На території древнього Херсонеса біля Карантинної бухти знайшли найдавніші поховання християн на території СНД. Їх датують IV століттям. Сенсаційне відкриття зробила експедиція Національного заповідника “Херсонес Таврійський”.
Цього року минає 200 років від дня народження Пилипа Морачевського та 100 років виходу в світ знаменитого Євангелія Морачевського, першого перекладу Святого Письма сучасною українською мовою, здійсненого цим патріотом і сподвижником.
Надаючи справі організації української Церкви велике значення з погляду державного, я приходжу до висновків, що ми не продумали до логічного кінця поставленого перед українською державністю про націоналізацію нашої Церкви. Ми бачимо її в так званій автокефалії. Це алгебраїчна формула, що її можна вирішувати різно з погляду церковної практики. Справа автокефалії Церкви може розумітися всіляко: як з погляду теоретично-канонічного, так і з погляду церковної практики.
Перш ніж вести мову про духовну, тобто християнську опіку над вояками названої у заголовку "першої Української дивізії", треба хоча б стисло торкнутися історії цього збройного формування часів Другої світової війни. Як нам відомо, в ході Першої світової війни в складі австро-угорської армії проти Росії діяв легіон Українських січових стрільців (УСС). Він був сформований з галичан і згодом став базою для побудови Українських збройних сил в Західно-Українській народній Республіці (ЗУНР), а також, в значній мірі, і в УНР.
У 1988 році виповнилося століття завершення будівництва собору в ім'я просвітителя і хрестителя Київської Русі - святого великого і рівноапостольного князя Володимира, з ім'ям якого свята Православна Церква наблизилася до тисячолітнього ювілею свого історичного існування (988— 1988 рр.). Вдивляючись у глибінь віків, ми дуже виразно побачимо величну картину спасенної місії Православної Церкви в Україні, яка зберегла й пронесла в первісній святості духовно-благодатний скарб свій - православну віру.
Ім’я митрополита Іларіона (Огієнка) (1882-1972), видатного українського церковного і державного діяча, вченого, начебто родом з хрестоматій та енциклопедій – воно не спричиняє силуваних зморшок на лобі: «А хто ж це такий?» – навпаки: вираз нашого обличчя серйознішає і ми з шанобою ставимо цю постать в один ряд із стовпами нації, творцями нашої історії.