За вченням Церкви, Господь кожному готує долю його в житті тутешньому, земному, і в майбутньому вічному бутті не безумовно, але на підставі передбачення, залежно від того, як буде поводити себе людина в час земного життя.
Що таке смирення? Це не просто усвідомлення своїх гріхів і милості Божої, це не просто розуміння і відчуття того, що всі дари – духовні і тілесні – від Господа і Йому належить за це хвала і подяка. Святі Отці навчають нас, що є два види смирення: те, яке виникає при покаянні у гріхах, і те, яке виникає від радості. Буває, коли маєш велику радість, особливо духовну, то тоді готовий усіх любити і смирятися. Це веде до смирення в радості. Останнє вони вважають вищим за перше, останнім смирялася Пресвята Богородиця, коли величала Господа: «Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій Богові-Спасу моєму...» (Лук. 1. 46-55). Останнім смирялися усі великі святі...
Небагато імен на скрижалях історії можуть порівнятися з ім'ям святого рівноапостольного Володимира, хрестителя Русі, котрий на віки вперед визначив духовну долю нашої Церкви і нашого православного народу.
12 липня Церква вшановує пам’ять двох найзначиміших апостолів — Петра і Павла, яких називають ще першоверховними. Хоч вони є дуже різними, як за своєю життєвою дорогою, шляхом до Бога, тим, як вони проповідували Євангеліє, а також за завершенням свого земного життя, пам’ять про них святкується в один день — і це не випадково. Тим підкреслюється, що вони є апостолами одного й того ж Ісуса Христа, який поєднав цих двох досить різних людей у єдиному служінні Богові.
7 липня за новим стилем Свята Православна Церква вшановує Різдво святого Іоана Предтечі, Хрестителя Господнього. Це є велике свято, хоча і не дваннадесяте. Коли Сонце Правди, Христос Бог наш захотів засяяти світові, то перше з’явився дениця – Предтеча Христовий. Він народився в Ютті поблизу Хеврона від праведної Єлизавети, яка була безплідною. Святий євангеліст Лука детально нам подає опис цієї події: «У дні Ірода, царя Юдейського, був священик на ім’я Захарія, з денної черги Авиєвої, і жінка його з дочок Ааронових, а ім’я її Єлизавета.
Своєчасно неподана допомога хворому, вмираючому, байдужість до чужих страждань теж слід розглядати, як пасивне вбивство. Особливо жахливе подібне ставлення до старих хворих батьків з боку дітей. Сюди ж належить не надання допомоги людині, що потрапила в біду: бездомному, голодному, потопаючому на ваших очах, тому, кого б'ють чи грабують, потерпілому від пожежі чи повені. Але ми вбиваємо ближнього не тільки руками чи зброєю, але й жорстокими словами, лайкою, знущанням, насмішкою над чужим горем. Святий апостол Іоан каже: “Усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця”(1Ін.3, 15).
Що є рушійною силою нашого життя? Що привело нас у світ? Що пов’язує людей у цьому світі? ЛЮБОВ. 
За вченням Церкви, Господь кожному готує долю його в житті тутешньому, земному, і в майбутньому вічному бутті не безумовно, але на підставі передбачення, залежно від того, як буде поводити себе людина в час земного життя. 
Що таке смирення? Це не просто усвідомлення своїх гріхів і милості Божої, це не просто розуміння і відчуття того, що всі дари – духовні і тілесні – від Господа і Йому належить за це хвала і подяка. Святі Отці навчають нас, що є два види смирення: те, яке виникає при покаянні у гріхах, і те, яке виникає від радості. Буває, коли маєш велику радість, особливо духовну, то тоді готовий усіх любити і смирятися. Це веде до смирення в радості. Останнє вони вважають вищим за перше, останнім смирялася Пресвята Богородиця, коли величала Господа: «Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій Богові-Спасу моєму...» (Лук. 1. 46-55). Останнім смирялися усі великі святі...
12 липня Церква вшановує пам’ять двох найзначиміших апостолів — Петра і Павла, яких називають ще першоверховними. Хоч вони є дуже різними, як за своєю життєвою дорогою, шляхом до Бога, тим, як вони проповідували Євангеліє, а також за завершенням свого земного життя, пам’ять про них святкується в один день — і це не випадково. Тим підкреслюється, що вони є апостолами одного й того ж Ісуса Христа, який поєднав цих двох досить різних людей у єдиному служінні Богові. 
Своєчасно неподана допомога хворому, вмираючому, байдужість до чужих страждань теж слід розглядати, як пасивне вбивство. Особливо жахливе подібне ставлення до старих хворих батьків з боку дітей. Сюди ж належить не надання допомоги людині, що потрапила в біду: бездомному, голодному, потопаючому на ваших очах, тому, кого б'ють чи грабують, потерпілому від пожежі чи повені. Але ми вбиваємо ближнього не тільки руками чи зброєю, але й жорстокими словами, лайкою, знущанням, насмішкою над чужим горем. Святий апостол Іоан каже: “Усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця”(1Ін.3, 15). 
