо їх виконати. Ймовірно, ми дуже слабо уявляємо собі, як співпрацює кінцева, хоч і вільна воля, з волею Всемогутнього. Так і здається, що Господь невпинно стримує Себе, немов зрікаючись кожної миті від престолу. Ми не просто споживачі або глядачі - ми удостоєні участь в грі Господній. Можливо, це просто справа творення, що стається на наших очах? Ось так, саме так, Бог творить щось - та ні, творить богів! - з нічого.
Після перегляду екранізації книги Дена Брауна “Код да Вінчі” за участю коментарів, ми вкрай обурені, до якого нахабства слід дійти, щоб так цинічно перекрутити факти та історичні події. Усе це зайвий раз підтверджує, що ми живемо в останній час перед приходом нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Тому сатана, знаючи, що йому залишилося мало часу, виступає з великою люттю, намагаючись відвести людей від спасіння, посіяти у них сумнів та зневіру у Божественне Одкровення.
Жінка, яка переступила поріг кабінету, нічим не відрізнялася від інших. Так само, як і всі, пробурмотіла «добридень», зробила кілька непевних кроків і примостилася на краєчку стільця. Звягінцев поглянув на неї, відзначив, що бачить її вперше, та взяв новий бланк для «історії». 
Чому віруючі так шанують святі мощі? Чому зберігають їх, поклоняються їм, моляться біля них? Чому для непросвічених вченням Христовим це явище малозрозуміле, а для багатьох неприйнятне? Чому сьогодні можна побачити біля раки з мощами видатних діячів науки, політики, держави? Люди стоять годинами у довгих чергах, щоб поцілувати нетлінні мощі святих та помолитися біля них. Явище святих мощей зрозуміле для багатьох людей богословів, священиків, віруючих людей, — але багато хто сьогодні ще потребує глибшого пізнання цього дивного явища.
Вже роками ведеться багато дискусій про виклики, які стоять перед нашою Церквою. Люди кажуть про молодь, що вона байдужа, нічим не цікавиться, що бракує провідництва, неосвічені вірні. В той час, коли все це є важливою турботою, я вірю, що ми стоїмо перед лицем навіть більшого виклику. На даному відрізку нашої історії нашим найбільшим викликом є спокуса цинізму. Цинізм підказує нам, що ситуацію нашої Церкви неможливо врятувати. Цю віру можна побачити на багатьох прикладах.
Безперечно, що ви не раз були свідками того, як хто з далеко не буденним захопленням розповідав про свій сон. Знаходяться навіть люди, які здатні заприсягнутись, що мають певний сон "віщий" як його називають, наділений здатністю наперед передбачати певну подію. Нею може бути будь-що: від сварки удома до несподіваних прибутків, від проблем на роботі до смерті когось з близьких. Невичерпна маса різного роду друкованих видань, здається, обома руками намагається підтримати авторитет віри у сни.
Мені здається, Бог не робить Сам того, що може доручити нам, людям. Він велить робити незграбно і повільно те, що Він зробив би блискуче і швидко. Він попускає нам нехтувати Його веліннями і терпить, якщо ми не уміємо їх виконати. Ймовірно, ми дуже слабо уявляємо собі, як співпрацює кінцева, хоч і вільна воля, з волею Всемогутнього. Так і здається, що Господь невпинно стримує Себе, немов зрікаючись кожної миті від престолу. Ми не просто споживачі або глядачі - ми удостоєні участь в грі Господній. Можливо, це просто справа творення, що стається на наших очах? Ось так, саме так, Бог творить щось - та ні, творить богів! - з нічого. 
